Забезпечення контролю виконання встановлених завдань центрами відповідальності шляхом отримання відповідної інформації (звітів), її аналізу і встановлення причин відхилень.
Побудова системи організаційного забезпечення фінансового менеджменту шляхом створення центрів відповідальності різних типів залежить від багатьох факторів - обсягів діяльності підприємства, багатофункціональності цієї діяльності, чисельності персоналу, організаційної структури виробництва, організаційно-правової форми діяльності та інших.
Тому визначення чисельності та складу центрів відповідальності потребує індивідуального дослідження для кожного підприємства.
Сформовані центри відповідальності повинні бути укомплектовані кваліфікованими менеджерами, здатними не тільки забезпечувати виконання встановлених завдань, але й розробляти пропозиції вищестоящим органам управління по підвищенню ефективності формування та використання фінансових ресурсів в межах контрольованої ними діяльності підрозділів.
Капітал корпорації формується з внутрішніх і зовнішніх грошових фондів.
Внутрішні фонди створюються за рахунок грошових потоків від операційної діяльності, а також продажу частини активів. Чистий грошовий потік (net cash flow) дорівнює сумі чистого прибутку і амортизації. Частина цих грошей (за вирахуванням сплачених
грошима дивідендів) є джерелом інвестицій в необоротні та оборотні активи. Зовнішні грошові фонди залучаються шляхом емісії нових акцій (збільшення власного капіталу), а також у вигляді різних форм позик (емісія облігацій, кредити банків). Основна роль у фінансовому розвитку корпорації належить внутрішнім джерелам. Проте зміцнення фінансового становища корпорації, підвищення її можливостей щодо самофінансування розширює також можливості фінансування за рахунок зовнішніх грошових фондів. Порівняно з невеликими і середніми корпораціями, які мають обмежені можливості щодо додаткового зовнішнього фінансування, великі є активними учасниками первинного фінансового ринку, на якому отримують додатковий власний і позиковий капітал.
Обираючи шляхи додаткового зовнішнього фінансування, слід брати до уваги як фінансові, так і організаційно-управлінські чинники.
Фінансові чинники, що впливають на вибір джерел фінансування:
різна ціна капіталу, що залучається з різних джерел;
додаткові витрати, пов'язані з емісією корпоративних цінних паперів;
межа зростання частки позикового капіталу, зумовлена ризиком втрати платоспроможності;
несприятлива кон'юнктура фондового ринку для розміщення цінних паперів у певному періоді.
Організаційно-управлінські чинники:
розпорошення права власності при появі нових акціонерів;
загроза переходу контролю за компанією до іншої.
У вкладанні капіталу в корпоративні цінні папери беруть участь дві сторони: інвестор і емітент. Інвестор розраховує необхідну ставку прибутку, який має принести вкладений капітал, і відповідно скільки варто заплатити за певний цінний папір, тобто яка розрахункова (теоретична) вартість (ціна) цього паперу PV. Розрахункові ціни, що визначаються за допомогою різних моделей, зокрема САРМ та АРМ - це, як вже зазначалося, внутрішні ціни. У конкретний час вони можуть відрізнятися від реальних ринкових цін. У цей час інвестор і виявляє "недооцінені" акції (ринкова їх ціна нижча за розрахункову), які необхідно купувати, і "переоцінені" акції (ринкова ціна яких вища за розрахункову), які потрібно продавати.
Важливим для компанії є поняття середньозваженої вартості капіталу (Weighted Averege Cost of Capital - WACC). Це вартість капіталу фірми загалом, що визначає загальну необхідну норму прибутку фірми. Оскільки корпорації зазвичай залучають капітал у різних формах, що мають різну вартість, середньозважена вартість розраховується за формулою
де da, Jnp a, d6 - питома вага відповідно акціонерного капіталу, привілейованих акцій і боргових зобов'язань у загальній сумі капіталу;
Ка, Кпра, Кб - вартість відповідно акціонерного капіталу, привілейованих акцій та боргових зобов'язань.
Вартість акціонерного капіталу, який складається з простих акцій та нерозподіленого прибутку, залежатиме від того, чи буде компанія здійснювати додаткову емісію акцій. У разі фінансування за рахунок випуску нових акцій до вартості капіталу від раніше розміщених простих акцій (або вартості нерозподіленого прибутку, адже вони однакові) потрібно додати витрати на випуск і розміщення нових акцій. Те саме слід зробити, якщо випускаються нові привілейовані акції або облігації. До речі, ці витрати суттєві. За даними американських досліджень, у разі емісій простих акцій на суму понад 50 млн дол. витрати становлять приблизно 4 % суми емісії, а в разі невеликих (менше 1 млн дол.) емісій - приблизно 21 %. Отже, для невеликих компаній додатковий випуск цінних паперів може бути надто дорогим джерелом фінансування і це, звичайно, слід ураховувати при плануванні структури капіталу.
Визначаючи вартість боргових зобов'язань (облігації, банківські кредити), необхідно зважати на податкову економію, оскільки виплата відсотків належить до витрат на виробництво і не обкладається податком на прибуток (на відміну від дивідендів, що виплачуються з чистого прибутку).
