«Філософські погляди Г. С. Сковороди»
Київ 2000
тема: «Філософські погляди Г. С. Сковороди»
Зміст.
1. ВСТУП……………………………………………………………………..………....3
2. ШЛЯХ ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ ДО ФІЛОСОФІЇ……….…………..4
3. ФІЛОСОФСЬКА СИСТЕМА СКОВОРОДИ……………………………..………..6
4. ЗВ'ЯЗОК ФІЛОСОФСЬКОЇ СПАДЩИНИ СКОВОРОДИ З СУЧАСНІСТТЮ..10
5. ВИСНОВОК………………………………………………………………………...12
6. ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………….13
ВСТУП.
Ім'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди
(1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів.
На думку автора даної наукової роботи, його філософська система не тільки
оригінальна, але і досить сучасна.
Вибір філософських поглядів Сковороди як теми контрольної роботи
зроблений автором цілком свідомо. Багато положень в цих поглядах автор
розділяє і загострює увагу на тих моментах, які вважає для себе дуже
важливими. Тематично робота складається з трьох частин. У першій частині
стисло викладаються біографічні дані і предфілософський шлях Г. С.
Сковороди. У другій - власне філософська система Сковороди, а в третій -
зв'язок філософської спадщини Сковороди з сучасністю.
Шлях Григорія Савича Сковороди в Філософію.
Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він
віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-
80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги,
трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє
філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї
мандрівки в образі "старця" - бродячого філософа-наставника.
З чого ж складався цей предфілософський шлях?
Григорій Савич Сковорода народився на Полтавщині в сім'ї
малоземельного козака. Декілька років (з перервами) він вчився в Києво-
Могилянській академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У
складі посольської місії був декілька років в Угорщині. Після повернення
працював викладачем - спочатку в Переяславській семінарії (викладав
поэтику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекцій по етиці). З
Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс
"християнської гречності", концепція якого не співпадала з офіційно-
церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього не тільки
нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене відношення
до світу, його проблем.
Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під
дією поєднання двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його
багатосторонньої обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки, що
різко міняється - з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був глибокий
розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно музичний слух і
голос; він писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав
здібності до малювання.
Своєрідність історичного моменту полягала в тому, що це був час
звільнення від феодального гніту і первинного накопичення капіталу, що
супроводився моральним розтлінням, користолюбством, пожадливістю,
розпустою, владою речей, духовною зпустошеністтю.
Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди (яка потім відбилася
і на характері його філософського вчення) полягала в тому, що при
негативному відношенні до світу, що грузнув в користолюбстві, він обрав
таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр тягаря з області
критики політичних відносин в суспільстві був переміщений в сферу освіти,
культури та моралі.
Причому його власний образ життя повністю співпадав з тим вченням, яке
він сам проповідував.
У 50-60 роки XVIII віку Сковорода створює в основному літературні
твори. Він написав біля 50 пісень і віршів, створив цикл байок під назвою
"Байки Харківські", зробив перекази ряду античних
мислителів. У своїх творах в противагу моралі, заснованої на багатстві,
золоті і владі, Григорій Сковорода прославляє людину "малих бажань" і
обмежені матеріальні потреби. Байки Сковороди за своїм ідейним змістом
служать як би прелюдією до його філософської творчості. Вже в байках
звучить один з його головних філософських принципів. Його суть складається
у визнанні законними і природними тільки тих потреб і прагнень людини, які
відповідають природній, а не соціальній відмінності людей. Мораль його
байок часто перевищує їх безпосередній сюжет.
Необхідність переходу від творіння байок безпосередньо до філософської
творчості особливо явно відчувається в моралі байки №19: "…Світло й тьма,
тління і вічність, віра і безчестя - складають світ цей і потрібні одне для
одного. Хто пітьма – хай буде пітьмою, а син світла - хай буде світлом. Від
плодів їхніх розпізнаєте їх.…".[1]
Оскільки тема роботи має філософську спрямованість, то обмежимо
предфилософский період вказаними фактами і перейдемо безпосередньо до
аналізу філософської системи Сковороди.
Філософська Система Сковороди.
"Світ ловив мене, але не піймав"
Г. С. Сковорода
Формально філософська система Сковороди укладається в один рядок.
