Нині майже 4,5 млн. сімей одержують дер-жавну підтримку на дітей. Виявлено і взято на облік 2,7 млн. малозабезпече-них громадян похилого віку та інвалідів, яким надають допомогу у вигляді продуктів харчування, медикаментів, одягу, взуття, палива тощо. Серед них понад 600 тис. чол. -- одинокі пенсіонери, які одержують від держави постійну допо-могу через будинки-інтернати, територі-альні центри та відділення соціальної до-помоги вдома.

З 1995 р. діє Програма житлових субси-дій, яка забезпечила захист 3.5 млн. найбідніших сімей і громадян за умов зрос-тання цін і тарифів на житло, комунальні послуги і енергоносії.

Програма житлових субсидій водночас дозволила за 1996--1998 рр. зменшити витрати бюджету на дотації житлово-ко-мунального господарства бюджету на су-му понад 5 млрд.грн. Проте реалізація Програми житлових субсидій викликає багато нарікань особливо з боку сільсько-го населення. В окремих районах деякі сім'ї вже третій рік поспіль не можуть реа-лізувати отримані субсидії на придбання палива.

За ініціативою Мінпраці Кабмін з 1 квітня п.р. запровадив адресну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям. У березні п.р. ухвалено Закон про переда-чу функції призначення і виплати держав-ної допомоги сім'ям з дітьми підпри-ємств та організацій органам соціально-го захисту населення України. Важливу роль під час надання соціальної допомо-ги та послуг малозабезпеченим сім'ям відіграватиме інститут соціальних інспек-торів місцевих органів соціального за-хисту населення. Водночас ситуацію уск-ладнює постійне зростання демографіч-ного навантаження. Нині 100 працездат-них громадян утримують у середньому 71 непрацездатного, а в деяких, особли-во сільськогосподарських регіонах, це співвідношення становить 90 на 100 чол. Є регіони, де непрацюючих уже більше, ніж працюючих. Така тенденція буде збе-рігатися і надалі. Держава має реально допомагати конкретній людині, саме в цьому напрямі зосереджує свої зусилля Міністерство.

Політика зайнятості на ринку праці має відповідати ра-ціональній структурі суспільних потреб і вирішувати зав-дання щодо працевлаштування громадян, підвищення Їх-ньої мобільності й конкурентоздатності. За дорученням Президента України розробляють схему створення і збе-реження робочих місць. Запропонований захід-- практич-на спроба збалансувати інтереси політики зайнятості прі-оритетами Інвестиційної й структурної політики. Однак во-на наштовхується на невизначеність економічної діяльнос-ті підприємств у середньорічній перспективі.

Між тим розроблення превентивних заходів для пра-цевлаштування надлишкових трудових ресурсів слід активізувати. Разом із експертами МВФ, інших міжнародних організацій варто передбачити заходи щодо встановлення пріоритетного фінансування галузей економіки, які є ємними з точки зору акумулювання робочої сили.

Інвестиційну політику корисно спрямовувати на підви-щення рівня зайнятості, першочергову підтримку програм, що вирішують гострі соціальні проблеми, зокрема житло-ві, й мають мультиплікаційний народногосподарський ефект.

Однією з гострих проблем у соціальній сфері є поши-рення бідності, що має тенденцію до перетворення на хронічну бідність. Для її подолання на вимогу Президен-ті! України завершується розроблення проекту Державної програми боротьби з бідністю, яка має бути внесена на розгляд Верховної Ради України. Така програма, як жод-на інша, повинна мати реальне матеріальне підгрунтя, ос-кільки завдання з пом'якшення бідності відкладати немож-ливо. Природно, що в умовах бюджетного дефіциту вирі-шення проблеми бідності зумовлює постановку питання про грошову емісію. З приводу її проведення існують різ-ні думки, але гарантовані результати передбачити важко. Розрахунки про те, як "поведе" себе економіка за додатко-вої емісії, не наводяться. Водночас ігнорувати методи емі-сійного впливу на подолання бідності не варто.

Необхідні нетрадиційні схеми погашення боргів насе-ленню (заробітної плати, грошових вкладів) на основі розрахунково-інвестиційних схем.

Треба вдосконалити структуру грошової маси. посту-пово збільшити безготівкові розрахунки. Комплекс захо-дів такої спрямованості є альтернативним до пропозицій штучного збільшення грошової маси, зростання внутріш-нього боргу.