Наприклад, якщо процентна ставка за банківський кредит дорівнює 20 %, а податок на прибуток - 30%, то вартість капіталу, що включається до розрахунку WACC,
Кб = 20 % (1 - 0,3) = 14 %.
Для розрахунку питомої ваги кожного виду капіталу можна скористатися балансовою (книжковою) вартістю, тобто даними пасиву балансу, але для більш точного розрахунку за базу слід брати ринкову вартість акцій та облігацій.
Показник WACC найчастіше застосовують як дисконтну ставку у процесі оцінки доцільності реалізації інвестиційних проектів (при складанні бюджету капіталовкладень). За даними американських досліджень, 93 % компаній розраховують і використовують WACC для оцінки доцільності капіталовкладень.
Складаючи бюджет капіталовкладень, використовують також показник граничної вартості капіталу (ГВК). Це середньозважена вартість кожної грошової одиниці додаткового нового капіталу, який отримує фірма. Гранична вартість капіталу може зростати в разі необхідності залучення певної суми додаткового фінансування за рахунок зовнішніх джерел.
Існують різні види вартості активів, майна, бізнесу загалом, які можуть бути визначені у процесі оцінювання і використовуються відповідно до потреби.
Ринкова вартість - найвірогідніша ціна, за яку об'єкт може бути проданий на відкритому конкурентному ринку; вона може визначатися для будь-якого виду активів окремо і для бізнесу загалом. Стосовно цінних паперів ринкова вартість називається курсом цінних паперів.
Номінальною є встановлена вартість, зазначена на цінному папері або сертифікаті цінних паперів.
Емісійною називається вартість, за якою здійснюється первинне розміщення цінних паперів (якщо вони розміщуються за ціною вище номінальної вартості або якщо акції не мають номінальної вартості).
Книжкова (балансова) вартість - це вартість активів корпорації, відображена в її бухгалтерському балансі. Визначається книжкова вартість:
власного капіталу, яка дорівнює сумі першого розділу пасиву балансу (або сумі чистих активів компанії);
акції, яка дорівнює результату від ділення книжкової вартості власного капіталу на кількість акцій корпорації, що перебувають в обігу.
Ліквідаційною називається вартість, за якою об'єкт оцінки може бути реалізований на відкритому ринку в обумовлений термін. Визначається для активів, утримання яких призводить до заподіяння AT збитків, або для активів, які потрібно реалізувати для виплати боргів кредиторам. Уразі визнання AT банкрутом може бути розрахована так звана ліквідаційна вартість акції - сума активів, що залишилася для розподілу між акціонерами після розрахунків з кредиторами, поділена на кількість акцій, що перебувають в обігу.
Відновною є вартість відтворення об'єкта в ринкових умовах на дату оцінки, який за ознаками може бути адекватною функціональною заміною об'єкта оцінки (без урахування зносу). Визначається для майнових активів, що належать до основних засобів.
Дійсна вартість - це відновна вартість за вирахуванням зносу.
Утилізаційною називають вартість матеріальних активів, які підлягають утилізації, досягли граничного стану внаслідок повного зносу або надзвичайної події і втратили свою первісну корисність або не мають ринку збуту.
Внутрішня (теоретична або розрахункова) вартість - це теперішня вартість майбутніх грошових потоків. Визначається методом капіталізації очікуваних доходів від цінних паперів, інших активів, фірми загалом.
Розрахункова вартість з урахуванням ризику - це теперішня вартість майбутніх грошових потоків від цінних паперів, що розрахована із застосуванням ставки капіталізації у вигляді необхідної ставки доходу, визначеної за моделями САРМ або APT.
Нині в Україні приватизація продовжується переважно шляхом продажу пакетів акцій корпоратизованих підприємств, що належать державі, приватним інвесторам; крім того, багато AT оголошують додаткові емісії акцій з метою залучення капіталу; багато AT перебувають у скрутному фінансовому становищі та змушені розробляти і виконувати програми санаційних заходів; концентруються права власності за рахунок скуповування акцій у дрібних акціонерів. Усі зазначені процеси потребують оцінки вартості корпоративних цінних паперів, вартості акціонерного капіталу або/і компанії загалом.
Окремі види активів компанії, а також фірма загалом можуть бути оцінені за різними методиками залежно від мети, для якої здійснюється оцінка - для купівлі, продажу, обміну, оренди, ліквідації, реорганізації, фінансової санації, злиття, приватизації, реприватизації тощо.
Світовий досвід свідчить, що здебільшого фірми застосовують підхід, який базується на визначенні теперішньої вартості майбутніх грошових потоків об'єкта оцінки, або так званий метод дохідності.
Стосовно акцій корпорації це означає визначення їх внутрішньої (теоретичної або розрахункової) вартості методом капіталізації очікуваних доходів без ризику або з ризиком, якщо дисконтна ставка розрахована за моделями САРМ або АРМ.
Для оцінки вартості компанії за методом дохідності виконують такі процедури:
аналізують фінансово-господарську діяльність компанії за попередні роки;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
