Власність в Україні існує в різних формах. В ст. 78 форми власності на землю визначені відповідно до Конституції України, тобто земля в Україні може пе-ребувати у приватній, комунальній або державній вла-сності. Це означає, що права колективної власності на землю в Україні не існує. Колишнім колективним власникам -- сільськогосподарським кооперативам, садівничим товариствам та ін. земля стала належати на праві приватної власності.
Ст. 78, як і відповідна норма в попередньому Земель-ному кодексі, не передбачає поновлення права приват-ної власності на землю особам, яким раніше, до часів панування на території України Радянської влади, воно належало. Чинними визнаються тільки відносини вла-сності, які виникли після набуття чинності Земельно-го кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р.
В статті 79 ЗКУ вперше в земельному законо-давстві України визначено поняття земельної ділянки як об'єкта права власності. Об'єкти права власності на землю -- це природні елементи, з приводу чого скла-даються і існують відповідні правовідносини, тобто, окре-мі, індивідуально визначені, земельні ділянки. Стаття встановлює кваліфікуючі ознаки земельної ділянки як об'єкта права власності. Насамперед, це межі земельної ділянки, які повинні існувати в натурі, на місцевості, а також визначене місце її розташування та встановле-ний законодавством режим використання.
Об'єктом права державної власності на землю виступають усі землі України, за винятком земель, переданих у комунальну і приватну власність. Виключ-но в державній власності знаходяться землі атомної енергетики та космічної системи; землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культур-ного, виробничого та житлового призначення; землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та за-гальнодержавне значення; землі під водними об'єкта-ми загальнодержавного значення; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верхов-ної Ради України, Президента України, Кабінету Міні-стрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Об'єктом права комунальної власності є усі зем-лі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. До земель комунальної власності належать землі загального користування населених пунктів (май-дани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під залізницями, ав-томобільними дорогами, об'єктами повітряного і тру-бопровідного транспорту; земельні ділянки, які вико-ристовуються для забезпечення діяльності органів мі-сцевого самоврядування та ін.
Об'єктом права приватної власності юридичних осіб (заснованих громадянами України або юридични-ми особами України) є земельні ділянки для здійснен-ня підприємницької діяльності, або які використову-ються для житлової, промислової та громадянської за-будови. Наприклад, це земельні ділянки, надані для жи-тлово-будівельних кооперативів, або сільськогосподар-ським підприємствам для ведення товарного сільсь-когосподарського виробництва.
Об'єктом права приватної власності іноземних юридичних осіб є тільки земельні ділянки несільськогосподарського призначення у разі придбання ними об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єк-тів, пов'язаних із здійсненням підприємницької ді-яльності в Україні, в першу чергу, в межах населених пунктів.
Земельні ділянки, як об'єкти права власності громадян України, мають визначені законодавством граничні розміри і розрізняються за метою викорис-тання. Наприклад, для ведення фермерського господар-ства земельна ділянка надається в розмірі земельної частки (паю); для ведення особистого селянського господарства -- не більше 2,0 гектара; для ведення саді-вництва -- не більше 0,12 гектара; для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах -- не більше 0,25 гектара, в селищах -- не більше 0,15 гек-тара, в містах -- не більше 0,10 гектара; для індивіду-ального дачного будівництва -- не більше 0,10 гекта-ра; для будівництва індивідуальних гаражів -- не бі-льше 0,01 гектара.
Об'єктом права приватної власності іноземних громадян та осіб без громадянства є земельні ділян-ки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельні ділянки несіль-ськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
В земельному законодавстві немає обмежень з кіль-кості земельних ділянок, що можуть знаходитися у власності однієї особи. Проте це не тягне об'єднання декількох земельних ділянок в єдиний об'єкт права власності, навіть при збігу їх цільового призначення та мети використання. Кожна з зазначених земельних ділянок, незважаючи на належність одній особі, являє собою самостійний об'єкт права власності.
Суб'єкти права власності на землю залежно від форми власності, у якій знаходиться та чи інша земельна ділянка розрізняє ст. 80 Земельного кодексу України.
