МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Девіантна поведінка - система вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим чи моральним нормам. Основними видами девіантної поведінки є злочини і аморальна поведінка, а також поведінка, спрямована на саморуйнацію особистості (наркоманія, психічні розлади, алкоголізація ).
Девіантна поведінка, що відхиляється від норми, охоплює величезний спектр людських учинків. Залежно від амплітуди відхилення, а також від характеру норм, що порушуються, можна виділити три її ступені:
1) незначні відступи від норм та моралі;
2) порушення норм права, але не настільки значні, щоб за них наставала кримінальна відповідальність, називаються делінквентною поведінкою;
3) серйозні порушення норм карного права, називають кримінальною поведінкою.
Делінквентна поведінка в цілому охоплює більш широкий спектр учинків, ніж ті, що прямо переслідуються законом. Так, багато різних форм поведінки можуть зазнавати соціального осуду чи заперечення, навіть якщо поведінка не є специфічно протиправною - прикладами такого є нецензурна лайка, підтримка «поганої компанії», звичка не з'являтися в обумовлений час і безпробудне пияцтво. [19;244]
Спільними причинами виникнення девіантної поведінки є:
1. В основі девіантної поведінки лежить перш за все соціальна нерівність. Це знаходить своє відображення у низькому, бідному рівні життя більшої частини населення, в першу чергу молоді, в розшаруванні суспільства на багатих і бідних.
2. Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому морально-етичному рівні суспільства, бездуховності та відчуженні особистості. Морально-етична деградація і падіння моралі знаходить своє вираження у масовій алкоголізації, бродяжництві, розвитку наркоманії, вибухові насильства та правопорушень.
3. Навколишнє середовище, яке позитивно чи негативно відноситься до девіантної поведінки. Молоді девіанти (алкоголіки, наркомани, проститутки) - в більшості вихідці із неблагополучних сімей, в яких один чи двоє батьків вживають спиртні напої.
Девіантна поведінка є засобом задоволення потреб індивіда у тих випадках, коли він не усвідомлює суспільних норм, не бачить суперечностей між ними і своєю поведінкою, не знаходить можливостей задовольнити свої потреби відповідно до суспільних норм або свідомо не бажає їх наслідувати.
Перші прояви девіантної поведінки спостерігаються в дитинстві і часто мають особливо гострий характер. Це викликано як соціальним статусом дитини (залежність, невизначеність соціального середовища), так і особливостями її вікового розвитку, особливо в підлітковому віці фізіологічні зміни в організмі, висока емоційність і невитриманість, підліткові реакції опозиції, імітації, групування, брак життєвого досвіду). Схильність до девіантної поведінки може закріпитися в особистості дитини і визначатиме все її подальше життя.
Я.І. Гілінський вважав, що джерелом девіації є наявність у суспільстві соціальної нерівності, високого ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Кожна з позицій має право на існування, тому що дає зріз реально діючих суспільних відносин.
Існує залежність усіх форм прояву девіації від економічних, соціальних, демографічних, культурологічних і багатьох інших факторів. Особливу гостроту ця проблема придбала сьогодні в нашій країні, де всі сфери громадського життя перетерплюють серйозні зміни, відбувається девальвація колишніх норм поводження. Неузгодженість між очікуваним і реальністю підвищує напруженість у суспільстві і готовність людини змінити модель свого поводження, вийти за межі сформованої норми. В умовах гострої соціально-економічної ситуації істотні зміни перетерплюють і самі норми. Найчастіше відключаються культурні обмежники, слабшає вся система соціального контролю.
Професор В.Н. Іванов виділяє такі причини девіації як: ті зміни в соціальних відносинах суспільства, що одержали відображення в понятті «маргіналізація», тобто його нестійкість, «проміжність», «перехідність», поширення різного роду соціальних патологій.
Інша група причин зв'язана з поширенням різного роду девіантних патологій. Зокрема, ростом психічних захворювань, алкоголізму, наркоманії, погіршенням генетичного фонду населення. Не можна не відзначити, що серед різних видів соціальних відхилень широке поширення одержав останнім часом соціальний паразитизм у формі бродяжництва, жебрацтва і проституції. Для нього характерна прогресуюча стійкість, що перетворює девіантне відхилення в спосіб життя (відмовлення від участі в суспільно корисній праці, орієнтація тільки на нетрудові доходи). Небезпека цього паразитизму небезпечна в будь-якій формі. Так, наприклад, люди, що займаються бродяжництвом і жебрацтвом, нерідко виступають у ролі посередників у поширенні наркотиків, роблять крадіжки, допомагають збути крадене.19;249
Усвідомлення неминучості відхилень у поводженні частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами девіантної патології.
Основні механізми соціального контролю:
1) власне контроль, здійснюваний ззовні, в тому числі шляхом покарань і інших санкцій;
2) внутрішній контроль, забезпечуваний інтериалізацією суспільних норм і цінностей;
3) непрямий контроль, викликаний ідентифікацією з референтною законослухняною групою;
4) контроль, заснований на широкій злочинності різноманітних способів досягнення цілей і задоволення потреб.
Розділ ІІ Види девіантної поведінки
2.1 Протиправна поведінка, різновид девіантної поведінки
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5