Лідер своєю поведінкою повинен постійно демонструвати чесність, певну мужність говорити правду підлеглим, колегам на роботі і вищестоящим керівникам, не боятися признатися у здійсненні помилки. Про це дуже виразно писала відома письменниця Маріета Шагінян: «... люди, не бійтеся помилок, чесних помилок у своїй творчості, ми всі не Боги, ми живемо довге життя і не можемо не помилятися на важкому шляху життя. Але люди! Бійтеся брехні. Тому що брехня — це не помилка, це проступок проти самого себе і проти правди, переліт через ціль, свого роду лихвацтво думки — і у брехні, у допущенні брехні людина допускає нечесність" [6,c.170]
Відомий російський політичний діяч Є. Гайдар якось зауважив, що коли про щось промовчати, підчистити, пересмикнути, то відверта брехня може видатись досить правдоподібною. Причиною зниження самооцінки керівників, спеціалістів та інших працівників, відчуття невпевненості в собі іноді стають численні негаразди у нашому житті, зневіра від невизначеності у завтрашньому дні, стресові ситуації та невдачі. Соціальна психологія розробила чимало слушних рекомендацій, як перебороти в собі негативні наслідки цього явища. У зв'язку з цим потрібно, насамперед провівши самоаналіз, виявити свої сильні і слабкі сторони і відповідно сформулювати власні перспективні й найближчі цілі, а потім плани і задачі їх реалізації. При позитивних результатах це стане додатковим мотивом продуктивної роботи, підвищить рейтинг працівника у власних очах, заставить думати про себе лише добре. Якщо ж фактичні результати не відповідають намірам і сподіванням працівника, то це стане сигналом того, що слід внести корективи у його діяльність, замість того, щоб нарікати на свою долю і неповноцінність.
Лідер повинен постійно розвивати уміння управляти своїми психічними і біофізіологічними механізмами, властивостями емоційно-вольової сфери, можливостями пам’яті та іншими властивостями організму. У цьому зв'язку заслуговують на увагу такі психологічні методи, як ауторинг, медитація, рефлексія, уроки релаксації, оволодіння вмінням знімати емоційне, психічне, інтелектуальне, біологічне та інші види навантажень, при необхідності включати компенсаторно-адаптаційний механізм особистості.
Відомий педагог А.С.Макаренко вважав неприпустимим появу заклопотаного педагога на роботі. На його думку, він завжди повинен передавати своїм підопічним мажорність настрою, заряд бадьорості і впевненості. Тобто лідер повинен постійно демонструвати спокій, урівноваженість, впевненість у собі. Ще Марк Твен радив уникати людей, які стараються підірвати віру в себе. На його думку, ця риса властива дрібним людям. Керівник повинен вірити у свою справу, бути сміливим, цілеспрямованим, рішучим і вміти ці якості демонструвати підлеглим. Суворість і вимогливість керівника ніколи не повинна переходити в зайву прискіпливість.
Зарубіжні дослідники стверджують, що навіть в інженерній, чисто технічній сфері діяльності часто тільки 15% успіху залежить від технічних знань керівника, а 85% від особистих якостей, його поведінки.
Ефективному стилю лідерства притаманний високий рівень особистої культури керівника (лідера), знання норм міжособистого спілкування і дотримання правил службової етики. Такий лідер шанобливий до людей, особливо до жінок і досвідчених працівників, терпеливо відноситься до їх потреб, прагнень і запитів, вміє радитися з людьми і довіряє їм, критично оцінює власні досягнення.
Видатний американський психолог Д.Карнегі вважає, що необхідно виражати задоволення при зустрічі з людьми, якщо ви хочете, щоб вони були задоволені, зустрічаючись з вами. "Усмішка нічого не коштує, але робить багато. Вона збагачує тих, хто її одержує, і в той же час ті, хто її віддає, не бідніють. Вона приносить щастя в дім, здійснює добрий вплив на справу і зміцнює дружбу. Вона є відпочинком при втомі, сонячним світлом при журбі і кращим протиотрутним засобом при нещасті" [3,c.99]
В управлінській діяльності велику (чудодійну) силу має особиста привабливість лідера, складовими якої є:
1. Високі моральні якості і характеристики.
2. Психологічні знання і уміння: комунікабельність і симпатичність, правильний підхід до зіркових і референтних груп, інтуїтивне вловлювання настання конфлікту.
3. Техніка самопрезентації — це вміння себе показати. Крім природного дару, треба мати спеціальні знання, оволодіти певними навичками самопрезентації, тобто технікою особистої чарівності.
Успішне лідерство вимагає добре знання підлеглих, усього колективу працюючих, що дає змогу вибирати саме ті методи впливу на працівника, які відповідають його психологічній структурі, цінним орієнтаціям, потребам і інтересам.
До того ж Ф. Тейлор зауважував, що помилка, якої припускаються 99 керівників із 100, полягає у спробі впливати зразу на велику групу людей, замість того, щоб впливати на них поодинці [10,c.187]
Формування ринкових умов господарювання вимагає відмовитись від багатьох психологічних стереотипів взаємовідносин в системі "керівник — підлеглий", ретельного вивчення і оволодіння нормами і правилами діяльності, що позитивно зарекомендували себе у вітчизняній та зарубіжній практиці.
