Рефераты. Свобода слова, преси, журналістської діяльності в Білорусі

Перший національний радіоканал БР 1 також контролюють з президентської адміністрації й Міністерства інформації.

В FM-діапазоні Білорусі здійснюють мовлення 30 радіостанцій, з них 15 - в Мінську. Міністерство інформації здійснює постійний контроль за дотриманням усіма станціям як державної, комунальної, так і недержавної власності, статутних творчих концепцій і бере участь в оперативному вирішенні проблемних питань, які виникають в процесі їх діяльності. Протягом 2005 року за недотримання творчої концепції ефірного наземного телерадіомовлення було винесено 18 попреджень.

3.5 Інтернет

Кількість користувачів Інтернету в Білорусі зросла в десятки разів у порівнянні з 2001 роком і складає близько 200 тисяч абонентів.

В Білорусі є лише один центральний провайдер послуг Інтернет, підприємство Белтелеком, підконтрольне Міністерству зв*язку та інформатизації. Хоча Міністерство зв*язку і працює в цьому напрямку, але на нинішньому етапі є маса проблем. Наприклад для отримання доступу в мережу Інтернет в Інтернет-кафе необхідно показати документ, що засвідчує особу. А щоб приміром підключити Інтернет-кафе(навіть на три комп*ютери) до мережі інтернет, треба отримати ліцензію на рівні Міністерства зв*язку. При цьому оформлення самих лише паперів коштує офіційно 100 євро.

За даними видання "Digital Media News for Europe" Белтелеком блокує доступ до низки білоруських і російських сайтів. Міністр зв*язку Гончаренко заявив, що йому про це нічого невідомо, він повідомив також що державний провайдер не планує вводити жодних механізмів фільтрації.

У листопаді 2005 року авторитетна польська газета «Gazeta Wyborcza» повідомила, що Білорусь планує або вже закупила у Китаї пристрої для фільтрації Інтернет-трафіку. Повідомлялось також, що застосувати нову систему контролю білоруська влада зможе весною 2006, напередодні президентських виборів.Китай є світовим лідером у розробці й використанні Інтернет-фільтрів. Цю інформацію неодноразово підтверджували користувачі Інтернету в Білорусі. Є приміром скарги на те, що на території Білорусі блокується доступ до таких незалежних і опозиційних сайтів видань та організацій, як Радіо “Свабода”, газети “Хартія-97”, правозахисної організації “Вясна”, обєднання “Зубр”, Обєднаної Громадянської Партії. Під час останніх президентських виборів у березні 2006 року було відфільтровано більшість опозиційних сайтів і Інтернет-ЗМІ, заборонено оновлення сайтів деяких газет з так званого «чорного списку». В період виборів всередині Білорусі не працював навіть поштовий сервер gmail.com.

4. Законодавство Білорусі щодо свободи слова та діяльності ЗМІ

Діючий закон «Про пресу та інші засоби масової інформації» від 13 січня 1995 р. дозволяє довільно втручатися в діяльність ЗМІ. Міністерство інформації, наділене широкими повноваженнями з застосування санкцій, почало зловживати цими повноваженнями особливо сильно протягом двох років.
Цей закон, маючи численні обмежувально норми дозволяє здійснювати значний тиск на засоби масової інформації. Він також змушує ЗМІ вдаватися до самоцензури.

Відповідно до статті 1 Міністерство інформації уповноважене регулювати діяльність ЗМІ. Стаття 16 дозволяє Міністерству виносити попередження, призупиняти діяльність ЗМІ на строк від одного до трьох місяців чи навіть закривати їх за порушення інших статей закону. Окрім попереджень за різноманітні адміністративні і технічні порушення, відповідно до статті 5 («Неприпустимість зловживання свободою масової інформації») попередження також може стосуватись змісту матеріалів. Наприклад, ця стаття дозволяє виносити попередження засобу масової інформації за «образу честі та гідності президента». Це порушення може спричинити навіть закриттся засоба масової інформації, а відповідальність за нього передбачена не лише законом про пресу, а і кримінальним кодексом Білорусі.

В останній період Міністерство інформації застосовувало ці міри у великій кількості випадків. За офіційними даними, спостерігається стрімке зменшення кількості нових зареєстрованих газет:

2000 р. - 132; 2001 р. - 199; 2002 р. - 200; 2003 р. - 230; 2004 р. - 51.

Протягом цього ж періоду значно зросла кількість редакцій, яким було винесено попередження:

2000 р. - 60; 2001 р. - 27; 2002 р. - 19; 2003 р. - 52; 2004 р. - 81(160 попереджень).

Особливо ж гостро ситуацію демонструє статистика призупинення діяльності газет: якщо до 2003 року така санкція взагалі не застосовувалась, то в 2003 р. було вже 9 випадків, а у 2004 - 25.

Теоретично, всі рішення про попередження можна оскаржити в суді, але реальний стан речей свідчить, що бодай довести до суду таку справу - неможливо: суд відхиляє всі апеляційні скарги, подані газетами на рішення міністерства інформації.

При цьому, як відмітив представник ОБСЄ під час моніторингу, повноваження попереджень і призупинення діяльності застосовувалися лише щодо недержавних засобів масової інформації (видань «Белорусская деловая газета», «Згода», «Народна воля», «Вечерний Столин», «Новая газета Сморгони» і т.д.).

