Термін "інвестиція" походить від латинського "invest" - "вкладати". Відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиції розглядаються як вкладення капіталу (майнових та інтелектуальних цінностей) в об'єкти підприємницького та іншого видів діяльності з метою його подальшого збільшення, отримання соціального, економічного та ін. ефекту. Джерелом приросту капіталу і головним мотивом інвестування є одержуваний інвестором прибуток (доход).
Деякі зарубіжні автори часто визнають інвестиції тільки в грошовій формі, а інвестування трактують як придбання цінних паперів з метою отримання дивідендів. Разом з тим інвестування капіталу може здійснюватися в будь-якій формі, а не тільки в грошовій.
За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні й фінансові. Реальні інвестиції - це вкладання коштів (майна) у реальні активи-матеріальні й нематеріальні. Вкладання коштів у різні фінансові активи, насамперед цінні папери або інші інструменти фінансового ринку розглядають як фінансові інвестиції. Інвестиції в нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом (патенти, ліцензії, ноу-хау, пакети програм, сукупність науково-технічних знань і практичного досвіду; прав використання землі, води, ресурсів, споруд і ін. майнових прав), відносять до інновацій.
У нашій країні термін "інвестування" ідентифіковано з терміном "капітальні вкладення". Проте термін "інвестування" значно ширший.
Поняття "капітальні вкладення" трактується більш вузько, ніж "інвестиції". У відповідності до своєї назви капітальні вкладення являють собою вкладення тільки в основний капітал, тоді як вкладення у інші види економічних ресурсів, такі як інформаційні ресурси, цінні папери, духовний потенціал, матеріальні запаси іменувати капітальними вкладеннями не прийнято або це робиться з застереженнями. Капіталовкладення слід розглядати лише як частку інвестицій у відтворення основних фондів (будинків, споруд, передавальних пристроїв, устаткування та ін.). Вони складаються із витрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими.
Загальний обсяг інвестування, що спрямоване на нове будівництво, реконструкцію або розширення, придбання товарно-матеріальних засобів виробництва за розрахунковий період називають - валовими інвестиціями.
На відміну від них, чисті інвестиції - це сума валових інвестицій зменшена на величину амортизаційних відрахувань.
За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі й непрямі інвестиції. Пряме інвестування виконують інвестори, які безпосередньо беруть участь у виборі об'єктів інвестування та вкладанні в них коштів (майна, активів). Непрямі інвестиції здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники.
За періодом інвестування - короткострокові інвестиції здійснюються на період до одного року (короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Довгострокові інвестиції проводяться на період понад рік (до 2, від 2 до 3; від 3 до 5; понад 5 років.)
За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні й спільні. Приватні здійснюються фізичними особами, а також юридичними особами з приватним капіталом, державні - державними й місцевими органами влади, державними (казенними) підприємствами з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні - фізичними та юридичними особами іноземних держав, спільні - суб'єктами цієї держави та іноземних держав.
За регіональною ознакою розрізняють внутрішні й іноземні інвестиції. До них належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав - акцій закордонних компаній, облігацій тощо.
У теорії розглядають також інші ознаки в класифікації інвестицій.
На обсяг інвестицій впливає багато факторів: очікувана норма чистого прибутку, ставка позичкового проценту, очікуваний темп інфляції, термін окупності, рівень ризику, відповідність фінансовим ресурсам, фінансовий стан підприємства і підприємця та ін.
Джерела здійснення інвестицій:
·власні кошти підприємства (залишковий прибуток, фонди економічного стимулювання, амортизаційний фонд тощо);
·позичкові фінансові кошти (банківські та бюджетні кредити, надходження від випуску й продажу облігацій тощо);
·залучені фінансові ресурси (залучений акціонерний капітал, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);
·бюджетні інвестиційні асигнування;
·безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян та ін.
Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства в Україні, яка
здійснює виробничу і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Діяльність торговельного підприємства вимагає економічного аналізу його фінансового стану та можливих змін при зміні ринкової кон”юнктури.
