Найбільш розвиненою була видавнича система в УРСР, де в тому ж році організується Державне видавниче об'єднання України (ДВОУ), що стало центром по керівництву книговиданням і книго розповсюдженням в республіці. Випуск книг був зосереджений у типізованих видавництвах. Надалі з ДВОУ були виведені Партвидат, Держтехвидат, Держсельхозвидат. До складу ДВОУ входило також Управління поліграфічними підприємствами та книготорговельна організація Укркнигоцентр. Науково-технічну книгу випускало Об'єднання науково-технічних видавництв України (ОНТВУ). У 1940 році на Україні діяло 14 республіканських видавництв, близько 900 поліграфічних підприємств [2: 97]. Проте постанова ЦК ВКП (б) від 15 серпня 1931 «Об издательской работе» вимагала поставити видання політичної і технічної літератури в особливе становище. Великі успіхи були досягнуті у виданні книг мовами народів СРСР. У 1930 році питома вага літератури на національних мовах складала 33,7% по назвах, видання національних книг зосереджено безпосередньо в республіках і національних областях.

Завдання радянських видавництв з усієї виразністю були сформульовані у постанові ЦК ВКП (б) від 15 серпня 1931 року. У ньому було сказано, що «вся видавнича робота повинна вестися під кутом всебічної допомоги соціалістичному будівництву, підйому теорії на вищий щабель і поєднання її з практикою, організації та мобілізації мас на побудову соціалізму, викриття буржуазних і дрібнобуржуазних ідеологій, боротьби з ними та з ухилами від ленінської лінії» [8: 139].

За словами В. А. Маркуса, радянські видавництва зобов'язані були видавати книгу, яка «... повинна бути бойовою і актуально-політичною, вона повинна озброїти найширші маси будівників соціалізму марксистсько-ленінської теорією і техніко-виробничими знаннями. Книга повинна бути могутнім засібом виховання, мобілізації та організації мас навколо завдань господарського та культурного будівництва; якість книги повинна відповідати зростаючим культурним запитам мас» (Постанова ЦК ВКП(б) від 15 серпня 1931 року). Виконання цих завдань потребувало від видавництв їх активної участі у створенні потрібної для країни літератури. Вони не могли звести свою роль до приймання і механічного передруку рукописів, що надходили до них. Вони повинні буди на основі більшовицької партійності побудувати весь редакційно-видавничий процес від складання свого тематичного плану і відбору рукописів до випуску в світ видань. Радянські видавництва повинні були бути ідеологічною фортецею, пильним вартовим більшовицького принципу партійності в літературі. [6: 129]. Що на мою думку зовсім не дивно. Прагнення радянської влади контролювали абсолютно всі аспекти людського життя було відомим на весь світ.

Та невдовзі Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років потребувала від видавництв докорінної перебудови всієї роботи стосовно до потреб фронту і тилу. Книги, написані й видані під час війни, пропагували справедливий характер війни Радянського Союзу, мобілізували зусилля народу на відсіч ворогові. За тематичної спрямованості у виданнях 1941-1945 років головне місце належало військовій книзі (40% всієї книжкової продукції країни), виключно важливе значення мала політична книга.

Велику роль у патріотичному вихованні грала також і художня література. За роки війни вийшло близько 1,7 млрд примірників, у тому числі понад 216 млн примірників суспільно-політичних видань, 82,7 млн примірників наукової літератури, 273,4 млн примірників художньої та дитячої літератури [8: 145].

Новий період радянського видавничої справи після переможного завершення Великої Вітчизняної війни почався складних умовах. Заново требо було в найкоротший термін сформувати розграбовані або знищені фашистськими загарбниками книжкові фонди республік і областей, які зазнали тимчасової окупації, найшвидшим чином відновити всю матеріально-технічну базу видавничої справи.

Радянський Союз у 1940 році випустив 45 830 назв книг тиражем 462 млн примірників, у 1945 році ? 18353 назви тиражем 298 млн примірників. Щоб досягти довоєнного рівня, видавництвам потрібно було збільшити випуск книг в 2,5 рази за назвами і більш ніж у півтора рази за накладом. ЦК партії і Радянський уряд прийняли енергійні заходи по відновленню і подальшому піднесенню видавничої справи в країні. Не зайвим буде зазначити, що у липні 1945 ЦК партії прийняв рішення «О полиграфическом оформлении книг», яке мало важливе значення для піднесення загальної культури видавничої справи та поліграфічного виробництва. Воно потребувало від видавництв різкого поліпшення художньо-технічного оформлення книг і їх поліграфічного виконання і намітив ряд заходів, спрямованих на підняття видавничої та поліграфічної культури [6: 130].

У жовтні 1946 ЦК ВКП (б) прийняв постанову «О работе ОГИЗа РСФСР», в якій були визначені заходи щодо збільшення випуску книжкової продукції та покращення її якості; ОГИЗ був перетворений в союзний орган.

  В кінці 1940 - 1950-х років ЦК партії прийняли низка важливих рішень, спрямованих на підвищення ідейного, наукового та художнього рівня, а також поліграфічного виконання літератури, що видавалась. Виходячи з необхідності вдосконалення діяльності видавництв, поліграфічних підприємств і книжкової торгівлі, ЦК КПРС у 1963 році прийняв постанову про поліпшення видавничої справи в країні. Був утворений Комітет з друку при Раді Міністрів СРСР, що свідчить про всю серйозність відношення до видавничої справи. У союзних республіках створені республіканські комітети союзних республік, в автономних республіках, краях і областях ? управління з друку при Радах Міністрів автономних республік, крайових і обласних виконкомах Рад [8: 152].

