Досить цікаво, що римські юристи одержання плати за статевий акт ще не розглядали як проституцію. Вони дотримували тієї думки, що грошова винагорода не складає сутність проституції, що воно не настільки ганебно, як ця остання, а залежить лише від відносин між чоловіком і жінкою. Як людина, що побачила і світло, і людей, Ульпиан знав, як часто жінка, що займає залежне суспільне становище, намагається одержати які-небудь переваги за те, що вона віддається, анітрошки не поступаючись при цьому своєю "честю" і не побоюючись, що втратить повагу суспільства і що її не будуть більше вважати "чесною жінкою". Чи не існує пасивної в половому відношенні жінки глибокої фізіологічної, схильності жадати від чоловіка еквівалента за жертву, що вона приносить йому, необмежено віддаючи його любовним ласкам? Чи не поширена така форма "продажності" жінки набагато більше, ніж проституція?
З усіх фактів, що залишилися нам із древніх часів, можна зробити один загальний висновок:
"Жінка, що з метою добування грошей, а також без такої мети, привселюдно або таємно продає себе або інших жінок багатьом чоловікам не перебираючи, є повія."
Те, що приведено вище, і є класичне поняття про проституцію по римському праву, визнане в загальному і пізнішими юристами.
Нарешті, потрібно ще помітити, що римське право строго відрізняє повію від інших представниць вільних полових зносин: від "concubіna", "pellex", "amіca" або "delіcata".
"Concubіna" - жінка, що живе з неодруженим чоловіком і у всіх відносинах займає положення дружини, так що бракує тільки узаконення юридичним шлюбним договором.
"Pellex", "paelex" (від грецького - "наложниця")- кохана одруженої людини й у якості такої користується набагато меншою повагою, чим конкубинатка.
Відповідно до тексту виданого царем Нумой закону, жінку називали "pellex" і вважали безчесної, якщо вона жила в інтимному зв'язку з чоловіком, у власній владі якого вже знаходиться, для правомірного шлюбного союзу, інша жінка. (Нума Помпилий - другий із семи римських царів, з ім'ям якого зв'язувалися правові і релігійні реформи).
Нарешті, від повії відрізняли також галантну жінку, "amіca" або "delіcata", що мала полові зносина лише з деякими чоловіками на вибір і тому виключалася з визначення Ульпиана. Це те ж, що наш "напівсвітло" або та категорія продажних жінок, яким Овідій присвятили свій добуток "Наука любові". Як пояснює поет, воно не відноситься до повій. Останніх він строго відрізняє від галантних жінок, полове життя яких, на його думку, носить безумовну печатку індивідуальних відносин і вибору, хоча вони і віддаються майже винятково за винагороду.
Римське право послужило основою для усіх визначень пізнішого часу аж до сьогодення. Ці визначення можна розділити на дві великі групи: перша бачить сутність проституції в "публічному непотребстві", друга - у "продажності" проституйованої жінки.
Християнське навчання, як це виразилося в працях батьків церкви, канонічному праві і повчальному богослов'ї, більше дивилося на проституцію, як на загальне полове змішання, на проміскуїтет. Знамените визначення святого Ієроніма говорить:
"Повія є жінка, що віддається похоті багатьох чоловіків".
Теологи і юристи вдавалися переважно в аналіз поняття "багато чоловіків", зв'язуючи з ним самі дивні питання. Один думав, що потрібні принаймні 40 чоловіків, щоб побачити наявність проституції. Іншої вимагав для цього 60 чоловіків. А один навіть погоджувався лише в тому випадку застосовувати до жінки епітет повії, якщо вона віддалася не менш чим 23000 чоловіків!
У канонічному праві ознакою повії вважається приступність її усім і продажність. А католицьке повчальне богослов'я називає повією жінку, що продається всякому зустрічному і привселюдно пропонує себе.
Відповідно до християнського навчання, проституція - відома форма розпусти. Будь-які позашлюбні полові зносини воно таврує так само, як проституцію. Римське ж право, навпроти, як ми бачили, різко відрізняло проституцію від інших форм позашлюбного співжиття (конкубинатка, метресса, дама напівсвітла).
Найбільш вичерпним визначенням проституції можна вважати наступне:
Проституція є визначена форма позашлюбних полових відносин, що відрізняється тим, що індивідуум, що вступає на шлях проституції, постійно, безсумнівно і привселюдно віддається, більш-менш не перебираючи, невиразно великому числу осіб; рідко - без винагороди, у більшості випадків промишляючи продажем свого тіла для злягання або інших полових діянь з цими особами, або взагалі провокуючи їхнє полове порушення і задовольняючи його; причому проституйований суб'єкт, унаслідок свого розпусного промислу, здобуває визначений постійний тип.
У загальне поняття "проституція" включається також і звідництво до якого у відомому змісті належить і сприятливому розвиткові проституції і провокуюче її сутенерство. Дійсно і те, і інше можна назвати непрямою проституцією. Римське право, як відомо, теж зараховувало звідниць до повій.
14. Види проституції (на прикладі Древньої Греції)
Релігійна проституція.
Солон на доходи заснованих їм в Афінах диктериад (публічних будинків) побудував храм на честь богині проституції проти її статуї, у підніжжя якої збиралися процесії вірних прозелітів цієї богині. Афінські гетери брали діяльну участь у святах у її честь, що відбувалися в четвертий день кожного місяця і під час яких вони займалися своїм ремеслом на користь цього храму.
