Коллекция Рефератов - Філософські погляди Г.С. Сковороди - скачать рефераты, бесплатно рефераты

Главная: Рефераты

Рефераты. Філософські погляди Г.С. Сковороди

розумніше і скромніше повинні бути її потреби.

Ця думка особливо яскраво виражена в "Притчі, названій "Еродій":

“…Вмій малим ти вдовольняться. За великим не женися,

Сіті кинуто на лови, їх ти вельми бережися.

Я кажу вам, що не треба у розкошах жити,

На таких, кажу, повсюди розпинають сіті.

Триста впало у неволю з пристрасті в цім часі,

Шістсот плачуть у хворобах – дуже були ласі. …”.[4]

Що ж до щастя, то як буде показано нижче, воно пов'язане не із

задоволенням все зростаючих матеріальних потреб, а з радістю праці.

Існуючий же світ Сковорода характеризував в одному трактаті як:

"світ є бенкет скажених, торжище що хитаються, море що хвилюються, пекло що

мучаться", а в іншому, як: "світ є море що топляться, країна є виразкою

прокажених, огорожа лютих левів, острог приваблених, торжище блудних, піч,

роспаляюча пристрасті, бенкет скажених, хоровод п'яно-навіжених, і не

протверезяться, поки не втомляться, стисло сказати, сліпі за сліпим в

безодню грядущі".

Можливість подолання людиною моральних вад Сковорода зв'язує не із

зовнішніми обставинами, а з внутрішніми якостями людини. Взагалі науку про

людину Сковорода вважає вищою з всіх наук. Людське щастя він розглядає

тільки через призму внутрішньої натури людини. З філософії Сковороди

слідує, що внутрішня натура, в кінцевому результаті, виражається через

взаємодію з певним виглядом праці. Тема "спорідненої праці" - ця одна з

самих найважливіших тем, що розвиваються Сковородою. Ця тема перейшла з

його байок в філософію і досягла такої висоти, що придбала значення

загального принципу, що визначає не тільки людське щастя, але навіть

значення людського буття.

Третім - з існуючих "трьох світів" - є символічний світ, що

ототожнюється Сковородою з Біблією. Біблії також приписується існування

двох натур - зовнішньої і внутрішньої. Сковорода вважає, що представлені в

Біблії легенди - це фантазія, обман, фальсифікація, небилиці, брехня, з

одного боку, але в них закладене таємниче значення, корисне і повчальне

знання - з іншого.

Сковорода і сам написав декілька притч з вигаданими образами, але з

глибоким внутрішнім значенням. Тому і Біблію він розглядав як інструмент

збагнення прихованої таємниці. Збагнення внутрішньої натури Сковорода

зв'язує з пізнанням краси. Він вважає, що зовнішня форма - це випадкове,

явище, що вноситься в природу, а внутрішня натура - це істинне джерело

краси.

Застосовуючи філософію двох натур і трьох світів до людини, Сковорода

робить висновок, що людина здійснює прекрасні вчинки і щаслива тільки тоді,

коли вона погодить свою поведінку і образ життя зі своїми природними

схильностями.

Зв'язок філософської спадщини Сковороди з сучасністю.

У філософському вченні Сковороди не тільки сама сильна і яскрава, але

і сама важлива для сучасності є теза про щастя людини і людства загалом. У

попередніх главах вказувалося, що у вченні Сковороди щастя людини не

зв'язується з все більш повнішим задовільненням її потреб.

У Сковороди розуміння щастя має більш глибоке коріння. Суть щастя він

зв'язує з образом життя самої людини. Найбільш повно ця суть розкривається

через вислів Сократа: "…Інший живе для того, щоб їсти, а я - їм для того,

щоб жити. …"[5] - яким Сковорода відкриває свій трактат під назвою "Ікона

Алкивіадська". Своїм розумінням щастя Сковорода як би захищає людську

"природу" від примітивного її зведення до споживання і користі. Сам він

обрав такий образ життя, який з його слів допомагав йому "не жити краще",

а "бути краще". Прагнення "бути краще" він зв'язував з поняттям "чистої

совісті": "краще годину чесно жити, чим поганить цілий день".