Соціальну політику важко уявити без налагодження фі-нансово-кредитних механізмів. Саме кредитування насе-лення може успішно протистояти спаду в економіці. Нині воно стримується економічними ризиками, розбалансованістю платіжної системи, високими ставками рефінансу-вання, відсутністю дієспроможної законодавчої бази, нерозвинутістю таких фінансових інструментів, як іпотека, застава неефективною роботою страхових, заощаджувальних, житлово-будівельних установ.

Однак гострота соціальних проблем примушує напо-легливо віднаходити перспективний вихід із обмежених можливостей фінансово-кредитної сфери. Можна виокре-мити три напрями кредитування: державне субсидування населення і допомога підприємств; кредит, заснований на дольовій участі держави і власних коштів громадян; влас-ні кошти населення.

Величезним стимулом для реалізації цих стратегіч-них напрямів може слугувати земля і нерухомість, якими володіє населення; комунальна власність, власність підпри-ємств.

У суспільстві перехідного типу, яке існує в Україні, інституціональні форми соціально-трудових відносин ще недостатньо структуризувались. Соціальне партнерство як громадянська інституція, у межах якої поєднуються сто-сунки роботодавців І працівників, лише формується.

У розвинутих країнах склались різні моделі соціально-го партнерства за єдиних принципів і загальних умов. По-перше, за наявності сильних профспілок або трудових ко-лективів, представники яких підготовлені для обстою-вання своїх соціально-трудових прав; по-друге, за регулю-вання державою організаційно-правових процедур діяль-ності соціальних партнерів; по-третє. за прийняття робо-тодавцями на себе відповідальності за виконання узгодже-них соціальних гарантій.

На противагу профспілковим об'єднанням роботодав-ці менш структуровані як за цілями, так і професійними. галузевими й територіальними ознаками.

Для становлення і підвищення ефективності сучасної моделі соціального партнерства як перспективне може розглядатися питання про створення Координаційного ко-мітету об'єднань роботодавців як перехідної структури до Всеукраїнської організації роботодавців.

Інтеграційний характер сучасних економічних проце-сів потребує комплексного, міжгалузевого підходу у вирі-шенні складних соціально-економічних проблем. Із огляду на це значно посилюється роль програмно-цільово-го методу планування як стимулюючого чинника форму-вання розвитку і проведення соціальної політики.

Саморегулюючий механізм ринкової рівноваги попи-ту і пропонування не забезпечує взаїмоузгодженості за-гальнодер-жавних та індивідуальних інтересів і відносин. Як свідчить досвід, середньо- або довготермінові програ-ми не спроможні належним чином поліпшити соціальну обстановку, оскільки не мають необхідного фінансового за-безпечення й ефективних механізмів реалізації.

Нині в Україні реалізується шість великомасштабних соціальних програм, що мають загальнонаціональний ха-рактер. Дві з них затверджено указами Президента Укра-їни: "Діти України'1' -- у 1996 р., "Здоров'я літніх лю-дей"-- у 1997 р. Решту -- постановами Кабінету Мініс-трів України: Національну програму планування сім'ї зат-верджено в 1995 р„ Довгострокову програму поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства-- у 1992 р.. Комплексну програму вирішення проблем інва-лідності -- у 1991 р., програму зайнятості населення на 1997--2000 рр. -- у 1997 р. 2

Зазначені програми розроблялись і затверджувались у різні терміни, тому найбільший відтинок часу між ними становить шість років. Проте реалізовуватись вони ма-ють у комплексі за відповідними напрямами. На це особ-ливо зверталась увага в Указі Президента України від 18 січня 1996 р.

6 ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

В практичному завданні об'єктом моєго дослідження є певні соціально-економічні показники та їх динаміка.

В Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, спостерігається зниження показників, що характеризу-ють соціально-економічну ситуацію в країні (табл. 1). Оцін-ка розвитку соціальної сфери свідчить про її незадовіль-ний стан. Особливо це стосується сільських районів. Са-ме забезпечення соціального захисту населення дає змо-гу вирішити проблеми, пов'язані з попередженням соці-альних конфліктів, подоланням бідності, відтворенням населення.