1. Здійснювати загальну економічну і соціальну політику, усувати труднощі, що виникають у повсякденній роботі, та розв'язувати перспективні питання.
2. Постійно демонструвати високу організаційну культуру: плановість, точність у всьому, самодисципліну, бережливе ставлення не тільки до свого, але й до чужого часу.
3. Навчитись бути рішучим, не відкладати важливих справ з дня на день, а прийняте рішення неухильно впроваджувати в життя.
4. Бути справедливим, особливо до підлеглих, і вимогливим. Не допускати фаворитизму, завищених оцінок одних і принизливого, зарозумілого ставлення до інших.
5. Завжди заохочувати підлеглого за добру роботу, але самому ніколи не робити того, що повинні робити підлеглі, за винятком вкрай необхідного. Навчити підлеглого виконувати робочу завжди більш виправдано, ніж робити її самому.
6. Надавати максимальну самостійність співробітникам, якщо їх дії і думки суттєво не розходяться з думками керівника. Не сперечатися щодо дрібниць.
7. Не користуватися владою до тих пір, поки можна діяти іншими способами. Не підкреслювати службову вищість, своє становище.
8. Щоб запобігти непорозумінню, у деяких випадках давати письмові розпорядження, особливо коли мова йде про відповідальні задачі. Якщо розпорядження виявилося помилковим, визнати помилку, попросити вибачення.
9. Не карати підлеглого, якщо він припустився помилки при виконанні корисної справи, щоб не позбавити його ініціативи на майбутнє.
10. Позитивно сприймати критику та ділові пропозиції, на нарадах, на зборах і засіданнях не виступати першим.
11.Поважати чужу думку, якщо вона навіть не збігається з твоєю, а свою думку висловлювати стисло.
12.Бути ввічливим, безмежно терплячим, ніколи не виявляти роздратованості.
13.Пам'ятати, що керівництво — це мистецтво заставляти інших робити всю роботу.
14.Бути доброзичливим до колег по службі і підлеглих, завжди робити людям добро.
15.Зберігати почуття відповідальності за доручену справу. Згадувати про свої обов'язки раніше, ніж про права.
16.Шукати і розробляти найкращі рішення і старатися їх реалізувати, як би це важко не було.
17. Завжди виконувати свою обіцянку дотримуватися даного слова.
18. Бути чесним, правдивим у вчинках і міркуваннях
19. Цікавитися всім новим, передовим і прагнути досягти успіху в роботі. Для цього постійно вчитися і самоудосконалюватися.
20. Дбати про власне здоров'я і здоров'я підлеглих, систематично займатися фізкультурою.
Щоб успішно здійснювати управління сучасними підприємствами, всі менеджери повинні мати необхідну підготовку з основ службової етики, спілкування із працівниками, що мають неоднакові службові права і обов'язки тощо.
У пригоді може стати вивчення японського стилю, що одержав широке поширення в практиці світового менеджменту:
1) розвиток "колективного духу", колективної відповідальності замість персональної;
2) широка участь працівників у "гуртках якості" та в інших формах участі в управлінні промисловістю. Прийняття рішення за пропозицією "знизу";
3) повага до ритуалів, звичаїв, традицій (щоденна фіззарядка і співання гімну фірми, декларування заповідей,вступна промова низового керівника);
4) культ вірності слову, виробничо-економічні зв'язки часто здійснюються без будь-яких документів (договорів);
5) виховання у кожного працівника почуття обов'язку, відданості "своїй фірмі";
6) не висуватись, зростати професійно тільки разом з усіма;
7) общинний принцип підпорядкування лідеру, ватажку; вилучення з общини як вища форма стягнення;
8) мотивація досягнень групових цілей;
9) "доступність" керівника, відмова від окремих кабінетів, безпосередня участь у виробничих процесах;
10) велика увага неформальним контактам;
11) оцінка працівника залежно від ставлення до нього інших працівників;
12)повічне наймання на роботу;
13)оплата праці залежно від стажу і віку;
14)приймання на роботу за рекомендаційним листом, матеріальна відповідальність особи, що дала рекомендацію;
15)повне охоплення навчанням усіх працюючих;
16)створення "банків талантів", за допомогою яких підшукують роботу адміністративному персоналу, інженерам, технікам та іншим спеціалістам.
Дотримання викладених рекомендацій може сприяти здійсненню ефективного лідерства за умов ринкового механізму господарювання, підвищенню мотивованості підлеглих у досягненні поставлених цілей.[2,c.433]
Висновки і пропозиції
Лідерство – це здатність впливати на індивідів чи групу людей, що спонукає їх працювати для досягнення цілей. Тому лідерство є найважливішим фактором у системі керівництва трудовими колективами підприємств, що сприяє підвищенню ефективності їхнього функціонування.
Лідерство – це історично сформована соціальна потреба людей в організації в процесі їхньої діяльності. Виявляючись під час формування цілей, лідерство фокусує в собі стосунки між членами групи(колективу).
Лідер – це людина, яка ніким не призначається і яка висувається тоді, коли група йде до мети, відшукуючи кращі шляхи організації роботи, засоби досягнення мети.
Лідерство як відповідне соціальне відношення включає чотири головні змінні : 1) характеристики лідера; 2) позицію, потреби й інші характеристики його послідовників; 3) характеристику організації – її мету, структуру, природу завдань, котрі має бути виконано; 4) соціальне, економічне і політичне середовище.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
