Обліпиху можна успішно використовувати при агромеліорації еродованих земель. Її рослини, висаджені в яругах, завдяки активному утворенню кореневих паростків, зміцнюють грунт і зберігають його від дальшого руйнування, внаслідок чого зменшується або зовсім припиняється водна ерозія. При цьому обліпиха може порівняно легко переносити деяке замулення, що сприяє створенню нового ярусу кореневої системи і утворенню додаткових кореневих паростків, які добре протистоять ерозійним процесам. Кореневі паростки обліпихи відіграють активну роль при освоєнні перелогових піщаних земель, що піддаються вітровій, ерозії, а тому малопридатні для сільськогосподарського використання.

1.2. Особливості вирощування кореневласного садивного матеріалу обліпихи крушиновидної

В Україні і за кордоном питанням регенерації коренів у стеблових живців присвячено значну кількість робіт. Згідно сучасних уявлень регенераційна здатність - це ділення, ріст, диференціація клітин, в основі якої лежить активність біосинтезу білків, нуклеїнових кислот [2, 4, 6, 7, 12, 14-16, 17, 20, 28, 30, 32, 34, 35, ].

В останній час виникли різні напрямки в дослідженнях по кореневласному розмноженню декоративних рослин. Інтерес багатьох дослідників до кореневласного розмноження цих рослин виник тому, що для багатьох їх видів і сортів, він є, по-перше, єдиним шляхом зберігання в нащадках біологічних, господарсько-цінних ознак і властивостей, а, по-друге, прискореним отриманням садивного матеріалу. Кореневласні рослини генетично однорідні, мають велику фізіологічну цілісність, у цих рослин найбільш повно виробляються сортові ознаки і властивості [2, 4, 6, 7, 9, 12, 23, 25, 27, 32].

Освоєння технології зеленого живцювання у виробничих умовах стало можливим завдяки використанню результатів цілого ряду наукових досягнень вітчизняних та закордонних дослідників. В результаті вивчення двох взаємопов'язаних груп факторів - генотипних і фенотипних, з'явилась можливість вирішення багатьох питань і проблем.

Незважаючи на ряд наукових і виробничих успіхів в цьому напрямку, розмноження зеленими живцями дотепер слабко впроваджувалось в практику. Причиною стримуючого виробничого освоєння технології зеленого живцювання для багатьох плодових і ягідних культур являється слабка вивченість комплексів факторів мікроклімату, впливу фізіологічно-активних речовин, метамерності живцевого матеріалу, типу живця та ін.

Для масового розмноження обліпихи видався перспективним лише один спосіб - укорінення зелених живців в умовах дрібнодисперсного розпилення вологи [7, 10, 12-14, 18, 19, 21, 22, 31]. Дякуючи створенню промислових установок штучного туманоутворення, застосуванню поліетиленових плівок і синтетичних регуляторів росту, він став одним з провідних способів розмноження обліпихи в багатьох агрокліматичних зонах України.

Основою зеленого живцювання обліпихи є здатність зеленого живця до формування адвентивних коренів і відновлення цілого нового організму від вихідної материнської рослини [5, 7, 10, 12, 14, 28].

В дослідженнях Б.С.Єрмакова [12] і В.В.Фаустова [35] показано, що живцям обліпихи придатна висока регенераційна здатність, але не у всіх сортів і форм стеблові живці однаково добре регенерують адвентивні корені, навіть живці з одного й того ж пагона, через свою фізіологічну різноякісність, часто по-різному укорінюються, що створює деякі складності. Дослідники вказують на те, що для живцювання потрібно відбирати ростові пагони із середньою силою росту з одного порядку галуження, ярусу і віку, материнських гілок з однаково освітлених ділянок крони.

На думку М.Т.Тарасенко [25-28] основною умовою успішного укорінення зелених живців є вибір оптимальних строків живцювання. Деякі дослідники [2, 6] вказують лише на календарні строки, але вони знаходяться в залежності від метеорологічних факторів і тому не є сталими. М.Т.Тарасенко [25], Б.С. Ермаков [12] зазначають, що оптимальний строк живцювання зумовлюється ступінню визрівання пагонів. При цьому в одних видів строк живцювання співпадає з початком інтенсивного росту [8], інтенсивного росту пагонів [6, 7, 14, 25], із згасанням росту [24].

Важливе значення має також частина пагона. Краща укорінюваність живців з апікальної частини пагона відмічається у працях цілого ряду дослідників [7, 13, 14, 25]. Хоча у багатьох дослідженнях живці з медіальної і базальної частини укорінювались краще, ніж з апікальної [6, 10, 19, 20].

Оптимальні строки зеленого живцювання садових культур пов'язуються із певним ступенем визрівання пагонів, що календарно припадає на червень-липень [7, 14, 25]. У зв'язку з цим у зелених живців відбувається зміщення фенологічних фаз, оскільки поряд із утворенням адвентивних коренів у живців багатьох порід пробуджуються до росту пазушні бруньки. Таке зміщення фенологічних фаз порушує властивий багатьом видам рослин ритм росту і розвитку в річному циклі, а з цим порушується проходження процесів, які сприяють визріванню тканин, що призводить до гіршого збереження укорінених живців у зимовий період [17].

Найбільш сприятливими умовами для укорінення живців більшості сортів і форм обліпихи є: температура повітря 20-30оС, температура субстрату в період укорінення на 1-3оС вища ніж повітря; відносна вологість повітря 90-100% при наявності постійної плівки води на листках живців; вологість субстрату 20-25% від маси сухого ґрунту і освітлення 60-90% від повного освітлення [6, 7, 12-14, 25].

