Розшифруємо ці змінні більш детально:
Зобов'язання стосовно робітників. Усі три типи організації високо цінують низький рівень плинності кадрів, звільнення застосовуються лише в безвихідному становищі.
Розрізняються вони залежно від того, як підтримується ця культурна цінність. Так, якщо в Японії з цією метою використовується система довічного найму, то американські фірми традиційно орієнтуються на короткостроковий найм, надаючи індивідові свободу вибору. Хоча, останнім часом більшість американських робітників і службовців будують ділову кар'єру, змінюючи місце роботи лише декілька разів.
Оцінка виконання роботи. Всі три типи організацій проводять оцінювання роботи, використовуючи як кількісні, так і якісні фактори. В американських фірмах цінується швидке просування, що засноване на оцінці роботи за допомогою ряду факторів.
Планування кар'єри. Кількість функцій, що виконуються у процесі проходження кар'єри, значно відрізняє японського й американського менеджерів. «Третій» шлях пропонує урізноманітнити кар'єру менеджера в рамках трьох-п'яти функцій.
Система контролю. Без системи контролю не обходиться жодна організація. Проте кожна організація вирішує це по-своєму. Якщо типова американська фірма має чітку, ясну і достатньо формальну систему звітності, то для «ідеальної» моделі пропонується в основному японський підхід, за якого контроль здійснюється через неформальні і менш структуровані механізми.
Прийняття рішень. Перевага віддається японському варіанту, коли рішення в організації приймаються на рівні групи і консенсусу.
Рівень відповідальності. На відміну від переваг групового консенсусного рішення, модель У. Оучі пропонує для американської фірми типу «Z» зберігати відповідальність на індивідуальному рівні. В цьому випадку передбачається, що різні культурні цінності (групове рішення й індивідуальна відповідальність) повинні уживатися одна з одною. Вирішується це через механізм участі працівників в управлінні і збереженні традиційно останнього слова при прийнятті рішення за керівником. Американська індивідуальність при цьому не страждає [14, с. 201].
Інтерес до працівника. Наслідуючи японський підхід, У. Оучі пропонує у варіанті «Z» розглядати особистість в організації ширше, ніж просто робітника, виявляти цікавість до його сімейного життя, захоплень, віри, бажань, побоювань і прагнень. Типово американський підхід бачити в індивіді лише робітника значно обмежує можливості управління персоналом в організації. У випадках, коли компанії систематично інвестують кар'єру своїх робітників протягом тривалого періоду, спостерігаються поступові і значні поліпшення в їхній роботі.
Розділ 2. Можливості використання американського та японського методів роботи з персоналом в соціально-економічних умовах України
Особливістю сучасної економіки України є її транзитивність (лат. transitus - перехідність) як із адміністративно-командною, так і з ринковою економіками. Свідченням цього є багатоукладність економіки; особливе місце в економіці державного сектору; деформована структура виробництва; наявність інфляційних процесів; кризовий стан підприємств; нижчий рівень добробуту населення порівняно з рівнем економічно розвинутих країн; недостатня розвиненість сфери ринкових відносин та їх правового забезпечення; поєднання ринкових форм господарювання із прямим втручанням держави в господарську діяльність організацій.
Менеджмент як суспільне явище ґрунтується на певній системі виробничих відносин. Тип виробничих відносин зумовлюється певним рівнем розвитку продуктивних сил і характеризується насамперед формами власності на засоби виробництва.
На час проголошення незалежності в Україні панувала державна форма власності. Тому одним із найважливіших завдань було створення умов для трансформації державної та одержавленої власності (кооперативної та власності громадських організацій) у різноманітні форми, властиві ринковому суспільству. Основним методом її реалізації стала приватизація майна державних підприємств та роздержавлення власності кооперативних і громадських організацій, метою якої було забезпечення умов для повноцінного функціонування ринкової економіки, формування нової системи відносин власності [31, с. 66].
У Конституції України законодавче закріплені державна і приватна власність. Внаслідок їх суб'єктивізації існують загальнодержавна, муніципальна, індивідуально-приватна, колективно-приватна, кооперативна та інші види власності.
Офіційна статистика виокремлює такі форми власності: Державну, колективну, змішану, приватну, власність іноземних держав та їх суб'єктів. За такої структуризації власності нівелюються відмінності у формах, способах і методах управління, які застосовуються у межах того чи іншого сектору економіки, а класифікація не дає повного уявлення про механізми управлінського впливу в межах окремих форм власності.
Нинішня українська економіка є поліструктурною, в якій у межах названих форм власності співіснують два сектори (державний і приватний) і кілька укладів.
Державний сектор економіки України. До нього належать державно-соціалістичний, державно-монополістичний та державно-капіталістичний уклади.
На підприємствах державно-капіталістичного укладу починають використовувати форми і методи впливу на працівників, властиві менеджменту. Причиною цього є загальні зміни економічної ситуації в суспільстві і деяке послаблення державного тиску на ці підприємства порівняно з державно-соціалістичними.
