У рамках символічного інтеракціонизму феномен ідентичності трактується відповідно до теорії «дзеркального Я», заснованою Ч. Кулі й Дж.Г. Мидом: індивід знаходить власне «соціальне Я» лише у взаємодіях за допомогою «прийняття відносин інших до себе самого» через механізм «розігрування й прийняття ролі». Інструментами, які опосередковують, ідентифікації виступають «інший», «значимі інші», «узагальнені інші».
Дж. Мид розрізняє усвідомлювану й неусвідомлювану ідентичності. Неусвідомлювана - це комплекс очікувань, що виходять від його соціального оточення; усвідомлювана - формується в процесі рефлексірування особистістю свого «Я», свого поводження. При цьому усвідомлювана ідентичність аж ніяк не свідчить про незалежність особистості від суспільства: вона формується за допомогою категорій, зафіксованих у мові в результаті соціальних взаємодій.
Відомий представник інтеракціонизма И. Гоффман - у своїй теорії соціальної драми виділив три види ідентифікацій, що відображають як соціальну детермінацію, так і індивідуальну своєрідність особистості:
· соціальна ідентифікація - відображає типізацію особистості іншими на основі атрибутів її груп приналежності - «соціальне Я»;
· особистісна ідентифікація - унікальний комплекс індивідуальних ознак даної людини, що характеризують її як об'єкт у часі й просторі - «фізичне Я»;
· Я-Ідентифікація - ідентифікація як суб'єктивне сприйняття індивідом своєї життєвої ситуації й власної своєрідності - «рефлексивне Я». [28, 126]
Центральною ідеєю інтеракціонізму є поняття множинної ідентифікації, відповідно до якої кожний індивід має певний набір соціальних ідентифікації. Ідентифікація особистості - процес відбиття (рефлексирування) індивідом своїх характеристик у такій формі, яка сприймається суспільством, групами, до яких суб'єкт себе зараховує.
У сучасній теоретичній соціології намітилася тенденція до створення синтезованої моделі соціальної реальності, яка сполучає «об'єктивістські» (макросоціологічні) і «суб'єктивістські» (мікросоціологічні) погляди. У цьому зв'язку представляється важливим розгляд інтегративних соціологічних концепцій особистісної ідентифікації.
Відповідно до загальсоціологічної теорії П. Бурдьє, структуроване соціальне відношення - Habitus («система властивих індивіду диспозицій мислення й дії, які результують його знання і досвід»), визначаючи соціальні правила життєдіяльності різних соціальних груп і суспільств, визначає коло тих, з ким солідаризується індивід, який володіє аналогічним «символічним капіталом», у своєму прагненні розширити «поле» свого впливу. У рамках теорії П. Бурдьє стверджується, що «структура соціального простору гомологічна структурі практик». Функціонуюче як матриця сприйняття, мислення практик - хабітус являє собою найважливіший елемент у формуванні соціальних ідентифікацій. Подібні умови існування й соціальні позиції агентів визначають виникнення гомологічних хабітусів, на базі яких утворюються соціальні спільності: групи, класи. Кожний індивідуальний хабітус являє собою специфічний варіант відповідного класового хабітуса.
Соціальна ідентичність виступає як сугубо індивідуальний комплекс глибоко інтерналізованих соціальних рис широкого спектра як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Кожний хабітус має здатність до самозбереження, що обгороджує даний хабітус від несприятливих умов зовнішнього середовища, від можливих його порушень - криз, але в той же час хабітус здатний оновлятися з метою соціальної адаптації особистості.
У цілому можна відзначити, що П. Бурдьє виражає залежність соціальної ідентифікації від оцінки індивідом свого соціального стану як «інтуїції практичного почуття».
Концепція балансу ідентичності Ю. Хабермаса розглядає особистісну й соціальну ідентичності як виміри, у балансі яких реалізується «Я-Ідентифікація». Наочно даний вид ідентифікації можна представити як систему координат, у якій вертикальна вісь являє собою персональну, або особистісну ідентифікацію індивіда, а горизонтальна - здатність суб'єкта виконувати різні вимоги безлічі рольових систем, до яких він належить.
