Пророкування чи прогнози - це судження про майбутнє. Прогноз, що завжди збувається, називають «пророцтвами». Іноді поняття «прогноз» журналісти заміняють поняттям «гіпотеза». Гіпотеза, як і прогноз, у ряді випадків може розглядати деякі явища віднесені в майбутнє. Але вона може бути звернена й у минуле. Прогноз же завжди зв'язаний тільки з майбутнім тих чи інших явищ. Крім того, прогноз завжди розглядає майбутній стан вже існуючих явищ. На відміну від нього в гіпотезі може йти мова про явища, що ніколи не існували чи не існують у даний момент. Не зовсім вірно ототожнювати прогноз із версією. Версія - це можливий варіант розвитку події. За допомогою версій звичайно намагаються пояснити факти, що вже здійснилися. Але іноді версія викладає варіант розвитку якогось явища в майбутньому. У цьому випадку поняття «версія» і «прогноз» можуть збігатися.
На сторінках сьогоденної преси журналісти як автори прогнозів виступають відносно рідко. Найчастіше їх складають фахівці, експерти, учені відповідної сфери діяльності. Так відбувається, коли видання має на меті дати серйозний прогноз. Причиною звертання журналістів саме до таких людей є, зрозуміло, ті знання якими вони володіють. В оптимальному випадку - це точні знання. Спираючись саме на них і можна зазирнути в майбутнє. Але точність знань про сучасний стан прогнозованого явища - не гарантія точності передбачення його майбутнього.
Версія. Такого роду публікація базується на неповних доказах, на припущеннях автора. Версія виключає категоричність висновків, виводів. Основним фактором, що породжує жанр версії, є метод дослідження дійсності, обумовлений як «домисел», «вимисел». Цей метод є ведучим у літературно-художній творчості. Оцінюючи роль даного методу в мистецтві і літературі, письменник Костянтин Паустовський стверджував, що факт, поданий літературно, зі згущенням декількох характерних рис, освітлених світлом вимислу, відкриває сутність речей яскравіше, ніж інший, скрупульозно складений звіт.
У журналістиці на відміну від літератури цей метод пізнання дійсності звичайно вважається негожим, оскільки він дає необґрунтоване чи недостовірне знання. Це насамперед треба віднести до випадків неправильного, недоречного його використання. Однак без застосування домислу взагалі журналіст обійтися не може, мова йде про «дозоване» застосуванні його.
Домисел стає неминучим, коли журналіст реконструює невідомі деталі якогось у цілому вірогідно відомого явища, події. Цей метод дає аудиторії можливість більш яскраво побачити подію, про яку повідомляє журналіст, а сам автор за допомогою деталізації події одержує додатковий шанс привернути увагу аудиторії до свого виступу. Застосовуючи домисел, створюючи версію тих чи інших подій, автор повинен обов'язково вказати на умовний характер своїх тверджень. Це вбереже його від обвинувачень з боку «героїв» публікації в наклепі.
Експеримент. Даний жанр «проявився» у вітчизняній журналістиці в якості самостійного на початку 90-х рр. Однак по суті своїй матеріали, подібні тим, що зараз часто можна зустріти під рубрикою «експеримент» (це поняття, як відомо, позначає один з методів дослідження дійсності), публікувалися на сторінках преси протягом десятиріч. Тільки виходили вони у світло під іншими «іменами» - чи то нарису, чи то кореспонденції, чи то фейлетону тощо.
Виділення, що спостерігається в останні роки, в самостійну групу (родину) публікацій, що базуються на проведених їхніми авторами експериментах, мабуть, викликано прагненням журналістів підкреслити саме ту обставину, що при зборі інформації, використаної потім у публікаціях, ними був застосований саме даний, а не якийсь інший метод. Не в меншій мірі це прагнення - відповідь на актуальні інформаційні очікування частини сучасної аудиторії ЗМІ, орієнтованої на одержання «живої», сенсаційної інформації.
Якщо взяти репортаж, кореспонденцію, звіт, рецензію та інші жанри, то можна стверджувати, що вони ґрунтуються на інформації, отриманій такими методами, що дозволяють журналісту перебувати у відносно пасивній, відстороненій позиції зовнішнього спостерігача стосовно предмета свого інтересу, дозволяють вивчати його з боку, не втручаючи в те, що відбувається.
Такого роду пасивність журналіста звичайно не дуже сприяє появі в газеті чи журналі цікавого матеріалу. Крім того, предметом відсторонених спостережень найчастіше стають повсякденні ситуації, яких у житті завжди більше, ніж незвичайних. Це теж не допомагає підготовці публікацій, що захоплюють увагу аудиторії.
