Закон онтогенезу зумовлює, що кожна організація проходить в своєму розвитку наступні фази життєвого циклу: становлення, розквіт, згасання.
Онтогенез — термін, введений німецьким біологом Э. Геккелем і характеризуючий сукупність перетворень, що зазнають організми від зародження до кінця життя. Як і у випадку з гомеостазом, цей термін запозичений організаційною наукою з біології для опису процесів, протікаючих в організаційних системах. Аналогія між біологічним онтогенезом і розвитком соціальних організацій вельми умовна, і головним чином тому, що в біології домінує образ одного життєвого циклу, якщо йдеться про людину, тварину або рослину. В суспільстві, що постійно обновляється, одне народжується, інше процвітає, а третє вмирає — але система продовжує жити. Тим важливіше встановити загальне і різне в життєвому циклі організацій — біологічних, технічних і соціальних.
Онтогенез — індивідуальний розвиток організму, сукупність перетворень, що зазнають організми від зародження до кінця життя.
Біологічна наука поки не дає вичерпних відповідей на питання, які рушійні сили такого складного процесу.
Закон онтогенезу вдається поки застосувати тільки до явищ життя з погляду біологічних і соціальних наук. Річ у тому, що він припускає повторення форм шляхом розмноження — умова, до цих пір спостережувана майже виключно в області життєвих процесів. Але, як справедливо відзначає А.А. Богданов, історія «мертвих» речей ще дуже мало відома, а звичка дивитися на них як на «неорганізовані» ще дуже сильно затримує організаційну науку.
Закон композиції відображає необхідність узгодження цілей організації: вони повинні бути направлені на підтримку основної цілі більш загального характеру.
Своє відношення до проблем реалізації цього закону Г. Эмерсон [5, 75] виразив таким чином: «Якби могли об'єднати всі цілі і ідеали, надихаючі організацію зверху донизу, зібрати їх таким образом, щоб всі вони діяли в одному і тому ж напрямі, то результати вийшли б колосальні. Але оскільки на ділі всі вони тягнуть в різні боки, рівнодіюча часто виявляється дуже слабою, а іноді і просто негативною». З цього слідує, що в цілеспрямованих системах є:
а)проблема визначення загальної цілі;
б)проблема багатьох цілей;
в)проблема узгодження багатьох цілей .
Слід зазначити, що в явному і безперечному значенні поняття цілі застосовано тільки до соціальних систем. Технічні системи є цілеспрямованими лише постільки, оскільки їх призначення і оптимальний режим функціонування визначено і закладено в них людиною. Навпаки, біологічні системи мають як би внутрішню ціль свого розвитку.
При всіх відмінностях в характері цілей технічних, біологічних і соціальних систем з повною упевненістю можна говорити про закон композиції як про загальний закон для організаційних систем будь-якої природи.
Проте є і такі системи, цілі яких або невідомі, або не існують взагалі. В таких умовах використовування цілеспрямованого підходу виглядає штучним.
Дія закону композиції розповсюджується на системи, які можна назвати цілеспрямованими. Цілеспрямованій системі небайдуже, в якому стані вона знаходиться. Серед всіх можливих станів існують менш переважні, більш переважні, нарешті, найпереважніші. Система так чи інакше прагне деякої доцільної поведінки, яка припускає досягнення найпереважнішого стану.
Як вже наголошувалося, цілі технічних систем цілком і повністю визначаються людиною. Цілі біологічних систем можна сформулювати як цілі збереження (виживання) вигляду. Вона (ціль) забезпечується реалізацією двох основних подцелей — самозбереження і продовження роду. Цілі соціальних систем трансформувалися залежно від тих організаційних концепцій, які послідовно визначали корпорацію як машину, як організм і як систему. Цільовою функцією організацій-машин є обслуговування їх творців, забезпечення їх адекватною віддачею на вкладені час і гроші. Тому головною, якщо не єдиною, ціллю подібних організацій є прибуток.
За наявності ієрархії систем їх цілі можуть бути також ієрархічно є впорядкований (мал. 2.4). Цілі систем високого рівня називатимемо цілями вищого рівня, цілі систем низького рівня — відповідно цілями низького рівня.
Мал. 2.4. Просте дерево цілей [1, 90]
Особливість ієрархічної побудови цілей в організації полягає в том, що, по-перше, цілі більш високого рівня завжди носять більш широкий характер і мають більш довгостроковий часовий інтервал досягнення. По-друге, цілі більш низького рівня виступають свого роду засобами для досягнення цілей більш високого рівня.
Як бачимо, ієрархія цілей в організації грає дуже важливу роль, оскільки вона встановлює структуру організації і забезпечує орієнтацію діяльності всіх структурних елементів організації на досягнення цілей верхнього рівня. Якщо ієрархія цілей побудована правильно, то кожний підрозділ, досягаючи своїх цілей, вносить необхідний внесок в діяльність організації по досягненню нею цілей організації в цілому.
