ВИЗНАЧЕННЯ ФОСФОРУ.
Із колби N1 беруть 2 мл розчину в мірну колбу на 50 мл і доливають приблизно 30 мл води. Потім добавляють 1-2 краплі індикатора бетадінітрофенолу і титрують 10% NаОН до появи жовтого кольору, який переводять в безбарвний 1-2 краплями 10% Н2SО4 . Приливають із бюретки 2 мл молібденово кислого амонію, доводять до риски, потім добавляють 3 краплі хлористого олова і перемішують. Через 10-15 хв, колориметрують в кюветі на 1 мл при червоному світлофільтрі.
Паралельно готують контроль. 2 мл розчину із колби N1 після холостого спалювання переносять в колбу на 50 мл і приливають всі ті ж реактиви, що і при визначенні фосфору.
Розраховують за формулою:
Х=(а*100)/Н*К, де
Х - вміст Р2О5, %;
А - кількість фосфору, яка відповідає взятому об'єму фільтрату, мг (підрахунок за графіком);
Н - наважка органічного добрива, що відповідає взятому об'єму фільтрату, г;
К - коефіцієнт перерахунку на стандартну вологість, або на суху речовину.
ВИЗНАЧЕННЯ КАЛІЮ.
25 мл розчину із колби N1 переносять в мірну колбу на 100 мл, доводять водою до риски, перемішують. Визначення проводять на полуменевому фотометрі.
Х=(а*100)/(10*Н)*К, де
Х - вміст К2О, %;
А - кількість калію, яка міститься в 1 л (1000 мл), мг (підрахунок за графіком);
10 - для перерахунку мг К2О з 1л в 100 мл;
100 - для перерахунку в %;
Н - наважка органічного добрива, що відповідає взятому об'єму розчину, мг;
К - коефіцієнт перерахунку на стандартну вологість
К=(100 - в)/(100-75), де
В - гігроскопічна волога.
3.5.3 ВИЗНАЧЕННЯ ВМІСТУ АМОНІЙНОГО АЗОТУ ГНОЮ
КОЛОРИМЕТРИЧНИМ МЕТОДОМ/ За І. Ф. Ромашкевичем/ .
ЗНАЧЕННЯ АНАЛІЗУ. Визначення вмісту амонійного азоту має важливе значення для оцінки якості гною, оскільки його дія на урожай сільськогосподарських культур в перший рік в значній мірі обумовлена кількість безпосередньо доступного рослинам амонійного азоту. Низький вміст амонійного азоту в гною є наслідком або слабкої ступені розкладу органічної речовини, або неправильного зберігання його.
ПРИНЦИП МЕТОДУ. Амонійний азот і вільний аміак, який міститься в гною, витісняється і одночасно зв'язується 0, 05н соляною кислотою
NН3 - НСІ = N Н4СІ
Визначення амонійного азоту в солянокислій витяжці основане на утворенні сполуки з жовтим забарвленням при взаємодії амонію з реактивом Неслера / лужний розчин йодистої ртутно калієвої солі/. Інтенсивність виникну того забарвлення досліджуваного розчину порівнюється з забарвленням зразкових розчинів, які мають певну концентрацію амонію.
ХІД РОБОТИ. Середню пробу гною подрібнюють / якщо він недостатньо перепрів/ ножицями так, щоб довжина соломи не перевищувала І см, і ретельно перемішують. На технохімічних терезах на фільтрувальному папері, який поміщають попередньо в фарфорову чашку і разом зважують , беруть наважку ситого гною 5г. Потім наважку гною з папером переносять в колбу на 250 мл приливають 100 мл 0, 05н НСІ, закривають пробкою і збовтують на ротаторі 30 хв. Після збовтування вміст колби фільтрують /переносять на фільтр зразу ж по можливості більшу масу твердих часток гною, перші каламутні порції фільтрату відкидають.
