чином українське суспільство з його керуючими класами - козацькою старшиною

та козацтвом, що жило політичними інтересами протягом більш ніж сто років,

опинилося поза цими інтересами. Накази старшини та козаків до катеринської

комісії для складання проекту нового Уложення (1767) свідчать, що козацтво

і його старшина не примирилися з політичним актом царського самодержавства

та навіть у перший час виявили деякий, хоч і не дуже великий пасивний та

активний опір. Цікаво, що бажання відновлення гетьманщини висловлювало

навіть козацьке населення невеликих міст

та сіл. Звичайно, за гетьманщини йому жилося не дуже добре, але й реформи

Катерини II не покращили його становища. У всякому разі політичні інтереси

у суспільстві зникли, почався політичний занепад. І саме на цей час

припадали виступи Сковороди як вчителя у додаткових класах Харківського

Колегіуму. Саме в цей час він познайомився з харківським губернатором

Щербініним, яктий скасував автономний устрій Слобідської України та

перетворив її в Слобідсько-Українську губернію звичайного російського типу,

з усіма хибами тодішньої губернської адміністрації. І ось у таку сумну добу

політичного лихоліття працював Сковорода. Але більш ніж на політичний бік

реформи Катерини II, треба звернути увагу на їхній соціально-економічний

бік. Козацькій старшині Слобожанщини було даровано російські чини і таким

чином їй відкрилася стежка до набуття російського дворянства, що

здійснювало її старі мрії та бажання, бо дворянство мало право мати

кріпаків.Отже, усю свою енергію дворяни звернули виключно на розвиток свого

матеріального добробуту - на поширення земельного фонду, на збільшення

числа підданих та їхніх обов'яків на користь поміщиків.

Позитивним явищем тодішнього життя треба визнати нахил до освіти, яким

перейняті були всі кола суспільства, не тільки вищі, але й козацтво,

селяни. Вони утворили та утримували на свої кошти нижчі школи, що існували

по всій Слобідській Україні, в яких навчали мандрівні дяки-вчителі. І

Сковорода вчився в одній з таких шкіл, а потім і сам став немовби

мандрівним вчителем у найкращому розумінні цього слова. Над такими

народними школами стояли колегіуми, у двох з них -Переяславському і

Харківському- навчав Сковорода, а над цими колегіумами найвище була

Київська академія, в якій виховувався Сковорода із своїми товаришами.

Представники тодішньої православної церкви усю свою увагу звертали виключно

на зовнішній бік християнства - обряди, таїнства).

Отже, риси того часу не могли не вплинути на філософа. Звичайно, він

відчував вплив свого оточення, соціальних умов і стосовно його діяльності

як вчителя, і як мандрівного філософа, і як літератора.Це відбилося на його

мові та стилі, на богословських працях. Але разом з тим, він виступає перед

нами критиком, що тоді досить гостро ставився до існуючих на той час

традицій, крім того, він утворив власний світолгляд, свою власну філософію

- науку про життя, - що була синтезом його позитивних поглядів, які він

поширював у суспільстві, він всупереч існуючим ідеалам створив свій ідеал,

і дуже хотів, щоб він

здійснився. Сковорода, безумовно, був одним із найвидатніших культурних

діячів України 18 ст. і являв високою мірою своєрідну особу, був звичайно

продуктом свого часу, але значно перевищував загальний рівень своєї доби,

проводив боротьбу з її ідеологією та забобонами у релігійній сфері. Це була

головна проблема його життя. Він ставився цілком негативно до сучасного

йому громадського устрою з його прагненням про матеріальний дубробут, що

будувався на визиску праці інших людей, з його нехтуванням простого

трудового, близького до природи життя. Нарешті, він відповідно до своєї

науки збудував на нових підвалинах і своє власне життя, присвятивши його

розумовому та моральному пробудженню всього народу, з усіма його класами,

до найнижчих, до селянства включно, з якого він вийшов і з яким ніколи не

розлучався, не йдучи тим битим шляхом величезної більшості своїх земляків,

для яких освіта була тільки засобом стати паном. Він обрав собі просту

професію мандрівного вчителя, і побував у багатьох містах за кордоном. І

скрізь по цих містах Сковорода знайомився із відомими вченими того часу.

Сковорода цілком вільно володів латинською та німецькою мовами, розумів

добре і грецьку, через це він легко міг стати знайомим багатьох вчених, та

набув собі разом з цим багато нового знання, якого не зміг би набути у себе

на батьківщині. Гесде Калве розповідає про мандрівки Сковороди і по

Німеччині, і по Польщі, і навіть по Італії. Він також слухав лекції

видатних німецьких професорів. Тут, у Німеччині, у той час панувала

філософія Вольфа, який був професором у Марбурзі і писав свої твори

латинською та німецькою мовами. Його практична філософія, надзвичайно

поширена на той час, мала на меті зробити людей щасливими. 1. Радич. Вечний

странник.

Наука про щастя Сковороди нагадує етичні погляди Вольфа. Для щастя потрібно

робити те, що удосконалює людину та її' близьких. Удосконалює людину все,

що відповідає її вдачі. Багалій, Яворський. ст. 26-32.