Найбільшої глибини теза про щастя досягає на тому моменті, коли

Сковорода визначає саму суть "чесного життя" і "чистої совісті".

Виявляється ця суть розкривається через трудову діяльність людини. У

Сковороди не всяка праця веде до чесного життя і чистої совісті. У нього

праця - це не обов'язок, не борг, не примушення (як суспільство вважає

сьогодні), а, навпаки, вільний потяг людини. Процес праці розглядається як

насолода і відчуття щастя навіть незалежно від його результатів. Такій

праці Сковорода дає визначення "споріднена". Розділення людей, що

займаються "спорідненою" і "неспорідненою" працею - це і є сама глибока

думка, на яку можна спиратися при розв'язанні сучасних проблем людства.

Думка про те, що щастя людини полягає в праці, і що вона зробила мавпу

людиною, відвідувала багатьох філософів і раніше. Але визначення праці з

позицій джерела свободи і щастя, або джерела страждання і нещастя людей

зустрічається досить рідко. У Сковороди вперше ця тема визначилася як

головна і в літературних творах, і в філософських трактатах. Вся його

творчість виходить з розуміння того, що людство може об'єднати тільки праця

з суспільною користю і особистим щастям - "споріднена" праця. Праця ж

"неспоріднена" - джерело деградації і людини, і людського суспільства.

Сучасна екологічна криза - це свідчення того, що людство займається в

основному "неспорідненою" працею і ще не усвідомило роль "спорідненої"

праці, пов'язаної з суттю самої людини. Тільки на основі пізнання людиною

своїх природних здібностей - своєї функції в природі, можна перейти на

перспективну траєкторію розвитку.

Передова частина людства чуйно вловлює цю думку Сковороди. Світова

громадськість зараз визнає, що щастя і мир на планеті залежать в більшій

мірі не від того, що люли уміють робити, а від того, на що направлена їх

діяльність.

Заняття "спорідненою" працею накладає відбиток і на образ життя

людини. Біографи Сковороди, наприклад, стверджують, що письменник Лев

Толстой любив Сковороду саме за те, що його образ життя гармоніював з його

вченням. Сам же Толстой страждав від дисгармонії між власним вченням і

безсиллям порвати з життям, не відповідним його ідеалам.

Висновок.

Філософська спадщина Г. С. Сковороди багатогранна. Вона охоплює самі

різноманітні аспекти людського життя: науку, релігію, культуру, мистецтво.

Цілком природно, що про все написати неможливо, так і у автора роботи немає

таких глибоких знань по кожному з напрямів. Однак, що можна однозначно

зтверджувати, так це те, що всі грані спираються на загальний центральний

стержень, що розглядає проблему природи людини і її призначення. Цей

стержень включає в себе і сам образ Сковороди, що підтвердив практикою

життя силу свого вчення.

Немає особливої потреби писати про те, що вчення Сковороди виникло не

на пустому місці. Можна лише відмітити, що ще грецький філософ Сократ, на

чиї вислови часто спирався Сковорода, вважав моральність-доброчесність і

знання-мудрість тотожними поняттями. Мандри Сковороди в образі "старця"

також нагадують проповіді Сократом своїх ідей на вулицях і площах.

Значення філософської спадщини Г. С. Сковороди в тому, що на неї

можна спиратися в наш непростий час, коли людина накликає на себе небезпеку

результатами своєї ж праці, коли при збільшенні числа храмів зберігається

зростання злочинності, коли праця людини втратила всяку привабливість, а

життя стало безцільним (якщо вона не пов'язана з накопиченням капіталу) і

незахищеним.

Багато які з перерахованих проблем можуть отримати розв'язку, якщо

відродити тему "спорідненої" праці, поставлену Сковородою майже 250 років

тому. Незважаючи на те, що ця тема отримала розвиток в українській

літературі, вона все ще чекає свого збагнення.

Література.

1. Філософська енциклопедія, в 5 т., М., 1970

2. Радугин А. А. "Філософія (курс лекцій)", М., 1995

3. Сковорода Г. С., твори: у 2 т.-К: АТ “Обереги”, 1994. – (Гарвард. б-ка

давнього укр. письменства).

-----------------------

[1] Сковорода Григорій Савич