Важливою особливістю становища національних систем ЗМІ у демократичному суспільстві є їх активна участь у відродженні, становленні та закріпленні національно-держаної ідентичності, що має на увазі не лише різке підвищення кількості матеріалу стосовно цієї теми на сторінках газет та журналів, в передачах телебачення та радіо, палку спори з приводу національної історії, політики, міжнаціональних відносин, проблем суверенітету і т.і. Вимога оволодіти народним духом та сповнити його ідеями національної приналежності та державності, лунає особливо гостро, коли нація прагне до створення єдиної держави, але реально її не має, або, коли є фактична державність, але вона не досягла належного рівня.

III. Необхідність захисту національно-державної ідентичності та місце ЗМІ у цьому процесі

1. Важливість захисту національно-державної ідентичності в контексті глобалізації

Глобалізація - це процес, що охоплює усі сфери суспільного життя, шляхом якого здійснюється формування єдиної економічної системи, ерозія державного суверенітету, "розмиття" кордонів держав, зрощення між внутрішньою та зовнішньою політикою, поширення західних культурних традицій. Процес набуття певними тенденціями, феноменами, і процесами планетарного (глобального) поширення. Вона має спонтанний та значною мірою некерований характер, її наслідки неможливо передбачити.[30;129]

Глобалізацію також можна визначити як набуття людством рис певної однорідності - як у наслідок дії чинників конвергенції, так і внаслідок глобальної експансії найбільш розвинених країн світу - «цивілізаційних лідерів».[31;184-185]

Чому ж постало питання важливості захисту національно-державної ідентичності?

Глобалізація - це, безперечно, експансія, своєрідне подолання меж між культурами, народами і державами, яке нерідко відбувається примусово, без урахування вірогідних руйнівних наслідків, думок і настроїв тих, кого «глобалізують». У цьому виявляє себе беззастережна ліберативна складова процесів глобалізації. Агенти глобалізації (ТНК, «великі» світові держави-лідери) виходять із аксіоматичної впевненості в тому, що втягування націй і країн, як і окремих людей, у глобальну комунікаційну гру, у вир всесвітнього ринку є безперечним благом і прогресом, а чинення опору цьому -- це гріх, злочин, реакція чи регрес.[8;485]

Отже, у соціокультурному розумінні глобалізація репрезентує процес владного (інколи -- руйнівно-примусового) втягування народів і культур до всесвітнього комунікаційного загалу. Вона втілює в дію правила і зобов'язання, що передбачають підпорядкування ним суверенних держав. По мірі глобалізації ринків і культури неоліберальна теорія, що апологетує глобалізації, прогнозує «зів'янення» суверенності окремих країн, формування нового типу «громадян світу», чия прихильність вже буде віддана не окремим урядам, а позадержавним структурам і утворенням.[31;184-196]

Водночас відомо, що експансія назовні несе негативні наслідки існуванню та культурній самобутності самих суб'єктів (експансії) глобалізації. Якою б сильною і міцною не була культура, що несе себе через кордони і відстані, вона завжди повинна зважати на фактори культурної «вірулентності», інфільтрації та асиміляції, які безпосередньо загрожують її «чистоті» й прозорості за умов поширення на певній геополітичній відстані та оточення іншими самодостатніми культурами. Так, поширення англійської мови у глобальному масштабі немовби моделює культурні процеси глобалізації; проте сьогодні в світі існує ціла сім'я англійських мов, але їх носії далеко не завжди можуть зрозуміти одне одного.

Усім цим і визначається суперечливий дуалізм, нездоланна амбівалентність глобалізації, що поєднує позитивний потенціал поширення культури з руйнівною силою примусовості й безпідставної самовпевненості деяких суб'єктів глобалізаційних процесів. [32]

Відносини між націями, а крізь них і між державами у контексті сучасного цивілізаційного розвитку базується на двох концептуально протилежних, але взаємозалежних тенденціях: диференціацією та інтеграцією. Диференціація полягає у тому, що кожна нація прямує до самовизначення, розвитку, рівноправності, суверенного державного існування, намагається захистити власні інтереси, зберегти свою ідентифікацію, закріпити її у загальновизнаних нормах. А з іншого боку процес інтеграції характеризується руйнуванням національних та перегляд державних кордонів, посилення зв'язків та взаємозалежного співробітництва на основі об'єктивного процесу інтернаціоналізації. Ці обидві тенденції виявляються у русі єдиного глобального соціального процесу. Ігнорування питання взаємодії цин тенденцій викликає загострення національного питання у різних державах світу та може спричинити непередбачувані наслідки у світовому масштабі.

Отже, дві зазначенні тенденції в розвитку національно-державних відносин виражають у наш час загальносвітові суспільні суперечності і водночас є серцевиною національного питання багатьох країн світу. Вони входять з внутрішньої сутності національних відносин і мають об'єктивний характер. Але це не знімає автоматично суспільної напруги, постійних прихованих та відкритих зіткнень в етнононаціональній сфері.[8;463]

Легко уявити світосприйняття, в якому поняття нації та держави розділенні, однак XX століття є підтвердженням тієї точки зору, що національні ідеали повинні мати вихід в організації уряду та держави. Національно-державна ідентичність має бути захищеною як від зовнішніх, так і від внутрішніх нападів, бо вона є обґрунтуванням держави. Дійсно, період кінця 1980-х -- початка 1990-х років доволі не очікувано став живим та диким прикладом цієї суперечки, коли пошук вирішення питання відносин між державою та нацією вирвався за межі академічних конференцій та прийняв форми вуличних сутичок та безладдя.

