Цю операцію потрібно проводити вранці або пізно ввечері, коли маса злегка зволожиться, найкраще при вологості 30-35%. На півдні, при врожайності сіна до 20 ц/га, траву у валки згрібають одночасно із скошуванням. Для згрібання застосовують тракторні граблі ГП-14, ГПП-6, ГТП-6, ГВК-6 та іноземного виробництва Е-247/249. Сіно краще згрібати колісно-пальцевими граблями ГВК-6, пам'ятаючи, що за врожайності сіна 50 ц/га і вищій робота грабель ГВК-6 ускладнюється. Для покращення провітрювання валків потрібно використовувати лише одну секцію грабель, яка з 3-метрових покосів утворює один валок. Для кращого просихання маси валки повинні бути вирівняними з таким розрахунком, щоб маса одного погонного метра не перевищувала 2,5 кг. На великих, менш урожайних площах доцільно використовувати поперечні граблі.
При вологості 28-32 % трав'яну масу складають у копиці підбирачем-копнувачем ПК-1,6А об'ємом 13 м3. До місця скиртування сіно транспортують копицевозами КНУ-11, КУН-10, тракторними причепами 2ПТС-4, скиртоутворювачами СПТ-60 і скиртовозами СП-60 або стягують волокушами. Тракторні причепи і автомобілі обладнують нарощеними бортами і використовують при відстані транспортування не більше 3 км.
Для скиртування і навантажування сіна можна використовувати скиртоклад СНУ-0,5 або навантажувач ПФ-0,5. Скиртують сіно на підвищених відкритих майданчиках. Скирта повинна мати довжину 20-30 м, ширину 5,0-5,5 та висоту 6 м. Під її основу вистилають шар соломи завтовшки 30-35 см, завершують шаром до 1 м. Скирти розміщують торцем до пануючого напрямку вітрів, огороджують і обкопують канавками для відведення дощової води.
Зберігають сіно також у сховищах різного типу, використовуючи для завантаження укладач УМГ-5.
Процес заготівлі сіна складається із послідовних технологічних операцій: скошування > ворушіння > згрібання у валок > перевертання валків > копнування > транспортування > скиртування. Для їх здійснення застосовують комплекс машин: КПВ-3,0; ГВК-6; ПК-1,6 А; КУН -10;СНУ-0,5.
Пресоване сіно має такі переваги над розсипним:
скорочується кількість операцій (відпадає потреба у ворушінні, згрібанні маси у валок, копнуванні тощо);
зменшується тривалість перебування маси у полі;
знижуються втрати листків, суцвіть, поживних речовин і каротину;
скорочуються механічні втрати при транспортуванні та розвантаженні (на 10-15 %);
знижуються собівартість корму та затрати праці на збиранні і транспортуванні (в 1,0-1,5 рази);
потреба у сховищах зменшується у 2,0-2,5 разу;
полегшуються процеси обліку та нормування сіна при згодовуванні;
поліпшуються санітарні умови праці тваринників на фермах.
Рекомендується проводити пресування маси із валків при вологості 25-27% до щільності 130-150 кг/м3.
Пресування проводять із валків прес-підберачами ПС-1,6; ПСБ-1,6, К-453 та К-442. Основна вимога для їх раціональної роботи полягає у тому, щоб маса 1 м погонного валка не перевищувала 3,0-3,5 кг, а ширина -- 1,4 м. Для дотримання цих вимог ширину валка регулюють під час згрібання сіна. Недоцільно при такій технології заготівлі сіна використовувати поперечні граблі, оскільки вони утворюють не рівні за шириною та прямолінійністю валки, що призводить до втрат сіна.
Кращий час для пресування -- вечір або ранок, коли трава волога. За вологістю маси потрібно ретельно слідкувати -- якщо вона не вища за 20%, тюки одночасно завантажують у тракторний причіп, начеплений за прес-підбирачем. У хорошу погоду тюки з вологістю понад 20% досушують протягом 1-2 днів у полі. Підбирання і укладання тюків у штабелі здійснюють підбирачем-укладачем ГУТ-2,5 в агрегаті з трактором МТЗ-80. Штабелі підбирають і транспортують транспортувачем тюкових штабелів ТШН-2,5, який встановлюють на автомобілях замість самоскидного кузова. Штабелі тюків можна зберігати на відкритих майданчиках, в приміщеннях (горищах корівників) або в сіносховищах. При складанні тюків використовують транспортер-навантажувач ТН-4.
Заготівля подрібненого сіна передбачає: скорочення затрат праці та коштів на заготівлю; створення можливостей для механізованого використання всіх технологічних операцій при заготівлі корму; механізацію процесу дозування корму. Заготівля подрібненого сіна ґрунтується на такій послідовності виконання технологічних операцій та укладання маси у валки:
скошування з одночасним плющенням косарками-плющилками КПІ-Ф-30;
підбирання пров'яленої маси з валків з одночасним подрібненням і завантаженням у транспортні засоби за допомогою підбирачів-подрібнювачів КУФ-1,8, комбайну Е-280 при подрібнені стебел рослин на частки завдовжки 8-15 см;
транспортування подрібненої маси до місць досушування та зберігання транспортними причепами 2ПТС-4; ПТЕ-12А та пристосованими для цього автомобілями;
досушування та зберігання подрібненого сіна у спеціальних сховищах і баштах;
завантаження маси у сховища пневматичними транспортерами;
поступове досушування сіна активним вентилюванням при пошаровому його завантаженні у сховище. Перший шар закладають висотою 2,0-2,5 м і доводять до вологості 20%, після чого укладають та досушують наступний шар сіна;
для досушування подрібненої маси застосовують і підігріте повітря, використовуючи різні повітропідігрівники (ВПТ-600). Через 5-6 днів після закінчення досушування перевіряють готовність сіна: вентилювання продовжують якщо повітря в скирті тепліше за навколишнє.