Соціальний захист націлений, найперше, на державний захист населення під стихії ринку, має гарантувати міні-мальним прибуток, зростання добробуту всіх членів сус-пільства. В Індустріальне розвинутих країнах витрати на соціальну інфраструктуру доходять до половини усіх вит-рат. Якщо послуги освіти, медичні, житлово-комунальні лише частково оплачуються державою, то система соціаль-ного захисту (пенсії за віком, допомога через безробіття)-- прерогатива держави.

Таблиця 1 - Динаміка індексів основних соціально-економічних показників, % до попереднього року

Із табл. 1 видно, що знизились основні показники жит-тєвого рівня населення. А відтак розробка І впровадження системи соціальної допомоги малозабезпеченим с пер-шочерговим завданням.

Через складні економічні умови в Україні зростає чисель-ність тих, хто потребує соціальну допомогу. Як свідчить дос-від наведених країн, варто розрізняти дві групи одержува-чів цієї допомоги, До першої групи належать особи, які че-рез об'єктивні причини (хвороба, похилий вік тощо) не спроможні забезпечити свої потреби. Друга група -- не населення працездатного віку, котре з огляду на відсут-ність роботи не має змоги задовольнити свої потреби.

У графічному вигляді ці показники репрезентовані у Додатку 1.

ВИСНОВКИ

Після торіш-ньої кризи обсяги виробництва все-таки почали зростати, країні вдалося уникнути гіперінфляції. Але водночас зростає зубо-жіння населення, проблема безробіття стає ще гострішою. Так, наприклад, в Іва-но-Франківській області кількість претен-дентів на одне робоче місце становить 227 чол., Волинській -- 88, Закарпатсь-кій -- 83 чол. За даними Світового банку реальне безробіття в Україні досягло 30%, а в деяких регіонах Західної України і Кри-му -- 50%. За його словами, він не бачить ініціативної позиції ні з боку економічного блоку уряду, ні з боку Мінпраці, абсолютно не влаштовує та благодушність, яка панує в роботі служби зайнятості, -- лише фіксу-ють стан справ, а реально на нього не впливають.

Реалізацію норм Указу Президента про Основні напрями соціальної політики на 1997--2000 роки весь час відкладали і в цьому теж є вина Мінпраці. Першими кро-ками для виправлення становища мають бути заходи щодо політики доходів від-вернення катастрофічного зниження вар-тості робочої сили та її декваліфікації.

Президент закликав запозичити досвід Польщі, де середньомісячна зарплата наблизилася до рівня 400 доларів. В Ук-раїні ж доларовий еквівалент середньо-місячної зарплати знизився в 1,8--2 ра-зи. Заборгованість із зарплати дедалі зростає.

Велике занепокоєння спричинює стан справ у сфері охорони праці. Це людські трагедії та скалічені долі, а виплати постраждалим -- додатковий тягар для нашої економіки. Сільське господарство за частотою смертельного травмування наближається до вугільної промисловос-ті. Необхідно негайно посилити контроль за додержанням законодавства про пра-цю, виплатою регресу і одноразової до-помоги шахтарям. Керівників, які займа-ються цим, слід притягнути до відпові-дальності. За весь час не було жодного спільного засідання колегії Мінпраці І мі-ністерств, де б виносилися на розгляд, грунтовно і всебічно розглядалися соці-альні проблеми -- загальнодержавні чи галузеві.

Значне підвищення податкових надход-жень до місцевих бюджетів теж не поліп-шило ситуацію, кошти витрачаються безсистемно, а борги вчителям і медикам не погашають. В цьому вина обласних дер-жавних адміністрацій.

Кабінет Мініст-рів має розробити ге-неральну схему створення нових робочих місць щонайменше до 2001 р. Генпрокуратурі доручено перевірити дотримання законодавства про працю і хід реалізації указу про дерегуляцію економіки.

ДОДАТОК 1

ЛІТЕРАТУРА

В. Новіков Потенціал стабільної соціальної політики. // Україна: аспекти праці.- 1999.- №1.- с.31-35.

Н. Дядкова Про заходи щодо підвищення результативності роботи міністерства праці та соціальної політики України на 1997-2000 рр. // Праця і зарплата -1999.- №8.- с.8-9

Є. Ліванова Проблеми майнового розшарування населення України // Україна: аспекти праці.- 1999.- №1.- с.24-30.

Соціальний захист як ознака цивілізацийного суспільства // Віче - 1998.- №8.-с.63-74.

Статистичні показники соціального захисту населення за 1994-1998 гг.

Страницы: 1, 2, 3