10 мл прозорого фільтрату переносять в мірну колбу на 250 мл, доводять об'єм дистильованою водою до риски, закривають пробкою і добре перемішують, перевертаючи колбу догори дном не менше 20 раз. Беруть 25 мл цього розчину в колбу на 100 мл приливають 4 мл 25%-ного розчину сегнетової солі (для зв'язування кальцію та магнію, які можуть бути у витяжці і які при реакції з реактивом Неслера викликають появу каламуті у розчині), добавляють дистильовану воду до об'єму 80 -90 мл, перемішують, приливають дистильованою водою до риски, закривають пробкою і добре перемішують. Через 15 хв, колориметрують на ФЕК відносно контрольного розчину, який складається із дистильованої води і реактиву Неслера. За графіком знаходять зміст амонійного азоту в досліджуваному розчині і вираховують масову долю амонійного азоту в гною за формулою:
Х - вміст амонійного азоту, %;
А - підрахунок за графіком;
Н - наважка в перерахунку на розведення, мг (50);
К - коефіцієнт перерахунку на вологість.
АНАЛІЗ ВАПНЯНИХ ДОБРИВ.
Вапняні добрива застосовують для вапнування кислих грунтів з метою підвищення їхньої родючості.
Усі вапняні добрива поділяють на природні і відходи промисловості. До природних належать ті матеріали, які добувають з природних покладів; розмелювання твердих вапняних порід / вапняне і доломітове борошно/ , випалюванням їх / палене вапно, гашене вапно/ , подрібненім і просіюванням м'яких вапняних порід/ вапняні туфи, озерне вапно, крейдо, мергель, торфотуки. Д о вапняних відходів промисловості належать дефект, вапняно -сірчаної відходи, сланцева зола ,цементний пил, вапняні відходи целюлозного виробництва тощо, які містять значну кількість сполук кальцію, здатних нейтралізувати кислотність ґрунту.
Нейтралізуюча здатність вапняних матеріалів зумовлена наявністю і них сполук, які діють як основи / СаСО3 , Мg СО3, СаО, МgО, Са /ОН/2 та ін./. Якщо вапняний матеріал містить кальцій і магній , то його нейтралізуюча здатність вища тих, що містять тільки кальцій внаслідок меншої атомної маси.
За швидкістю дії вапняних матеріалів на грунт, замовлено розчинністю нейтралізуючих сполук, їх можна поділити на швидкодіючі (палене вапно, гашене вапно, сланцева зола, цементний пил), повільно діючі (вапняне борошно, доломітове борошно) і середньо діючі (крейда, вапняні туфи, озерне вапно, дефекат). Швидкість взаємодії вапняних матеріалів з ґрунтом та ефективність їх значною мірою залежить від тонину помелу.
Часточки вапняного і доломітового борошна більші за 1 мм погано розчиняються і зменшують кислотність ґрунту в незначній кількості. За стандартом 85-97% вапняного борошна проходити крізь сито з отворами 1 мм і крізь сито з отворами 0,25 мм - 55-70%. Щоб визначити якість і встановити дозу вапняного матеріалу, необхідного для вапнування ґрунту проводять аналіз їх на вміст вологи, суму основ і гранулометричний склад.
У вапняних матеріалах, призначених для вапнування грунтів, суму основ у перерахунку на СаО або СаСО3 найчастіше визначають методом титрування. У доломітизованих вапняних матеріалах із вмістом карбонату магнію і більш як 6% на доломітовому борошну суму карбонатів кальцію і магнію визначають трибометричним методом.
ВИЗНАЧЕННЯ НЕЙТРАЛІЗУЮЧОЇ ЗДАТНОСТІ ВАПНЯНИХ ДОБРИВ МЕТОДОМ ТИТРУВАННЯ.
ЗНАЧЕННЯ АНАЛІЗУ. Визначення СаСО3 у вапняних добривах потрібно для розрахунку дози вапна і якісної характеристики вапняних добрив.