Економічний аналіз дає змогу обгрунтувати економічні показники поточного та перспективного розвитку з урахуванням найбільш повного та ефективного використання ресурсів.
Головною ознакою економічного аналізу є системне дослідження економічних явищ і процесів, факторів, що їх зумовлюють.
Характерною ознакою економічного аналізу є об'єктивна оцінка ефективності виробничо - фінансової діяльності торговельного підприємства.
Аналіз формування та використання чистого прибутку основної частини фінансових результатів діяльності займає чільне місце в економічному аналізі. Він є своєрідним узагальнюючим показником, що показує підсумки всієї господарської діяльності підприємства за окремий період. Саме тому фінансовий аналіз у економічно розвинутих країнах переважає над іншими видами аналізу. Виходячи з цього, на кожному підприємстві потрібно організувати таку аналітичну роботу, яка б забезпечувала одержання максимального прибутку.
Складність аналізу фінансових результатів діяльності підприємства в Україні полягає ще й в тому, що він є найдинамічнішим видом аналізу. І це пов'язано в першу чергу не з появою нових методів та прийомів аналізу, а з процесом реформування бухгалтерського обліку в Україні, з постійними змінами законодавчої та нормативної бази, яка значною мірою визначає напрями цього аналізу.
Прибутковість і конкурентоспроможність є основними критеріями оцінки виробничо - господарської діяльності кожного підприємства.
В економічному аналізі використовується кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства - це прибуток.
Аналіз і оцінка прибутку здійснюється шляхом зіставлення відповідних показників з показниками попереднього звітного періоду для того, щоб визначити зміну показників і тенденцію цієї зміни.
Прибуток служить джерелом розширеного відтворення, створення фондів споживання, утримання і розвитку невиробничої сфери, виробничого і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення.
Прибуток є одним із підсумкових, узагальнюючих показників виробничо-фінансової діяльності, виражає кінцевий результат ефективності виробництва і реалізації продукції, поліпшення її якості, використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.
В результаті проведеного аналізу можна відмітити, що функціонування торговельного підприємства в умовах ринку визначається його здатністю приносити достатній дохід, і відповідно, прибуток.
Прибуток є кінцевим результатом діяльності підприємства, який характеризує абсолютну ефективність його роботи. В умовах ринкової економіки прибуток виступає головним фактором стимулювання виробничої і підприємницької діяльності підприємства і створює фінансову основу для її розвитку, задоволення соціальних і матеріальних потреб.
Прибуток, як кінцевий фінансовий показник діяльності торговельного підприємства представляє собою різницю між загальною сумою доходів і витрат.
1. Сахарова О. Зловживання в акціонерних товариствах: спроби класифікації // Економіка, фінанси, право. - 2001. - № 7. - С.34-36.
2. Сірош М.В. Перспективи підвищення ефективності корпоративного сектора економіки та корпоративного управління // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. - 2000. - № 2. - С 73-75.
3. Сірош М.В., Аблялімов Р. Є. Вплив учасників ринку цінних паперів на корпоративне управління // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. - 2001. -№4. - С 29-32.
4. Стецъко М.В., Юрій І. С Фінанси акціонерних товариств: проблеми і перспективи // Фінанси України. - 2000. - № 4. - С.54-58.
5. Суржик В.Г. Акціонування й управління акціонерним капіталом // Фінанси України. - 1999. - № 1. - С 82-85.
6. Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н. С Фінанси зарубіжних корпорацій: Навч. посіб. - К.: Либідь, 2003.
7. Тарнавский В. Путь на вершину // Рынок капитала. - 2000. -№ 1-2. - С.18-22.
8. Тарнавский В. Тихий переворот в корпоративном управлении // Рынок капитала. - 2000. - № 19-20. - С.15-19.
9. Тарнавский В. Управляющие становятся акционерами // Рынок капитала. - 2005. - № 22. - С.29-30.
10. Терещенко О.О. Фінансові джерела санації підприємств // Фінанси України. - 1999. - № 9. - С 52-63.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