4 Розрахунок рекомендованих енергозберігаючих технологій заготівлі і зберігання кормів в СТОВ «Глуховецьке» Козятинського району Вінницької області
4.1 Розрахунок рекомендованих енергозберігаючих технологій заготівлі і зберігання сіна
Заготівлі сіна з люцерни належить важливе місце у створенні міцної кормової бази для тварин. Адже саме це сіно містить найбільше протеїну, до складу якого входять майже всі незамінні амінокислоти, багато мінеральних речовин і вітамінів. Тому воно є бажаним, а для частини тварин і незамінним компонентом раціонів. Проте через біологічні особливості люцерни приготування сіна з неї супроводжується значними втратами найпоживнішої частини рослини -- листя й суцвіть, що -- істотно позначається на загальній поживності сіна та вмісті протеїну в ньому. Численні дослідження, проведені в нашій та зарубіжних країнах, свідчать, що ці втрати можна значно зменшити шляхом раціональної обробки скошеної маси у процесі польового сушіння. Заготівля сіна є одним із найпоширеніших способів консервування трав і являє собою складний фізіолого-біохімічний процес, який грунтується на висушуванні трави до вологості 17-18%, що виключає розвиток не лише бактерій, а й пліснявих грибів.
Основною метою, що передбачає застосування різних технологічних прийомів при заготівлі сіна, є зниження механічних втрат, що сягають до 10%, а також тих, які викликані біологічними процесами, що відбуваються у траві при висиханні.
Відомо, що у люцерни, як і в більшості трав, приріст вегетативної маси з початку цвітіння проходить за рахунок стебел і суцвіть. Через те, що листя містить у 2-3 рази більше поживних речовин і в 10-15 разів більше каротину, ніж стебла, зменшення частки їх у загальному виході сіна за рахунок механічних втрат у процесі його заготівлі призводить до зниження вмісту багатьох поживних речовин.
Листя люцерни має значно цінніший склад порівняно зі стеблами. У ньому міститься близько 80% протеїну й каротину, а також 70% основних мінеральних елементів, а кормова цінність його протягом вегетації змінюється мало, тоді як стебла швидко грубшають, особливо в нижній частині. До того ж, стебло в люцерни покрите товстим восковим шаром, що затримує сушіння, яке можна прискорити шляхом розплющування його, але це збільшує небезпеку вимивання поживних речовин у дощову погоду.
Листя у покосах люцерни сохне набагато швидше, ніж стебла, різниця у кількості води досягає 10-15%. Так, якщо маса люцерни має вологість 29%, то стебла -- 36, а листя -- лише 17%.За подовження строків збирання сіна втрати сягають 50% .
Особливо великі втрати листкової маси у несприятливу погоду, вони можуть досягати 27%.
Доведено, що листя люцерни втрачає свою еластичність і стає крихким уже за вологості рослин 50%, тому технологія сінозаготівлі передбачає ворушіння й згрібання пров'яленої маси у валки за вологості трави, що вища від зазначеної.
Якщо ж ворушать, згрібають і складають у копиці майже сухе сіно, то кількість листя, що обсипалося, може досягти 50% і більше від загальної маси, а втрати кормових одиниць і перетравного протеїну за гарної погоди, відповідно, 26-40 і 23%, а за дощової -- 60 і 55%.
Значно зростають ці втрати за умов високої врожайності люцерни, коли скошувана зелена маса лягає у покоси щільним шаром, товщина якого може досягати 20 см. Через це навіть у суху та жарку погоду активно висихає лише верхній шар, під яким через відсутність аерації навіть на другу-третю добу в щільно укладеному покосі залишається абсолютно свіжа, інколи пожовкла маса.
І в нас, і за кордоном для прискорення сушіння люцерни застосовують такі технологічні операції, як плющення стебел, ворушіння маси, обертання валків тощо. При цьому віддають перевагу виготовленню пресованого сіна (в тюках або рулонах), завдяки чому механічні втрати за рахунок виключення таких операцій, як згрібання, стягування, складання в копиці, що призводить до обламування листя, зменшуються у 2-2,5 раза.
Виходячи з наведеного та з метою вивчення інтенсивності вологовіддачі, поживності та використання тваринами поживних речовин люцернового сіна, заготовленого з використанням різних технологічних прийомів, у дослідних господарствах Інституту кормів УААН та Вінницької обласної сільськогосподарської дослідної станції було проведено два польових технологічних досліди на чистих посівах люцерни синьої сорту Вінничанка за різних погодних умов.
У дослідах було виділено чотири ділянки поля відповідно до визначених варіантів: 1 (контроль) -- маса висушувалася без будь-якої обробки валка; 2 -- ворушіння валка проводили один раз на добу, о 10-й годині; 3 -- ворушіння валка проводили двічі на добу, о 10-й та 17-й годині.
По досягненні масою вологості 50-60% операцію ворушіння змінювали на обертання валка, а за 20-22% її -- пресували в прямокутні тюки щільністю 130-140 кг/м3 прес-підбирачем ПС-1,6 з навантаженням їх у полі.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