На основі літературних даних з вивчення регенераційного процесу у живців декоративних і лісових культур, в тому числі і обліпихи ми приходимо до висновку, що питання впливу фізіологічно-активних речовин, метамерності живцевого матеріалу, строків живцювання, сортових особливостей в процесі адвентивного коренеутворення вивчені недостатньо.

Таким чином, кореневласне розмноження декоративних і лісових рослин, яке ґрунтується на природній здатності їх до регенерації адвентивних коренів, має важливе значення у плодівництві і декоративному садівництві, тому що відтворення багаторічних насаджень визначається в основному наявністю садивного матеріалу високої якості.

Розмноження багатьох видів форм і сортів плодових, декоративних і лісових культур живцями є одним з основних способів зберігання у вегетативному потомстві господарсько-цінних ознак та властивостей. Відтворені таким способом рослини генетично однорідні, мають анатомічну цілісність, краще зберігають сортові ознаки та властивості.

Незважаючи на зазначені позитивні результати в розмноженні плодових і декоративних порід, зелене живцювання обліпихи крушиновидної не знайшло значного поширення у практиці виробництва садивного матеріалу. Це пов'язано з тим, що дотепер недостатньо вивчені і розроблені агротехнічні заходи кореневласного розмноження цієї цінної плодової полівітамінної культури та її сортів.

Залишається актуальність експериментальних досліджень спрямованих на вдосконалення технології кореневласного розмноження обліпихи крушиновидної з метою використання її в плодових насадженнях Правобережного Лісостепу України. Для цього необхідно теоретично обґрунтувати заходи прискореного розмноження цієї цінної малопоширеної полівітамінної, плодової культури в масовій кількості з метою впровадження її у широку виробничу практику садівництва.

В Україні значна кількість технологічних елементів кореневласного розмноження обліпихи крушиновидної розроблена [7, 14]. Однак багато технологічних заходів прискореного її розмноження вегетативними методами потребує додаткового вивчення. Значна кількість елементів технології кореневласного розмноження вимагає нових розробок і уточнення, доопрацювання яких дозволить значно прискорити вирощування саджанців цієї плодової культури для розвитку садівництва в Україні.

В зв'язку з цим, метою наших досліджень було вивчення особливостей вирощування садивного матеріалу обліпихи крушиновидної сорту Чуйська на основі зеленого живцювання в умовах Правобережного Лісостепу України.

Розділ 2

Умови проведення дослідів, методика

і об'єкти дослідженнь

2.1. Умови та місце проведення досліджень

Дослідження з вивчення питань вирощування садивного матеріалу обліпихи крушиновидної сорту Чуйська зеленими живцями проводились протягом 2004-2006 рр. в розсаднику Уманського державного аграрного університету та Національного дендрологічного парку „Софіївка” - НДІ НАН України, що знаходяться в південній частині Правобережного Лісостепу України.

Клімат Уманського агрогрунтового району помірно континентальний з нестійким зволоженням, нерівномірністю атмосферних опадів і температури повітря [41]. Середньорічна температура повітря коливається в межах +6,9 ...+7,60 С, мінімальна температура повітря, в найхолодніші зими, буває в січні - лютому -34..360 С, максимальна в червні - серпні - +36...380 С. Безморозний період із середньодобовою температурою повітря вище п'яти градусів триває 205-210 днів, а вище +10 - 160...170 днів. Суми температур вище +50 С знаходяться в межах 2900-30000 С, а температур вище +100 С - 2530-2870. Весняні заморозки закінчуються звичайно у квітні (24.ІV-25.ІV), а осінні розпочинаються в вересні-жовтні (15.ІХ-19.ІХ). Самі пізні заморозки спостерігались у ІІ-ІІІ декаді травня. Період вегетації в середньому починається 4-8 квітня, коли середньодобова температура переходить через +50 С і закінчується 29 жовтня - 1 листопада. Загальна кількість днів вегетаційного періоду 200-212. Характеристика кліматичних умов приводиться нами за даними метеорологічної станції „Умань”.

Погодні умови в роки проведення досліджень були типовими для даного регіону, з деякими відмінностями як в цілому за вегетацію, так і за окремі періоди. Причому відмінності в окремі періоди можна характеризувати як досить контрастні. Середньорічна температура повітря та кількість опадів за 2004-2006 сільськогосподарські роки складала відповідно 9,10 С та 653 мм і коливалася в окремі роки від 8,6 до 9,90 С та від 574 до 779 мм. Кількість сумарної ФАР, що надходить за вегетацію, становить 1561,6 Кдж/м2.

Ґрунт дослідної ділянки де проводили дорощування укорінених живців - чорнозем опідзолений важкосуглинковий з добре розвиненим гумусним горизонтом завтовшки 40-45 см. У орному шарі ґрунту знаходиться 3,0% гумусу, 0,3% загального азоту, 0,1% фосфору і 2% калію, рН сольової витяжки складає 5,9, а сума поглинених основ - 26,2 мг-екв/100 г ґрунту. У цьому шарі міститься 10,8 мг/100 г ґрунту легкогідролізованого азоту (за методом Корнфілда), 11,9 - методом рухомих сполук фосфору і 10,1 мг/100 г ґрунту - калію (за методом Чирікова). Щільність ґрунту складає 1,18-1,2 г/см3, найменша польова вологоємність - 30,3% в орному і 28,6% у підорному шарах. Ґрунтові умови і гідротермічний режим є типовими для південної частини Черкаської, Київської, північно-західної частини Кіровоградської та південно-східної частини Вінницької областей [41].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11