Будучи вчителем Переяславського колегіуму, Сковорода двічі жив у родині

полтавського дідича Томари, виховував його сина, був учителем у додаткових

класах Харківського колегіуму. Це була самостійна доба його просвітньої

педагогічної діяльності. І ця вся його діяльність перейнята головною рисою

- це відмова від старих методів навчання та виховання, його новаторство у

цій галузі. У Сковороди був, безумовно, нахил до педагогічної діяльності -

це була, як він сам казав, його стать. У Переяславському колегіумі він

викладав піїтику (поезію), рівень його

знання був значно вищий, ніж у тодішніх провінційних школах, і ось він

склав для своїх викладів підручник за новими правилами. Єпископ побачив у

цьому небезпечну новину, і поставив вимогу викладання по-старому.

Сковорода, розуміючи, що його система більше відповідає вимогам науки і в

той же час є більш зрозумілою для учнів, відмовився виконати вимогу

єпископа, і його прогнали з посади вчителя.

Але ось багатий поміщик С. Томара шукає вчителя для свого сина панича

Василя. На посаді приватного вчитеня він виховує Василя також у своєму,

новому дусі: спочатку виховував серце свого вихованця, зважаючи на його

природні здібності. І вихованець полюбив його на все своє життя. 4 роки

пробув Сковорода другий раз у Томари в селі і використовував цей час у 2

напрямках: по-перше, в цей час після довгої внутрішньої боротьби остаточно

вирішив обрати для себе життєвий шлях бідного мандрівника, і цю свою думку

він потім здійснив; по-друге, тут він написав значну частину свого

літературного збірника "Сад божественних песен", що у ньому яскраво

відбилася його душевна боротьба. У вільні години він ішов в гай, садки,

степи і віддавався там своїм думкам. Відмовившись після напруженої

внутрішньої боротьби від того, щоб обрати собі якийсь звичайний стан,

Сковорода обрав для себе шлях утримання, самообмеження, покори,

працьовитості, терпіння і простоти. Він відмовився від усіх звичайних

життєвих шляхів і "вирішив стати творцем свого життя, взяти за основу

зовнішнього самовизначення - самовизначення внутрішнє. Він відкинув всякий

готовий зміст життя, і поставившись з сумнівом до всіх шляхів, вирішив

найперше залишитися самим собою, утворити собі таке житя, що цілком у всіх

частинах своїх виходило б з чистої для ідеї його внутрішньої істоти. 1.

Ковалинський.

У 1759 р. Сковорода переселився в Слобідську Україну - на Харківщину,

одержав посаду вчителя поезії у Харківському колегіумі. Жив він тут дуже

просто: одягався в селянський одяг, вставав до сходу сонця, не їв м'яса та

риби і йшов за місто у садок, при цьому завжди був бадьорий та веселий.

Сковорода однаково ставився до людей усіх станів, відвідував хворих,

заспокоював сумних, розділяв останнє з убогими, був побожний. Очевидно, тут

він і здійснював обраний ним життєвий шлях. Харківський колегіум був у той

час, до відкриття в Харкові університету, освітнім осередком Слобідської

України, в ньому викладали і світські дисципліни , і в ньому вчилося не

мало дворянських та міщанських дітей. Сковороду вмовляли прийняти

чернецтво, але він їм на це так відповів: "Їжте жирно, пийте солодко,

одягайтеся м'яко та

чернецтвуйте." Він залишив навчання в колегіумі, але потім знов вступив до

нього, щоб керувати освітою та вихованням у своєму напрямку учня колегіуму

М. Ковалинського, свого майбутнього друга та біографа.

Педагогіка була, очевидно, призначенням Сковороди і він ще раз вступив

вчителем до школи, щоб там викладати етику юнацтву світського стану. Тут

він виступив із палким словом проти вчителів-ченців: "Весь світ спить.

Спить глибоко, простягся. А наставники, що пасуть Ізраїля, не тільки не

будять , але ще гладять: спи, не бійся, місце гарне, чого боятися." Така

була його вступна лекція. Та коли довідались про зміст прочитаного ним

курсу, тоді Сковорода був змушений залишити школу. З цього часу, з 1769 р.,

і почалася нова, найцінніша доба його життя, коли він узяв у руки палицю і

пішов мандрувати, ставши мандрівним народним філософом до самої смерті

(1794р.). Сковарода, як і Толстой, відійшов від звичайного життя задля

того, щоб жити та навчати. Сковорода обрав собі суворе, злиденне життя,

відцурався власності, майна, грошей і навіть своєї хати. Його життя по

пустелях не нагадувало життя по пустелях ченців, воно не було відірване від

життя та людських інтересів, а навпаки було актуальною напруженою роботою

розуму для відшукання нових філософських проблем та щастя людства. 1.

Ефименко.

Цим шуканням нових життєвих шляхів і вже не для самого себе тільки, але для

всіх, і присвячені його численні філософсько-богословські трактати,

літературні твори та листи, і нарешті, усні розмови та навчання. Він ніколи

довго не перебував на одному місці, мандрував з місця на місце, проходив

при цьому пішки сотні верств у межах Слобідської України. Скрізь та у всіх

його радо вітали, скрізь він був бажаним гостем у тих, у кого він

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5