Більше популярна в журналістиці аналітична трансформація, заснована на внесенні змін у конкретний фразеологізм. Цей вид трансформації можна підрозділити на кілька типів:
1. Синтаксична трансформація -- фразеологізм піддається морфологічним змінам шляхом включення прийменника «без» («Розчерк без пера»), заміни прийменника («Зіграти з ящика»), включення негативної частки («Злодій не повинен сидіти у в'язниці»), усунення частки «не» («Хлібом єдиним»), усунення слова «ні» («Прийоми проти лома»), додавання префікса без-(біс-) або не- («02 -- телефон недовіри»), усунення або заміни префікса («Презумпція винності», «Людина божевільний»).
2. Лексична трансформація -- маніпуляція зі словом шляхом додавання слова у фразеологізм («День захисту дітей від дорослих», «Мінздрав утомився попереджати»), видалення слова («Робота не вовк», «Чужий коровай»), заміни слова («Без Кремля в голові», «День відкритих валіз»).
3. Фразеологічна парономазія -- використання, при заміні одного з компонентів фразеологізму, паронімів («Методом прохань і помилок», «Самий мрячний суд у світі»).
4. Контамінація -- з'єднання в новому вираженні частин різних фразеологізмів («Бальзам на душу населення», «Хвилина мовчання ягняти»).
5. Стилістичні змішання -- один з компонентів фразеологізму заміняється словом з відмінним стилістичним фарбуванням («Мій дурдом -- моя міцність», «Озонова мура») [16, c. 7475].
У сучасній пресі прийом трансформації фразеологізму, створення так званих алюзій є найбільш популярним. Використовуючи подібний прийом, автор переслідує, як правило, наступні цілі [17, c. 107]:
ѕ створити ефект незвичайності, нестандартності, зацікавити читача, змусити його прочитати матеріал;
ѕ максимально наблизити заголовок до змісту тексту;
ѕ повернути колишню виразність, додати гостроту й новизну часто вживаним у мовленні фразеологізмам.
Найважливішим, однак, є, не прийом, використаний при створенні заголовка, а кінцевий результат - вдалість заголовка. У зв'язку із цим їсти потреба виділити якості сучасного газетного заголовка. В. Славкін у статті «Заголовок у сучасному газетному тексті» [23, c. 61] виділяє наступні актуальні критерії сучасного газетного заголовка:
1. Значеннєва об'ємність -- здатність у компактній формі передати основний зміст матеріалу. На думку автора, ця вимога рідко реалізується в сучасній пресі («Осклянілі» (матеріал про відкликання глядачів і критиків на проект «За склом»)).
2. Синтаксична структура. Номінативні структури поступаються місцем повним реченням, що легко передають основну ідею журналістського тексту («Мінімальний статутний капітал банків може бути збільшений»). Це характерно, у першу чергу, для новинної журналістики. Американська класифікація заголовків до новинних матеріалів повністю побудована за принципом уживання повних речень. Крім того, часто зустрічається й уживання повноструктурних речень, розповсюдженим прикладом є цитування слів героя матеріалу або респондента («Володимир Мотиль: «Я завжди відстоював право на самітність»»).
3. Стилістичний аспект. Типовими для сучасної періодики В. Славкін уважає використання інтонаційно насичених речень («Лід рушив!», «Хто вбив кролика Роджера?»), речень із чіткою ритмічною організацією («Моє авто не пожене ніхто!»), використання прийомів язикової гри (заснованих на омонімах, паронімах і багатозначності слів) («Театр воєнних дій»), використання алюзій і ремінісценцій («Із всіх мистецтв для нас найважливішим є Інтернет»), зниженої лексики («Пітерські фанати заколивали громадськість»), використання запозичених слів («Міняю батьківщину на фатерлянд») [23, c. 63].
У процесі роботи будемо брати до уваги прийоми стилістичної й лексико-фразеологічної актуалізації заголовків, виділені А. Сафоновим, види трансформації фразеологізмів, виділені й І. Лісічкиною, а також критерії газетного заголовку за В. Славкіним.
1.1 Заголовок як самостійна мовна одиниця
Заголовок сприймається як мовний елемент, що перебуває поза текстом. Заголовок коштує над текстом, відділяється від нього певним простором, це дозволяє йому функціонувати в якості самодостатньої мовної одиниці.
Як самостійна мовна одиниця заголовок може сприйматися як оцінка.
Оцінка -- передача суб'єктивного плану мовлення. Суб'єктивний план створюється за допомогою емоційно-виразних засобів. Експресія виражається не тільки лексичними й фонетичними засобами, але й чисто граматичними [25, c. 44].
Мова наша -- дитя часу: вона фіксує в семантиці слова наше відношення до явища, нею названою. Це відношення може закріплюватися за словом незалежно від контексту на якийсь час або навіть назавжди. Так, наприклад, визначення «імпортний» десятиліттями позначало не стільки товар, привезений з-за кордону, скільки якісний товар, у відмінності від вітчизняного, м'яко говорячи неякісного. Крім того, відношення до явища може виявляти себе в певній язиковій ситуації [25, c. 45].
Понятійне значення, зафіксоване словниками, обростає численними коннотаціями - додатковими, значеннєвими й оцінними відтінками, які далеко не завжди бувають відбиті в словниках, але які безпомилково впізнаються всіма носіями мовної культури.