Лист. Лист як журналістський жанр виник у результаті пристосування форми особистого і ділового переписування для нестатків журналістики. Публікація листів - це вже не приватне переписування між людьми. Адже, будучи опублікованим, лист стає надбанням не одного обличчя чи їхньої групи, а тисяч і навіть мільйонів людей, тобто масової аудиторії. У силу цього представляти даний жанр можуть повною мірою тільки такі листи, що торкають інтереси, важливі для широкої аудиторії. Привнесення в ділове чи особисте переписування ідей, значимих для суспільства в цілому, було необхідною умовою становлення листа як самостійного жанру журналістики. Значний вплив на характер жанру зробили усілякі листівки, прокламації, що поширювалися серед населення в періоди всіляких суспільних катаклізмів - бунтів, повстань, революцій. Такі листівки, прокламації публікувалися й у газетах, що не пройшло для журналістики безвісти.
Публікації, виконані в жанрі листа, часто називають епістолярною журналістикою (від греч. epistola - послання). Епістолярну журналістику (у жанровому відношенні) варто відрізняти від публікацій самих різних жанрів (починаючи з замітки і закінчуючи повноцінним нарисом), що містяться під рубрикою «Листи наших читачів» у багатьох газетах і журналах. У даному випадку рубрика означає лише те, що матеріал надійшов у редакцію поштою і що автор його не є штатним працівником редакції. На жанр публікації така рубрика не впливає, і її не можна вважати жанроформуючим фактором (хоча, зрозуміло, під цією рубрикою може бути опублікований текст, що дійсно являє собою твір епістолярної публіцистики).
Сповідь. До сповіді як жанру журналістики належать публікації, предметом яких є внутрішній світ авторів цих публікацій. Основним методом, що застосовується при підготовці таких публікацій, є самоаналіз. Даний жанр журналістики має свої корені в літературі, релігії, філософії.
Бажання «сповідатися» у пресі виникає в багатьох людей. Інколи в «неординарних особистостей», і в людей незвичайних, а часом - і у великих. Зрозуміти це можна. Питання в даному випадку в іншому: чому свої одкровення наші сучасники все частіше воліють публікувати в пресі?
Одне з пояснень полягає в тому, що одкровення перед Богом приносить людині одні наслідки, а перед людьми - зовсім інші. Що може дати людині релігійна сповідь? Віруючі знають це добре. Релігійна сповідь завжди є покаяння, тобто добровільне визнання в зроблених непорядних вчинках, у помилках, у «гріхах», що полягають у забутті норм і розпоряджень церковного віровчення. Людина, що звіряє свої вчинки з божественними заповідями і завітами, може мати болісні переживання, зняти які і повинна релігійна сповідь.
Отже, жанр, безумовно, - один з елементів форми журналістського, як і літературного твору взагалі. Він завжди визначається задумом, змістом, роллю яку виконує певна публікація на газетній полосі.
У добре осмисленій концепції видання, а відтак у редакційному замовленні враховуються всі моменти змісту і форми. Про один і той же предмет, явище, подію можна написати різні за жанрами публікації. Журналістська практика свідчить, що навіть досвідчений журналіст не завжди може виконати замовлення у заздалегідь запрограмованому жанрі.
Різні жанри журналістських та літературних творів прийнято групувати відповідно в інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні. Жанри групуються на таких засадах: домінування повідомлення - в інформаційних жанрах; аналітичного початку - в публіцистичних творах; а ще складнішого поєднання аналізу й образно-художнього осягнення реальності - у художньо-публіцистичних творах.
До традиційних аналітичних жанрів належать: аналітичний звіт, аналітична кореспонденція, стаття, аналітичне інтерв'ю, коментар, рецензія, аналітичний огляд. До нетрадиційних: анкета, моніторинг, рейтинг, прогноз, версія, експеримент, лист, сповідь. Це публікації, головне призначення яких аналізувати, осмислювати події, факти, явища, зокрема і готові тексти - виступи політиків, вчених, наукові та художні твори, публікації преси, кіно.
Список використаних джерел:
Аналитические жанры газеты. Хрестоматия. - М.: Издательство МГУ, 1989. - 437 с.
Вакуров В., Кохтев Н., Соманик Г. Стилистика газетных жанров: Учебное пособие для вузов. - М.: Высшая школа, 1978. - 183 с.
Ворошилов В. Журналистика: Учеб. / СПб. гос. ун-т. Факультет журналистики. - 4-е изд. - СПб.: Издательство Михайлова В. А., 2002. - 656 с.
Гуревич С. Газета: Вчера, сегодня, завтра: Учебное пособие для вузов. - М.: Аспект Пресс, 2004. - 288 с.
Ким М. Жанры современной журналистики. - СПб.: Издательство Михайлова В. А., 2004. - 336 с.
Корконосенко С. Основы журналистики: Учебник для вузов. - М.: Аспект пресс, 2001. - 286 с.
Кройчик Л. Система журналистских жанров // Основы творческой деятельности журналиста / Под ред. С. Корконосенко. - СПб., 2000. С. 125-168.
Москаленко А. Теорія журналістики. Навчальний посібник. - К.: Експрес-об'ява, 2002. - 336 с.
Тертычный А. Жанры периодической печати: Учебное пособие. - М.: Аспект Пресс, 2000. - 312 с.
Українська мова: енциклопедія. - К.: вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 2004. - 824 с.
Страницы: 1, 2, 3