ПРИНЦИП МЕТОДУ. Метод ґрунтується на нейтралізації вапняних матеріалів, що містять СаСО3, MgСО3, СаОН2, СаО надлишком соляної кислоти з наступним титруванням її лугом.
СаСО3 + 2НСІ = СаСІ2 + СО2 + Н2О
НСІ + NаОН = NаСІ + Н2О
За кількістю соляної кислоти, яка прореагувала з основами, обчислюють вміст суми оксидів, гідроксидів і карбонатів для перерахунку на СаО або СаСО3.
ХІД РОБОТИ. 2 г вапняного добрива переносять в стакан або колбу, приливають 250 мл 0,5н НСІ, перемішують, закривають лійкою і повільно нагрівають на електричній плитці до повного розкладання карбонатів кальцію і магнію. Нагрівання ведуть при помішуванні скляною паличкою до тих пір, поки починається помітне виділення парів з колби (але не до кипіння).
Після повного розчинення наважки розчин перемішують і фільтрують крізь сухий фільтр. У конічну колбу відбирають 50 мл фільтрату, добавляють 2-3 краплі фенолфталеїну і титрують суміш 0,5н розчином NаОН до появи блідо-рожевого забарвлення.
Вміст СаСО3 у вапняних добривах розраховують за формулою:
Х=((50* К1 - а* К2) *0,025*100)/Н, де
Х - вміст СаСО3, %;
50 - об'єм фільтрату, який було взято для титрування, мл;
К1 - поправка до титру кислоти;
А - кількість 0,5н NaOH, витраченого на титрування, мл;
К2 - поправка до титру лугу;
0,025 - кількість СаСО3, яка відповідає 1 мл 0,5н НСІ;
100 - для перерахунку у %;
Н - наважка добрива у 50 мл взятого розчину, г.
ПРАВИЛА
Техніки безпеки при роботі в агрохімічній лабораторії
При роботі в лабораторії необхідно дотримуватися всіх правил з техніки безпеки. Не дотримування правил може бути причиною нещасних випадків.
1. При роботі з концентрованими кислотами, лугами і аміачними розчинами необхідно дотримуватись слідуючи запобіжних заходів:
А/ наливати рідину тільки через лійку;
Б/ не нахиляти великий бутель, який стоїть на підлозі, а повертати його, піднімаючи з підлоги, краще удвох;
В /концентровані кислоти - соляну, азотну аміаку наливати тільки під тягою,
Г /при розведенні концентрованих кислот вливати кислоту у воду, а не навпаки, для запобігання похлюпування і навіть вибуху .
2.Концентровані кислоти і луги вимірювати тільки зо допомогою автоматичної піпетки або мірним циліндром на кахельному столі або склі .Якщо кислота або луг розізляться, то їх зразу засипають піском, а потім це місце нейтралізують содою кили розіллється кислота, або кислотою коли розіллється луг.
3.Кислоти нагрівають тільки у витяжній шафі при спущеній шторці.
4.При визначенні запаху речовини, його не слід підносити до носа. Посудину потрібно держати на відстані. Направляючи до носа невелику кількість парів легкими рухами руки.
5.Щоб зберегти руки від порізів, потрібно обережно поводитися з скляними приладами і посудом. При закриванні коркою не слід застосовувати великих зусиль.
6.Не слід включати електроприлади вологими руками, тому що волога шкіра має більшу електропровідність, ніж суха. Забороняється торкатися предметами, які проводять струм, до спіралі електроплитки або інших нагрівальних приладів.
ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ НЕЩАСНИХ ВИПАДКАХ.
1. При попаданні диких рідин /кислот, лугу та ін./ на шкіру рук або обличчя необхідно спочатку зняти цю рідину, не розтираючи її, добре промити пошкоджену ділянку шкіри спочатку водою, а потім слабким розчином питної соди.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