 У другій половині 1950-х років вступають в дію потужні на ті часи поліграфічні комбінати в Калініні, Ярославлі, Саратові, Мінську, Ташкенті, фабрика барвистою друку в Києві, що дозволило збільшити поліграфічні потужності до 1960 року в порівнянні з 1955 роком: за книжково-журнального друку ? з 14 до 18 млрд аркушів-відбитків, з друку барвисто-образотворчої продукції з 4 до 12 млрд фарбо-прогонів.

Нова хвиля збільшення кількості назв почалася після смерті Сталіна. У 1954 році зростання склало 22% і тривало далі аж до 1962 року, коли вийшло понад 79 тисяч назв. За десятиліття з 1950 по 1960 року відбулося збільшення кількості назв на 77%, загального тиражу ? на 51%, загального обсягу книжкової продукції ? на 37%.

У 1960-і роки були видані твори, які по-новому розкривали історичні події, відбивали деякі негативні сторони життя країни. Незабаром після смерті Сталіна читачі отримали видання творів А. Ахматової, М. Зощенко, І. Бабеля і інших.

Характерною рисою культури 1970-х років було підвищення попиту на твори звичного кола авторів. Протягом десяти років, що передували «перебудові», соціологи читання фіксували з року в рік практично один і той же набір найбільш читаних авторів: Ф. Абрамов, Ю. Бондарєв, М. Булгаков, В. Бєлов та ішні.

Демократизація життя суспільства в кінці 1980-х років зробила можливим видання творів авторів, раніше «неугодних» владі. Дослідження читання, проведені у 1988-1990 роках відбили інший склад найбільш популярних авторів: А. Бек, В. Гроссман, Ю. Домбровський, В. Дудинцев та інші. Великий інтерес викликали історичні праці, в яких по-іншому оцінювався пройдений країною шлях [8: 156-157].

У 1973 р. за рішенням Держкомвидаву СРСР для поповнення фондів масових бібліотек почався випуск «Бібліотечної серії», книжки якої призначалися для реалізації тільки бібліотекам. З метою отримання сировини для виробництва паперу був задуманий і реалізований експеримент з продажу дефіцитних видань на талони, що свідчили про здачу певної кількості макулатури, з якої повинен був вироблятися папір.

В другій половині 1980-х років зліт популярності переживала і публіцистика. Видання навчальної літератури завжди знаходилася під пильною увагою партійно-урядових органів. За роки радянської влади країна досягла великих успіхів в освіті громадян. Вважалося, що до 1982 року СРСР займав перше місце у світі з випуску перекладних видань, проте більшість перекладів було з мов народів СРСР і соціалістичних країн.

Також можна відмітити, що розвитку зазнало й мистецтво оформлення видавничої продукції; зростає випуск книг з ілюстраціями.

У 1987 році вперше в радянській видавничій практиці був проведений експеримент з формування видавничого репертуару в прямій відповідності з попитом. Найбільший видавничий проект ? випуск 200-томної «Библиотеки всемирной литературы» (видавництво «Художественная литература» у 1967-1977 роках).

У першій половині 1990-х років, здебільшого період розпаду СРСР та налагодження самостійної економіки нових незалежних держав, вітчизняна книжкова справа пережила докорінні зміни. На зміну ідеологічного диктату, державному монополізму, командно-адміністративної системи управління прийшла свобода підприємництва, конкуренція. Розвиток ринкових відносин стимулював підприємців до пошуку нових форм і методів роботи на книжковому ринку, вдосконалення вивчення попиту покупців книг і ретельного обліку його в діяльності підприємств. Разом з тим у книжковій справі виникають і загострюються нові проблеми, викликані складнощами переходу до ринкової економіки: скорочується випуск книжкової продукції, спостерігаються диспропорції в тематичному складі асортименту книг, ростуть ціни, що з урахуванням зниження доходів основної маси населення призводить до скорочення кола покупців.

РОЗДІЛ 2

ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ

2.1 Ідеологічне значення художньої літератури в СРСР

Перед тим, як детально розглянути здебільшого технічне видання безпосередньо художньої літератури на території СРСР, на мій погляд, буде доцільно визначити ідеологічне значення художніх творів в радянські часи - часи тотального контролю та «зомбування» мас.

У своїй книзі «Редакторская подготовка литературно-художественных изданий» М. М. Козлова дає дуже чітке визначення цьому явищу: «У радянський період нашої історії справедливо вважали, що художня література надає сильний, багатогранний вплив на людину, вона здатна відображати його внутрішній світ, фіксувати систему цінностей суспільства і активно впливати на формування ідейних переконань, моральних норм особистості. Цим і визначалося її важливе місце поряд з іншими видами мистецтва в системі виховання не тільки дітей та підлітків, але і цілком дорослих людей» [4: 6]. 

Не дивно, що особливе виховне значення художня література набула, як вважали партійні «функціонери», в роки «холодної війни» ? війни між СРСР та США (1946-1985), ідеологічного протистояння двох систем. Тому вважалося, що література в яскраво-художній формі «покликана відображати історію Радянського держави, соціалістичний спосіб життя, велике братерство народів СРСР, досягнення в економічній, соціальній і духовній життя нашого суспільства, показувати у всій складності і повноті образ радянської людини. Вона повинна вести пропаганду марксистсько-ленінської ідеології, викривати антикомуністичну суть буржуазних ідеологів, повніше виявляти себе у вирішенні завдань комуністичного будівництва, в задоволенні культурних запитів народу» [4: 8]. 

Страницы: 1, 2, 3, 4