Основа цієї системи полягає в існуванні "двох натур" і "трьох світів".
Розшифровка існування "двох натур" слідує безпосередньо з трактату "Про
Бога": "…Весь світ складається з двох натур: одна - видима, друга -
невидима. Видима натура зветься твар, а невидима - Бог. ... у стародавніх
[людей] Бог звався “розум всесвітній”. Йому в них були різні імена: натура,
буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та ін. А в християн
найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар, отець, розум, істина. ...
Що ж до видимої натури, то їй також не одне ім'я, наприклад: речовина чи
матерія, земля, плоть, тінь та ін. …".[2]
Питання про Бога, який складає першооснову усього сущого - "вищу всіх
причин причину", внутрішню причину розвитку всього світу, є одним з
основних питань в філософській системі Сковороди. Своїм уявленням про Бога
він поставив себе в опозицію по відношенню до церкви, що дотримується
біблійної легенди про створення світу Богом протягом шести днів. На відміну
від церковного, його Бог - вічний початок - невловимий і невидимий,
оскільки він, "будучи присутнім у всім, не є ні частиною, ні цілим, не має
міри, часової і просторової характеристики". Таке розуміння Бога, що
ототожнюється з природою, отримало в філософії назву пантеїзму. Сам термін
"пантеїзм" був уперше введений англійським філософом Джоном Толандом, хоч
уявлення про тотожність Бога і природи були закладені ще нідерландським
філософом Бенедіктом Спінозою.
Представлення Сковороди не можна віднести ні до чистого ідеалізму, ні
до чистого матеріалізму. У нього Бог і матерія співіснують поряд, хоч
невидима натура завжди первинна - тобто у Сковороди мета розвитку матерії
задана Богом. Оскільки будь-який розвиток світу розуміється Сковородою як
здійснення мети, то розвитком управляють внутрішні закони, які визначають
можливі кордони саморозвитку. Ці кордони саморозвитку задані Богом і від
людей не залежать. Творчість же можлива тільки в рамках відведених Богом -
природними законами - кордонів.
Розберемо тепер, що ж переховується під існуванням "трьох світів",
кожний з яких також володіє двома натурами - видимою і невидимою.
Першим і головним світом у Сковороди є весь Всесвіт - макрокосм.
Макрокосм включає в себе все народжене в цьому великому світі, складеному з
паралельних незліченних світів. У цьому світі немає ні початку, ні кінця -
він вічний і безмежний. Метою пізнання цього світу є не опис окремих
предметів, а розкриття їх невидимої натури - збагнення їх внутрішнього
значення, бо через внутрішню суть окремих речей можна осягнути "таємні
пружини розвитку всього Всесвіту". При цьому Сковорода вважає, що внутрішня
невидима суть речей завжди пов'язана з видимою через зовнішню форму, яка
визначається мірою, ритмом, симетрією, пропорцією.
Другим з "трьох світів" є малий світ - мікрокосм - світ людини.
Звернемося до трактату під назвою "Симфонія, названа книга АСХАНЬ, про
пізнання самого себе". У цьому трактаті від імені одного з дійових осіб -
"Друга" - задається питання з подальшою на нього відповіддю: "…А що ж таке
людина? Що б воно не було: чи діло, чи дія, чи слово - все те марнота, якщо
воно не отримало свого здійснення в самій людині. ...вся оця різновида
плоть, уся незмірна незліченність і видимість сходиться в людині і
пожирається в людині. …".[3]
Отже, згідно з представленнями Сковороди, все, що здійснюється в світі
- макрокосмі, знаходить своє завершення в людині - мікрокосмі. З позицій
вчення Сковороди можливості пізнання світу людиною нічим не обмежені.
Прагнення людини до пізнання ототожнюється з прагненням людини до Бога без
посередників, бо Богом є сама природа, а людина - її витвір, - пізнаючи
Бога - пізнає самого себе. У цьому значенні Сковорода заперечує агностицизм
- вчення про непізнаваність світу.
Дуже тонким моментом в теорії пізнання Сковороди є той факт, що він не
зв'язує множення людиною своїх пізнань із зростанням матеріальних потреб,
задовільнення яких розуміється як досягнення людського щастя. Швидше
навпаки: чим краще людина пізнає саму себе і оточуючий її світ, тим
Страницы: 1, 2
