Ідентифікація розглядається переважно як спосіб прийняття соціальних ролей при входженні в групу (З. Фрейд, Л. Бандура, Т. Парсонс), як засіб інтерналізації об'єктивної реальності (П. Бергер, Т. Лукман), як механізм «влиття» «Я-концепції» в соціальне оточення, що проявляється в усвідомленні групової приналежності, формуванні соціальних настановлень (Ч. Кулі, Дж.Г. Мід). Індивід ідентифікує себе з тими чи іншими соціальними позиціями на основі власних уявлень про їх структуру. Тобто, йдеться про символічний аспект соціального простору. Ідентичності, присутні в уявленнях індивідів про соціальний простір, можна назвати номінальними, оскільки (в ідеалі) вони усвідомлюються настільки, що можуть бути виражені і виражаються в назвах - номінаціях. [30, 234]
Частіше за все можна говорити не стільки про усвідомлення, скільки про відчуття соціальної позиції, яку індивід посідає в соціальному просторі [30, 281]. З іншого боку, можна говорити про ідентифікації реальні - тобто, про позиції, які визначають різні практики індивідів («практичний» аспект соціального простору) безвідносно до того, наскільки чітко вони усвідомлюються в уявленнях [30, 285]. Але це не означає, що такі види ідентифікації повністю співпадають; особливо це стосується трансформаційного суспільства. Описуючи сучасні зміни, С. Макеєв, наприклад, говорить, що багато колишніх ідентифікації нині наявні, скоріше, як порожні оболонки, як найменування (номінації), що втрачають свій сенс і реальну основу. Водночас виникають нові ідентифікації, які, навпаки, вельми реальні, але при цьому ще не одержали своєї назви [23, 9]. Тобто, реальні і номінальні ідентифікації не завжди відповідають одне одному.
Будь-яка людина в тій або іншій формі усвідомлює свій статус, своє місце в суспільстві, проте зовсім не обов'язково, що вона чітко відносить себе до певної соціальної категорії, тим більше до такої, яка входить до наукової теорії стратифікації, котра найчастіше відома лише обмеженому колу людей.
Правда, більшість респондентів так чи інакше відповідають на запитання соціологів, котрі пропонують їм віднести себе до певної вертикальної страти, що уявляється як сходинка соціальної драбини (найчастіше за десятибальною шкалою). Сам по собі цей факт досить важливий. Як відзначає російський соціолог Л. Хахуліна, «якщо 1991 року більше 1/3 респондентів було важко віднести себе до якоїсь старти або взагалі заперечували наявність в суспільстві такого ділення, то вже до 1996 року самоідентифікація з даними соціальними категоріями для переважної більшості не викликала труднощів. Це є свідченням того, що нова ідентифікаційна система все більше вкорінюється в масовій свідомості, а таке поняття, наприклад, як «середній клас» стає звичним» [35, 14].
Отже, ідентифікація з певною соціальною групою чи класом характеризується комплексом уявлень про соціальну реальність і їх місце в ній - уявлення, що регулюють їх життєву активність, і специфічних уявлень саме для даної страти, що в тій чи іншій мірі відрізняють її від решти верств суспільства. Можна стверджувати, що міра цієї специфічності, «особливості» соціальних уявлень людей, що аналітично відносять себе до тієї чи іншої соціальної групи, тобто чіткість або, навпаки, розмитість меж, що відрізняють їх за даною ознакою від решти суспільства, дасть підстави говорити про рівень реальної ідентифікації [35, 20].
В умовах соціокультурних трансформацій, що характеризують сучасний етап розвитку українського суспільства, досить актуальним стає необхідність соціального самовизначення особистості. Глобальні зміни в житті суспільства створили унікальні механізми формування нових соціогрупових ідентифікацій суспільства, зросла потреба у віднесенні себе до чогось, що й привело до ідентифікаційного синдрому, завдяки якому зросла здатність формування нових механізмів соціогрупових ідентифікацій, а саме активізувався процес соціальної ідентифікації особистості.
Проблема збереження ідентичності індивіда являє собою дуже актуальне завдання для сучасного суспільства, що вимагає детального аналізу. У цьому зв'язку представляється важливим вивчення феномена соціальної самоідентифікації особистості у теоретичному аспекті. Тому проблема самоідентифікації як процесу ототожнення індивідом себе з іншою людиною, групою, зразком, що відбувається в ході соціалізації, за допомогою якого здобуваються норми, цінності, соціальні ролі, моральні якості представників тих соціальних груп, до яких належить або прагне належати індивід, носить, насамперед, міждисциплінарний характер, це викликає інтерес до неї багатьох наукових дисциплін, у тому числі й соціології. [31, 305]
Специфіка соціологічного підходу до визначення процесу ідентифікації особистості заключається в розгляді того, які соціальні інститути, і чому саме ці, а не інші, впливають на самовизначення особистості, і які наслідки наявності або відсутності процесу ідентифікації. Тоді як у психології досліджуються психічні механізми процесу ідентифікації особистості.