Закон пропорційності відображає необхідність певного співвідношення між частинами цілого, а також їх співрозмірність, відповідність або залежність. Таким чином, закон пропорційності проявляє себе, в широкому значенні, сукупністю своїх значень. В той же час повинно бути ясно, що для вирішення конкретних організаційних проблем можливе використовування одного із значень слова «пропорційність». Це може бути або співвідношення, або співрозмірність, або відповідність, або залежність. Так, останнє з названих вище значень відображає такі відносини між частинами цілого, при яких зміна одній з них спричиняє за собою зміну іншій в стільки ж разів, причому пряма пропорційність означає, що із збільшенням однієї величини інша теж збільшується. Зворотна пропорційність означає зменшення однієї величини при збільшенні іншій.
При використовуванні слова «пропорційність» в значенні «співвідношення» маються на увазі певні кількісні співвідношення між частинами цілого. Дотримання певних співвідношень дозволяє говорити про відповідність, правильні пропорції і відповідність між ними.
Закон пропорційності почав проявляти себе задовго до його усвідомлення і теоретичного обґрунтовування. В наявній формі він знайшов віддзеркалення в архітектурі, яку називають кам'яним літописом історії.
Закон пропорційності достатньо явно виявляється в співвідношенні галузей виробництва як необхідна умова рівноваги всієї господарської системи, її цілісності. В сільському господарстві недолік або надлишок добрив на гектар ріллі знижує її врожайність, а недолік калієвих добрив не можна компенсувати надлишком фосфорних або азотних. Кожна річ вимагає у виробництві своїх пропорцій — таке коротке виведення з цих міркувань.
Пропорційність між підсистемами управління і виробництва і їх взаємодія відображаються в співвідносності управляючої і керованої частин організації. Суть її полягає в забезпеченні взаємної відповідності між суб'єктом і об'єктом управління. Зростання і ускладнення об'єкту управління (підсистеми виробництва) веде до зростання суб'єкта (управляючої підсистеми).
Якщо в результаті вдосконалення або раціоналізації управлінського апарату вдасться досягти позитивної динаміки вказаних вище кількісних і якісних показників, то відбудеться позитивний зсув в організації системи управління і буде підвищена її ефективність.
Закон пропорційності в управлінні зачіпає не тільки область взаємодії між суб'єктом і об'єктом управління. Дуже актуально в даний час дотримання правильного співвідношення між колегіальністю і єдиноначальністю, організацією і самоорганізацією, що складає одну з найважливіших задач управління. Від її правильного рішення багато в чому залежить ефективність і дієвість управління.
Добиваючись реалізації закону пропорційності в управлінні виробництвом, необхідно мати на увазі, що будь-яка організаційна діяльність не є самоціллю. Тому, визначаючи місце і роль закону пропорційності, слід орієнтуватися в першу чергу на основний закон організації. Досягнення пропорційності як би забезпечує саму можливість отримання синергетичного ефекту.
В попередньому розділі нами встановлено, що пізнання законів організації дозволяє не тільки розкрити загальні і істотні зв'язки в системі організаційних відносин і тим самим проникнути в світ загальних організаційних форм буття речей, матеріальних і духовних утворень, але і встановити механізми (порядок) їх дії і можливості використовування. Саме з останнього твердження виникає та організаційна обумовленість, яка існує між законами і принципами. Принцип є не що інше, як початкове положення, правило дії, що витікає із закону. Принципи організації — це загальні правила (положення) формування (самоформування) систем в природі і суспільстві, забезпечуючи їх впорядкованість і доцільність функціонування.
Все різноманіття принципів організації можна класифікувати по ряду ознак (мал. 3.1).
Принципи і закони по суті справи відображають один і той же фрагмент дійсності, але відображають його в різній формі: закон — у вигляді образу (позитивного знання), принцип — у вигляді певної вимоги (регулятивної норми). Відмінність принципу від закону полягає і в тім, що він може бути сформульований на основі не одного, а декількох законів, а також тієї або іншої загальної форми буття, тієї або іншої властивості матеріальних і ідеальних утворень. Так, наприклад, принцип історизму, відображає в своїх вимогах ряд загальних законів, а також рух як загальну форму буття (атрибут) матерії.
По ступеню обґрунтованості виділяють наукові і буденні принципи. До наукових відносяться принципи, які можуть бути сформульовані на основі пізнання законів і закономірностей організації і містять в собі певні вимоги до мислячого суб'єкта, орієнтуючі його на пізнавальну діяльність. До буденних відносяться в основному ті правила і дії, які сформульовані людиною на основі власного сприйняття дійсності, традиції і інтуїції. Вони майже всі без виключення суб'єктивні і не нести достатньої наукової обґрунтованості.
Мал. 3.1. Класифікація принципів організації [1]
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