«Кремлівська дієта» («Запорізька Правда». № 6, 2004 р.).
Слово «кремлівська» по значеннєвих асоціаціях синонімічно слову «гарна».
“Безчастних - це голова” («Запорізька Правда». № 27, 2005 р.). Значення оцінки виражається самостійними реченнями. Оцінюється предмет, особа (у цьому випадку футболіст Володимир Безчастних), оцінка виражена іменником „голова”.
Оцінні висловлення зв'язані зі сферою людських почуттів, а головна особливість почуттів -- їхня невиразність. Саме тому як оцінки часто виступають різноманітні гіперболи, метафори, які добре виражають суб'єктивне відношення мовця (пишучого) до предмета мовлення. Властивості, що є в основі метафори, наповнені позамовними асоціаціями розмовного мовлення, що відбиває емоційну реакцію людини. Гіпербола дає експресивне посилення, перебільшує щирі розміри предметів, властивостей ситуації, тим самим у мовленні створюється вартісність [19, c. 60].
Оцінюючи ситуацію, заголовок формує в читача певне відношення до події. Він впливає на читача, переконує його через факти (представлені в заголовку) і через авторську оцінку цих фактів. Заголовок формує в людей правильне відношення до громадського життя й конкретних справ, актуалізує проблеми сучасності, що представляють інтерес для суспільства (політичні, економічні, філософські, моральні, питання культури й т.д.), роблячи свій вплив на читача, заголовок не тільки орієнтує в подіях, але й прагне вплинути на думку читача. У підході до заголовків у їхньому відборі й оцінці завжди виявляється моральна позиція автора, що привносить у висловлення емоційний елемент.
1.2 Засоби виразності в заголовках
Для створення виразності в заголовках можна використати практично будь-який язиковий засіб, але заголовок повинен бути доречним, експресивним. Заголовок може бути жагучим і закличним, формувати в читачів певне відношення до публікації [21, c. 241].
Одним із засобів створення виразності можна назвати вибір авторами в заголовок речень, різних за висловленням, тобто питальних, оповідальних, спонукальних, а також різних за емоційною забарвленістю.
Питальні речення служать власне питанням -- міркуванням, підкреслюють потрібну думку, виражають припущення.
Окличні речення можуть виражати в публіцистичному мовленні: оцінку (презирство, іронію, жаль, віру, замилування) спонукання до дії “Не рви квітів і не даруй букет!”, безпосередній емоційний відпочинок “Поруч із моєю Надею Лоліта відпочиває!”.
Ні, мабуть, жодного видання, зверненого до більш-менш широкої читацької аудиторії, на сторінках якого не миготіли б прислів'я й приказки. І не випадково: виступаючи в ролі загальновідомих істин, укладених у відточену століттями образну форму, вони збагачують нашу думку, дисциплінують логікові суджень, допомагають більш глибоко висвітити нове в старому досвіді народу [21, c. 243].
Вони можуть бути категоричними, філософсько-меланхолічними, втішливими або гіркими. Але найчастіше, іронізуючи й посміхаючись, вони б'ють не в брову, а прямо в око, що й робить сьогодні прислів'я й приказки особливо коштовним виразним засобом журналістики за умови, що цим засобом користуються вміло й у гідних цілях.
Насамперед, журналісти, як правило, уживають прислів'я й приказки, переінакшуючи їх за своїми потребами.
Авторські зміни, внесені в значення й форму прислів'їв різноманітні. По науковому їх називають «стилістичними прийомами використання стійких виражень у художньо-публіцистичному мовленні» [19, c. 39]. Незважаючи на розмаїтість, всі прийоми обертаються навколо того образа, що лежить в основі стійкого вираження. Непорушною умовою використання прислів'я або іншого стійкого звороту є заповідь: перефразуй, але не руйнуй образ. І, випливаючи з цієї заповіді, автори домагаються своєї мети -- точно і ємко визначити й оцінити явище [19, c. 108].
Є й інший прийом -- продовження прислів'я й нарощення його змісту за допомогою попутного зауваження. Наприклад: «З пісні слів не викинеш. Зате можна викинути музику» [22, c. 34].
Іноді текст заголовка повністю відрізняється від тексту прислів'я, але зберігається пословичний спосіб вираження думки: «Краще бути багатим і улюбленим, чим бідним і осоружним» [22, c. 34].
Часто проза вже не може виразити всіх авторських емоцій. Заголовки представляють римовані рядки: “Боєць зберігай вітчизну нашу за 30 руб., труси й кашу!” [22, c. 38].
Перероблено рядок з вірша В. Маяковського: “Я росіянин би вивчив тільки за те, що їм розмовляв Ленін”.«Базіка - знахідка для анархіста».
Перероблено відоме вираження: «Базіку -- знахідка для шпигунів». «Хто сказав, що баби дурки?».
Обіграється відома фраза: «Баби - дурки».
Серед лексичних засобів виразності широко поширене використання багатозначних слів: “Злоякісне утворення” [22, c. 41].
Заголовок стає зрозумілий після прочитання. Слово утворення може сприйматися в значенні: те, що утвориться із чого-небудь, після прочитання статті стає ясно, що мова йде про навчання, сукупність знань.
Заголовок може відрізнятися деякою двозначністю, якщо слово вживається в переносному значенні: “Буш зробив обрізання фільмами” [22, c. 41].
«Цей «ешелон» під укіс не пустиш!».
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