Будь-яка особистість являє собою продукт розвитку культури й виступає стосовно культури одночасно в декількох якостях: як продукт культури; як споживач культури; як виробник культури; як транслятор культури. На всіх етапах життєвого шляху особистості іманентно властиві соціальні характеристики. Відповідаючи на запитання «Хто Я?», люди починають із того, що відносять себе до якихось формальних або неформальних груп у суспільстві, указують свою стать, вік, професію й т.д. і лише після цього перераховують властивості свого характеру, індивідуальні здатності й т.д. Схильність описувати себе в соціальних термінах, кожний з яких має на увазі приналежність до певного «Ми», підсилюється в процесі формування й розвитку особистості. Соціальне самовизначення - важлива сторона ідентифікації особистості. Таким чином, ідентифікація особистості з поняття психологічного стає загальнонауковим і знаходить нові значеннєві відтінки у філософії, культурологій, насамперед, у соціології. [31, 311]
На початку 90-х років ХХ сторіччя проблема соціальної ідентифікації особистості була заявлена у вітчизняній соціології, що обумовлено транзитивним характером українського соціуму: катастрофи радянських соціальних структур, девальвації колишніх чітких соціальних ідентифікацій.
Для концептуалізації особливостей ідентифікаційних процесів у сучасній Україні необхідно звернутися до аналізу евристичного потенціалу існуючих підходів до даної проблематики як у вітчизняної, так і закордонній науці.
У закордонній і вітчизняній літературі представлена безліч визначень соціальної ідентифікації, які можна об'єднати у дві групи:
· теоретичну - засновану на теоретико-методологічних розробках, насамперед, психологів;
· емпіричну - яка формується в рамках соціологічної науки.
Вперше термін «ідентифікація» був введений в 1921 році австрійським психологом З. Фрейдом у роботі «Психологія мас і аналіз Я». Саме він почав трактувати ідентифікацію як механізм, що забезпечує здатність «Я» до саморозвитку, несвідоме ототожнення суб'єкта з об'єктом, мотивом якого можуть бути страх втрати любові, страх перед покаранням. Ідентифікація - групостворюючий фактор, що допомагає вийти за межі «Я» і відчути переживання інших. Ідентифікація сприяє соціалізації, тобто робить людину готовою прийняти соціальні норми як свої внутрішні установки, як керівництво до дії, а також здатною на об'єктивну й диференційовану самооцінку. Теорія психоаналізу З. Фрейда пояснювала будь-яке самоототожнення із соціальною групою як результат функціонування постійного й універсального психологічного механізму, що підсвідомо виділяє різні групи як «свої» і «чужі». [29, 34]
Американський соціолог Е. Еріксон є засновником теорії ідентичності, ним був введений у науковий оборот термін «ідентичність». У своїх дослідженнях основну увагу він приділяв проблемам формування ідентичності людини як такої, котру він бачив у розвитку, як універсальну, у першу чергу, адаптаційну структуру, як якийсь «процес організації життєвого досвіду в індивідуальне Я». [29, 38] Він визначає соціальну ідентичність як почуття органічної приналежності індивіда до його історичної епохи й типу міжособистісної взаємодії, властивому даній епосі.
Соціальна ідентичність, що виступає тут як сторона персональна, інтегрує людину в групові взаємозв'язки, солідаризує її із соціальними, груповими ідеалами. Е. Еріксон виділяє групову ідентичність як включеність у різні спільності, підкріплену суб'єктивним відчуттям внутрішньої єдності зі своїм соціальним оточенням; і психосоціальну ідентичність, що дає людині відчуття значимості свого буття в рамках даного соціуму.
Е. Еріксон крім цього зробив висновок, що психосоціальна криза - це неминучий етап на шляху саморозвитку особистості від втраченої колишньої ідентичності до знаходження нової, більше зрілої. Послідовники ж Е. Еріксона роблять висновок про те, що криза ідентичності як масове явище обумовлене глибокими трансформаціями в суспільстві. Під впливом соціальної кризи відбувається поступовий розпад ціностно-нормативних систем, зв'язків і відносин, покладених в основу соціокультурної організації суспільства, змушує людей шукати нові орієнтири для усвідомлення свого місця в соціумі, який трансформується. [28, 53]
Сучасні психоаналітичні (мотиваційні) моделі ідентичності Дж. Марсіа, А. Ватермана є динамічними. Увага, насамперед, приділяється аналізу чотирьох типів особистісної ідентичності, що відповідають певним стадіям її розвитку:
· запропонована ідентичність;
· диффузивна ідентичність;
· криза ідентичності;
· досягнута ідентичність.
Дані типи ідентичності виділені на двох параметрах, по-перше, наявність або відсутність кризи - стану пошуку ідентичності, по-друге, наявність або відсутність одиниць ідентичності - особистісно значимих ідей, цінностей, переконань. [7, 123]
Досить цікава позиція у визначенні соціальної ідентифікації пов'язана з ім'ям німецького філософа, соціолога й психолога Е. Фромма. Відповідно до його концепції, людина в сучасному суспільстві об'єктивно перебуває в стані, який вимагає порвати її «первісні зв'язки» із природою й знайти своє «істинне» народження, а саме «персональну ідентичність». Співвіднесення себе з якими-небудь ідеями, цінностями, соціальними групами і є, на думку Е. Фромма, «одна із провідних людських потреб, і складає саму сутність людського буття», що формує також соціальну ідентичність людини. Потреба до самовизначення, ідентифікації особистості завжди була важливою потребою людини. Е. Фромм вважав, що ця потреба вкорінена в самій природі людини, виходить із самих умов людського існування й служить джерелом наших інтенсивних устремлінь.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