Інші такі ж храми знаходилися у Фивах, у Беотии й у Мегаполісі, в Аркадієві.
Культ Афродіти був не що інше, як культ проституції, як це доводять різні назви, дані цій богині.
Так, вона називалася "Pandemos" (усенародної), "Hetaіra" або "Porne" (гетера, представниця грубої чуттєвості), "Perіbasіa", по-латинському - "Dіvarіcatrіxa" - слово, що містить натяк на похітливий акт. Потім неї називали "Melanіs", тобто чорної, або богинею любовної ночі, тому що храм її був оточений непроникним для денного світла лісом, де закохані бродили навпомацки. Вона носила ще назви "Mucheіa" (богиня таємних місць), "Castnіa" (богиня безсоромних злягань), "Scotіa" (богиня мороку), "Darcetos" (богиня дозвільної ліні), "Kallіpygos" (богиня з красивими сідницями), нарешті "Mechanіtіs" (механічна богиня), тому що зображення її з дерева з мармуровими ногами й особою, будучи приведені в рух за допомогою схованих пружин, передавали самі цинічні і брудні пози і рухи.
Роль жриць цієї богині часто виконували куртизанки і сприяли в такий спосіб збільшенню доходів її храмів. Страбон запевняє, що в храмі Афродіти в Коринфі жило більш тисячі гетер, присвячених його відвідувачам.
У Древній Греції був розповсюджений звичай присвячувати Афродіті для умилостивления її відоме число зовсім молодих дівчин. Так, ми знаємо, що Ксенофонт із Коринфа, відправляючись на Олімпійські ігри, обіцяв присвятити їй п'ятдесят гетер, якщо вона дарует йому волю. "ПРО, володарка Кіпру, - викликує поет Пиндар в оді, складеної на честь його перемоги, - Ксенофонт приведе у твій великий ліс целую низку в п'ятдесятьох красунь!.. А ви, молоді красуні, - звертається він потім до цим останніх, - ви, що даєте в себе притулок і гостинність усім чужоземцям, ви, жриці богині Пито в багатому Коринфі, возжгите пахощів перед зображенням Афродіти і, призиваючи матір любові, ублагаєте її не відмовити нам у її небесній милості і дати нам те блаженство, яким ми насолоджуємося, зриваючи ніжний колір вашої краси".
На одній давньогрецькій вазі зі знаменитої колекції Durand'a зображений храм Афродіти, у якому куртизанка за допомогою рабині приймає пропозицію одного чужоземця, увінчаного миртовим вінком і гаманець, що тримає в руці, із грішми.
Свята на честь Адоніса були не звичайні оргії. Гетери присвячували храмам його значну частку заробітків, отриманих шляхом проституції. Вони звичайне користувалися святами на честь його, на які отовсюду стікалася маса чужоземців, для того щоб віддаватися в цей час самій широкій розпусті нібито в славу і під захистом цього бога.
Проституція цивільна.
Міцне поширення релігійної проституції і наштовхнуло, імовірно, Солона на визнання і регламентацію цивільної проституції. При ньому вона вперше є офіційною в державі, що одержує від неї відомий доход.
Солон мав на увазі доставити державі ті доходи від проституції, які одержували від неї дотепер храми, і для цього він улаштував в Афінах публічний будинок, що служив для задоволень афінської молоді і для огородження особистості і спокою чесних жінок. Будинок цей, куди всякий мав доступ, називався диктериадой (dіcterіon), і в ньому жили куплені і вмісти за рахунок держави рабині.
Вхідна плата в диктериады, однакова для усіх відвідувачів, була дуже помірна. Ксенарх у своєму "Penthale" і Евбулид у "Parenchіs" дають нам опис жінок, що живуть у цих кублах розпусти. Вони носили плаття з прозорих тканин, через які погляд міг бачити усе. Деякі з них одягалися з ще більш тонким цинізмом, прикриваючи обличчя вуаллю і груди тонкими ніжними тканинами і залишаючи інші частини тіл неприкритими.
Диктериады, до якого би розряду вони ні належали, користувалися привілеєм повної недоторканності: вони вважалися притулками, де кожен громадянин знаходився під захистом суспільної гостинності, і туди ніхто не мав права проникнути з метою здійснення якого б то ні було насильства.
Ні для одного громадянина, яке б ні було його суспільне становище, не вважалося ганебним відвідувати ці дома терпимості. Навпроти, на думку одного гумористичного римського письменника, що осміював вдачі афінян, їх навіть повинний був відвідувати всяка молода людина, щоб там закінчувати своє виховання.
Проституція естетична.
Проституція була різних категорій. У числі їх виділяється естетична, або освічена, проституція, що згодом спостерігалася в 1500 році в Італії й у 1700 році у Франції. Повії, що належать до цього класу, славилися як митецькі співачки, музикантки і флейтистки. Вони вели зовсім вільний спосіб життя і займалися своїм мистецтвом особливо під час різних релігійних свят. Гетери ці не віддавалися за гроші, подібно звичайним повіям диктериад, першому зустрічному, але враховували в цьому відношенні свої симпатії і антипатії. Вони часто по своєму розумінню, утворенню і добірності манер ставали гідними подругами найвидатніших людей Греції.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