За інформацією Білоруської Асоціації Журналістів, за останні два роки не було зареєстровано жодного нового незалежного громадсько-політичного друкованого видання.

4.1 Положення про наклеп, образу і ув*язнення

В Білорусі діють жорсткі законодавчі норми, що передбачають відповідальність за наклеп і образу. Вони застосовуються регулярно. Це чи не єдина країна, двоє громадян якої відбувають строк в місцях позбавлення волі за образу честі й гідності глави держави.

За десять минулих років такі положення змінились на гірше. В 1999 р. в кримінальний кодекс було вперше додано положення про відповідальність за образу представника влади (ст.. 369). Окрім того, до адміністративних правопорушень було додано, також вперше у 1999 році наклеп на Президента. Обидва положення передбачають можливість позбавлення волі.

Передбачено також відповідальність за розповсюдження недостовірної інформації, шо принижує честь і гідність і приносить збиток діловій репутації громадян.

Вказані положення, які неодноразово використовувались на практиці, сприяли обмеженню свободи слова і планомірного залякування журналістів.

За офіційною статистикою, з 1 січня 2002 р. по 30 червня 2004 р. до кримінальної відповідальності було притягнено 56 осіб за наклеп, і ще 50 було засуджено. За той же період було розглянути 310 позовів про захист честі, гідності й ділової репутації громадян.

5. Гучні справи

5.1 Журналіст в тюрмі

5.1.1 Валерій Щучкін

Лауреат Національної премії з охорони прав людини, депутат Верховної Ради 13-го скликання, журналіст Валерій Щучкін потрапив у

місця позбавлення волі на три місяці тільки за те, що він спробував пройти на прес-конференцію міністра внутрішніх справ Білорусі Владзімера Наумова. Прес-конференція про розслідування «гучних справ» про зникнення відомих людей в Білорусі, яка стала причиною арешту журналіста, проводилася в будинку МВС. Журналістів у приміщення пропускали за затвердженими списками. За декілька годин до початку прес-конференції Щучкін спробував потрапити у цей список, але йому відмовили. Пройти з допомогою посвідчення Білоруської Асоціації Журналістів йому теж завадила міліція.

Постанова про арешт 60-річного Валерія Щучкіна терміном на три місяці, винесена судом Центрального району Мінська 15 березня 2001, вступила в дію 12 червня 2001. Протягом трьох місяців депутат намагався оскаржити рішення Центрального суду в вищих судових інстанціях. Однак прохання Щучкіна було відхилено. 12 вересня 2001 журналіст був випущений на волю в місті Жодзіна.

5.1.2 Мікола Маркевич та Павєл Можейко

24 червня 2002 року суд Ленінського району міста Гродно виніс вирок редактору закритої урядом газети «Пагоня» Міколі Маркевичу про позбавлення волі терміном на два з половиною роки, а журналіста цього видання Павла Можейко засудили до двох років - за статею 367 кримінального кодексу. Їх звинуватили в «публікації хибних даних, що принижують честь і гідність президента Алєксандра Лукашенко, поруч зі звинуваченням у вчиненні вбивства, геноциді і створенням або членством у злочинній організації» за матеріал, надруковані у випуску №36 від 4 вересня 2001 року, який так і не дійшов до читача, бо був конфіскований владою. Статті цього номера були присвячені президентським виборам і ставили під сумнів можливість переобрання Лукашенко в зв*язку з поширеними даними про його належність до «ескадрону смерті» - злочинної організації, що займалась викраденням опонентів режиму. На захист білоруських журналістів виступили авторитетні міжнародні правозахисні організації, уряди і президенти багатьох країн світу.

5.1.3 Павло Шеремет

Крівник спецпроектів Першого каналу російського телебачення Павло Шеремет неодноразово мав сутички з білоруським урядом, пов*язані з його професійною діяльністю. 17 жовтня 2004 року в Мінську на Шеремета було здійснено напад, він був жорстоко побитий. Зі слів свідка, журналістки Світлани Калінкіної, коли вони разом з Павлом Шереметом виходили з її будинку, на російського журналіста накинулись двоє людей в цивільному одязі. На її крики про допомогу з*явилася міліція, яка запропонувала Шеремету пройти в найближчий відділок міліції для складання протоколу, але звідти він - повернувся лише згодом.

Павло Шеремет і Світлана Калініна разом працювали над публіцистичною книгою «Випадковий президент», в який критикується білоруський президент Алєксандр Лукашенко.

Напад відбувся в дворі Совєтського райвиконкому. Обидва нападники і Шеремет були відвезені до РУВС Совєтського району Мінська. Там всіх затриманих допитали, і тоді, за свідченнями працівників міліції цього відділку, російського журналіста відправили у розподільник на вулиці Окрестіна. Павла Шеремета звинуватили в хуліганстві. Після затримання журналіст опинився і лікарні з черепно-мозковою травмою і вже в лікарні йому вручили повістку в суд. Суд мав відбутися 20 жовтня, але вже в залі засідань Шеремета повідомили що він вільний, як виявилось, документи з міліції до суду так і не були передані.

Страницы: 1, 2, 3, 4