Право власності на землю характеризується множин-ністю суб'єктів відповідно до форм власності -- дер-жавної, комунальної і приватної. Характерною ознакою суб'єкта земельних відносин є належна йому право- і дієздатність. У зв'язку з від-сутністю відповідних приписів в Земельному кодексі правовий статус суб'єктів права власності на землю доцільно визначати за аналогією з нормами цивільно-го права щодо загальної право-дієздатності з ураху-ванням вимог земельного законодавства[18].
Визначаючи суб'єктів права власності на зе-млю, стаття 374 ЦКУ на відміну від норм ЗК, не пов'язує суб'єктний склад землевласників із певними формами власності на землю, але, як і стаття 80 ЗК називає ними фізичних та юридич-них осіб, державу та територіальні громади. При цьому земельна правосуб'єктність громадян України та юридичних осіб, заснованих грома-дянами України або юридичними особами Укра-їни, статтею, що коментується, не визначається, а норми частин 2 та 3, що покликані встановити земельну правосуб'єктність іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, інозем-них держав та міжнародних організацій мають відсильний характер та за юридичним змістом не відрізняються одна від одної [19].
Суб'єктом права приватної власно-сті на землю мають бути тільки юридичні особи, засно-вані на приватній власності. Юридичні особи, заснова-ні на державній або комунальній власності, не можуть бути власниками земельних ділянок, їм земля нада-ється в постійне користування. Особливим суб'єктом права власності на землю виступає держава. За змістом статті 80 ЗК суб'єктом права державної власності на землю є держава в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севас-топольської міських, районних державних адміністра-цій. Але треба враховувати, що до розмежування земель державної та комунальної власності в натурі повноваження щодо розпорядження всіма землями, крім пере-даних у приватну власність, здійснюють відповідні сіль-ські, селищні, міські ради, а за межами населених пунк-тів -- відповідні органи виконавчої влади [20].
У власності держави перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приват-ної власності. Держава набуває права власнос-ті на землю у разі: відчуження земельних ді-лянок у власників з мотивів суспільної необ-хідності та для суспільних потреб; придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; прийнят-тя спадщини; передачі у власність державі зе-мельних ділянок комунальної власності тери-торіальними громадами; конфіскації земельної ділянки.
Як і відносно права власності територіаль-них громад, законодавство закріплює більш широку земельну правосуб'єктність держави у порівнянні з земельною правосуб'єктністю фі-зичних та юридичних осіб. До земель держав-ної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать: землі атомної енергетики та космічної системи; землі оборо-ни, крім земельних ділянок під об'єктами со-ціально-культурного, виробничого та житлово-го призначення; землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загально-державне значення; землі під водними об'єкта-ми загальнодержавного значення; земельні ді-лянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президен-та України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної акаде-мії наук України, державних галузевих акаде-мій наук; земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що за-знали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Але більш широ-ку земельну правосуб'єктність держава має не лише у порівнянні із правосуб'єктністю фізич-них та юридичних осіб. Землі, публічна цінність яких має загальнодержавне значення, не можуть передаватись також і у комунальну власність. До таких земель належать: землі атомної енер-гетики та космічної системи; землі під держав-ними залізницями, об'єктами державної влас-ності повітряного і трубопровідного транспорту; землі оборони; землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та іс-торико-культурну цінність, якщо інше не перед-бачено законом; землі лісового фонду, крім випадків, визначених ЗК; землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК; земельні ділян-ки, які використовуються для забезпечення ді-яльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної акаде-мії наук України, державних галузевих акаде-мій наук; земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що за-знали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. У цьому випадку можна говорити про монополію державної вла-сності на ці землі, про виключну державну вла-сність на них.
У статтях 90 та 91 ЗК закріплено переліки прав та обов'язків власників земельних діля-нок незалежно від форми власності. Відповід-но до них власники земельних ділянок мають право: продавати або іншим шляхом відчужу-вати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільсь-когосподарських та інших культур, на виробле-ну сільськогосподарську продукцію; викорис-товувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насаджен-ня, водні об'єкти, а також інші корисні власти-вості землі; на відшкодування збитків у випад-ках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