Підтримка балансу ідентифікації особистості можлива за допомогою комунікації, особлива роль у якій Ю. Хабермасом приділяється мові. [28, 129]
К. Дюбар усуває однобічність традиційних підходів до розгляду ідентифікації через інтегративну модель соціальної ідентифікації особистості. Автор представляє, що функціонування ідентифікаційних форм визначається впливом двох паралельних механізмів: індивідуально-біографічних - за допомогою, яких індивіди вишиковують ідентичності для себе, (внутрішня ідентифікація); і соціоструктурних, які легітимізують «ідентичності для іншого» (зовнішня ідентифікація).
Свою теоретичну модель К. Дюбар апробував при дослідженні процесів соціальної ідентифікації особистості в трудовій сфері в рамках французького суспільства періоду 70-90 р. ХХ століття. На основі даного дослідження був зроблений висновок про те, що в умовах соціальної нестабільності формування в індивіда тієї або іншої ідентифікаційної форми визначається більшою мірою суб'єктивними факторами (особистий досвід, соціальні переживання й ін.), ніж об'єктивними умовами.
У традиції класичного марксизму, який зводить мотиваційно-поведінкову структуру особистості до її соціальної сутності, соціальна ідентифікація визначається як похідна від зовнішніх масштабних соціально-економічних, політичних факторів розвитку. Теорія соціальної солідарності К. Маркса складається в детермінованості рівня як самого усвідомлення, так і його ролі процесом розвитку самих спільнот і соціальних груп, їхньою суспільною функцією. У радянській соціологічній науці зміст явища соціальної ідентифікації, запропоноване марксистською теорією, значно спрощувалася, зводилося, у найкращому разі, до питання про самосвідомість індивіда, впливу на нього економічних соціоструктурних механізмів соціалізації, розглянутому в аспекті адаптації особистості до форм соціального буття. При цьому саме поняття «соціальна ідентифікація» ввійшло в науковий обіг, лише більше десятиліття назад. [28, 134]
У рамках російської соціологічної школи зложився своєрідний погляд на проблему соціальної ідентифікації. Найбільш значимими роботами з даної проблематики є розробки І.С. Кона й В.А. Ядова, які досліджують соціальні установки, які сприяють процесу самопізнання. Соціальні установки складаються в систему диспозицій: елементарні установки, соціальні установки, базові соціальні установки, система ціннісних орієнтацій. [20, 38], [41, 160]
Диспозиційна концепція особистості розглядає соціальну ідентифікацію в аспекті сприйняття індивідом узагальнених соціальних установок (ціннісних структур), процесу типізації в його свідомості позитивно-негативних об'єктів стосовно груп і спільнот солідаризації. За словами В.А. Ядова, «соціальне поводження особистості пояснюється рівнем активованих диспозицій, іншими словами - переживанням, осмисленням своєї приналежності до даної спільності в ситуації, яка передбачає вибір соціальної дії». Можна сказати, що саме соціальна ідентифікація, багато в чому, визначає ту «вибірковість, певну спрямованість у сприйнятті й відповідно реагуванні на зовнішні стимули, джерела якої криються в соціальних умовах існування, у соціальному й індивідуальному досвіді даного суб'єкта», що відрізняють «одного соціального індивіда від іншого».
В.А. Ядов дає визначення соціальної ідентифікації як способа співвіднесення себе із групами й спільнотами, які індивід сприймає своїми, близькими, здатний сказати й відчути: «це - ми». [41, 164]
У роботах Є.М. Авраамової дається більше розгорнуте визначення соціальної ідентифікації, яка представлена як «механізм ототожнення особистості з певною соціально-значимою цілісністю, сприйманою на емоційному й свідомому рівні в загальних символах і категоріях». [1, 20]
Таке розуміння ідентифікації можна взяти за основу визначення категорії «ідентифікації особистості». Тим більше що в сучасній російській соціологічній науці дається коротке визначення «соціальної ідентифікації» з урахуванням того змісту, яке подане В.А. Ядовим. Наприклад, «соціальна ідентифікація - це процес визначення себе через членство в соціальній групі». [26, 75]
Однак дані теоретичні позиції не послужили початком серйозних практичних досліджень або розробок теорій соціальної ідентифікації особистості. Проте, проблема прямого й непрямого впливу самосвідомості індивіда, його приналежності до тих або інших груп, викликала інтерес більшості соціологів кінця XIX - початку XІX століть.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