Національна ідеологія повинна, з одного боку, бути вирішальним елементом на шляху самовизначення нації, а з іншого, у контексті сучасної глобалізації, спрямовувати її на взаємодію з іншими державами та світом у цілому. Процес глобалізації повинен враховувати цінності та інтереси кожного народу, це не повинне бути підкорення національних інтересів інтересам міжнародним, але розумним та доцільним їх узгодженням. [3;109-114]

Для чого ж потрібно державі захищати національно-державну ідентичність свого народу? По-перше, щоб втілити у життя ідею національних прав кожної людини, суверенізувати її на національно-державному просторі. По-друге, це є одним з найважливіших шляхів до виконання принципів демократії. По-третє це база для забезпечення колективних прав етнічних меншин. І у четвертих, щоб консолідувати усі можливості та засилля громадян держави на досягнення обраних цілей.

Для існування міцних та глибинних зв'язків, що об'єднують націю та державу, необхідно доглядати, демонструвати та поважати особливості національної ідентичності.

Поряд з тенденцією до зрівняння, глобалізації та знищення кордонів, спостерігається також процес дезинтеграції та роздрібнення в політичних культурах та націях, коли окремі підгрупи кидають виклик пануючій національній ідентичності та вимагають собі культурних і навіть територіальних прав. При одночасній дії цих відцентрових та доцентрових сил здійснюється великий тиск на державу та ЗМІ. Безумовно, не лише ЗМІ створюють та підтримую народну співдружність, однак саме воно у великій мірі може сприяти її відсутності.[33]

Для вирішення питання міжнаціональної взаємодії у сучасному процесі глобалізації необхідне вірне здійснення державами своєї національної політики, де, як вже було зазначено вище, особливо важливу роль відіграє застосування засобів масової інформації.

Тому, закономірно виникає питання щодо ролі ЗМІ у захисті національно-державної ідентичності.

2. Роль національних систем ЗМІ у захисту національно-державної ідентичності

«Потрібна база ідейного патосу, своя чи чужа -

це питання окреме, але висіти з корінням в

повітрі - це значить засудити себе на неплідність»

Маланюк Є.

Питання стосовно соціального значення ЗМІ у багатьох випадках мають відношення до формування та захисту національно-державної ідентичності. Багато у прагненні до цензури, у тому, що викликає хвилювання стосовно впливу ЗМІ, багато у суперечках щодо міжнародного інформаційного устрою має відношення до турбот про ідентифікацію певного народи, держави. Традиційні лозунги, що є виразом національно-державної ідентичності, займають одне з головних місць у відносинах між державою та ЗМІ. Особливо важливим це питання постає зараз, коли процес глобалізації торкається не лише економічної чи політичної сфери, а й поступово втручається у внутрішньо політичне та культурне життя кожного народу, кожної держави.

На сучасному етапі держава є єдиним представником народного суверенітету, і тому вона повинна мати специфічні, лише їй наданні важелі консолідації громадськості навколо спільної мети, впливу на різноманітні соціальні процеси та явища. Одним з таких головних атрибутів держави є можливість впливу на громадську думку шляхом діяльності ЗМІ, у той же час ідеєю, що об'єднує суспільство навколо неї є ідея національно-державної ідентичності, що є історичною та унікальною.[34]

В концепціях ідентичності, як і в інших ідеологічних категоріях, є свої стандартні елементи. До них відносяться: певна історія походження нації, її обраність та унікальність, на яких базується ідея суверенітету та державності. Традиційне завдання комунікацій складається в адаптації та закріпленні цих концепції, зміні центра їх уваги та впливу, надання нових обґрунтувань їх законності.[28;198-199]

У сучасних умовах поглиблення процесів глобалізації постає питання спроможності нових засад національно-державної ідентичності протидіяти інформаційній експансії. У ХХ- початку ХХІ століть відбувся вибух світової етнічності, він знайшов вираз у відродженні національного фольклору, параді етносів, що знов вийшли на міжнародну арену, закріплення прав раніше пригнічених народів, мов, меншин. Але ці вирази ідентичності, що тільки-но почали висвітлюватися ЗМІ, зіткнулися з могутньою конкуренцією збоку музичних відео кліпів та американських кінофільмів, тому без зусиль владнати становище та зменшити конкуренцію вони не були б спроможні виконати свого завдання з формування розуміння громадянами свого міста в новому суспільстві. Не телепрограми про вітчизну та народ, а рекламні ролики та західні образи займають та будуть займати духовний простір, що є життєво необхідним для національної-державної ідентичності. Тому особливо важним постає урегулювання цього питання у національних системах ЗМІ, бо саме вони є потужною зброєю посилення ідеї національності та державності.[35]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8