Загалом в управлінні державно-капіталістичними підприємствами триває боротьба двох тенденцій: прагнення керівництва до самостійного прийняття рішень, але очікування матеріально-фінансової підтримки держави і намагання державного апарату управління зберегти право вирішального голосу, поєднані з орієнтацією керівництва на самовиживання в умовах ринку. Поки що становище державно-капіталістичних підприємств досить складне. Одним із способів його поліпшення є залучення іноземного капіталу.
Розвиток державно-капіталістичного укладу генерує розвиток приватних власників і здорових економічних відносин, характерних для економіки розвинутих капіталістичних країн, у тому числі відносин управління [27, с. 40].
Приватний сектор економіки України. Це один із визначальних секторів економіки України. Він бурхливо розвивається, про що свідчать дані щодо зайнятості населення: на державних підприємствах налічується 34,4% всіх працівників, на підприємствах колективної власності - 36,1%, на приватних підприємствах - 29,5%. У межах приватного сектору існує чотири уклади: індивідуально-приватний (дрібнотоварний), корпоративний, кооперативний і сімейний.
Індивідуально-приватний (дрібнотоварний) уклад представлений великою кількістю виробничо-комерційних приватних підприємств, орієнтованих на створення продукту праці для продажу і надання послуг. У сільському господарстві - це фермерські господарства, у промисловості - напівкустарні майстерні і виробництва.
Найбільше індивідуально-приватних підприємств працює в торгівлі. Це зумовлено приватизацією державних торговельних підприємств, а також тим, що торговельна діяльність вимагає відносно невеликого первинного капіталу, а швидкість обороту дає змогу інтенсивно його прирощувати. Індивідуально-приватні підприємства представлені, як правило, одноосібними власниками, які поєднують в одній особі підприємців і менеджерів.
На економічні процеси в державі такі підприємства поки що суттєво не впливають, але індивідуально-приватному укладу властива тенденція переростання у корпоративний внаслідок нагромадження капіталу. Кількісно цей уклад можна охарактеризувати лише частково, орієнтуючись на наявність малих підприємств. Фактично його масштаби значно більші, хоча процес створення малих підприємств гальмує надмірний податковий прес. Між тим, у США на малих підприємствах працює 50% усієї зайнятої робочої сили, в Німеччині, Японії - 70% [24, с. 43].
Корпоративний уклад в економіці України представлений діяльністю господарських товариств, які діють на основі Закону України «Про господарські товариства». Вони утворювалися внаслідок корпоратизації колишніх державних підприємств і самозародження різноманітних господарських товариств (переважно у формі товариств з обмеженою відповідальністю).
На більшості корпоратизованих підприємств основну частку акціонерів становлять їх працівники. Вони потенційно можуть впливати на стратегію і тактику виробничо-господарської та управлінської діяльності цих підприємств. Механізмом впливу працівників-акціонерів на діяльність акціонерних товариств є органи управління. Державні органи управління не мають права прямого втручання у виробничо-господарську діяльність корпоратизованих підприємств. До управлінських проблем цих підприємств належать нерозуміння працівниками-акціонерами своїх прав, невміння їх використовувати, монополізація права прийняття рішень апаратом управління, намагання державно-бюрократичного апарату втручатися в діяльність підприємств.
У господарських товариствах, створених внаслідок об'єднання капіталів фізичних осіб, повноцінніше функціонують передбачені законодавством України органи управління, працюють талановиті менеджери, наявна здорова-внутрішня конкуренція.
Кооперативний уклад представлений кооперативами різних типів та системою споживчої кооперації. Виробничі кооперативи помітного значення в економіці не мають. Падає економічна міць і споживчої кооперації.
Сімейному укладу властиве не орієнтоване на товарне виробництво натурально-патріархальне господарство. У зв'язку з кризовим станом економіки України таке господарство, яке молись концентрувалося тільки в сільській місцевості, поширилося і на міста. Жителі міст інтенсивно займаються городництвом як додатковим, а іноді й основним джерелом задоволення потреб у продуктах харчування. Ці виробники частково залучаються до ринкових відносин внаслідок створення надлишку виробленої продукції, реалізація якої на ринку дає додатковий дохід сім'ї. Інколи вони вимушені реалізовувати і частину необхідної для існування сім'ї продукції для покриття грошових видатків. З розвитком ринкових відносин сімейне господарство в його натурально-патріархальній формі відімре [17, с. 24].
Запровадження сучасного менеджменту в Україні потребує структурної реорганізації органів державного управління економікою, вдосконалення форм і методів їх впливу на виробничо-господарську діяльність підприємств, сприяння припливу в органи державної влади ринкове мислячих людей.
Поліструктурна економіка зумовлює різноманітність систем управління господарюючими суб'єктами - від командно-адміністративного управління до менеджменту, різноманітність моделей поведінки їх у зовнішньому середовищі. Становлення ринкових відносин вимагає формування нової системи управління - менеджменту.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
