Зміст
Вступ
Розділ 1. Продуктивні методи праці. Сучасне обладнання, інструмент та пристрої
Розділ 2. Призначення ходової частини
2.1 Загальна будова
2.2 Робота ходової частини
2.3 Технічне обслуговування ходової частини
2.4 Ремонт ходової частини
Розділ 3. Безпечні прийоми праці. Наукова організація робочого місця
Висновки
Список використаної літератури
Додаток 1
Додаток 2
Додаток 3
Додаток 4
Рано чи пізно будь-який власник автомобіля стикається з необхідністю провести ремонт ходової частини автомобіля. Саме ходова частина відповідає за плавний хід автомобіля і його поведінку при проходженні різних дефектів дороги, вибоїн і тому подібних ворогів ходової частини, які водій не завжди встигає помітити. Ні що інше, як ходова частина забезпечує маневреність автомобіля, його стійкість на дорозі і контроль водія. Тому, будь-який автовласник із стажем знає про те, що ремонт ходової частини автомобіля - це обов'язкова частина ремонту, з якою тягнути не можна - справа може закінчитися дорожньо-транспортною пригодою.
Ходова частина завжди повинна бути у відмінному стані. Ремонт ходової проводиться досить часто, річ у тому, що ходова частина - це частина апарату, яка понад усе схильна до зносу. І справа не в автомобілі, а швидше, в його адаптованості до наших далеко не довершених доріг. Адже на ходову частину автомобіля постійно впливають змінні навантаження, що досягають іноді вельми значних величин.
Автомобіль Фольксваген В-3 завжди був ідеальною маркою серед автомобілістів за свою витривалість, простоту обслуговування, невибагливість. Проте, не дивлячись на вищесказане, ремонт ходової необхідно проводити регулярно, як і діагностику ходової частини автомобіля цієї марки.
Ремонт ходової частини автомобіля - це вельми трудомісткий процес. Він може обмежитися як заміною або адаптацією однієї або декількох деталей ходової частини, так і повною заміною всієї системи. Досвідчений водій знає: ремонт обійдеться набагато дешевше, ніж відновлення автомобіля після зіткнення.
Вдосконалення знань та вивчення теми "Технічне обслуговування та ремонт ходової частини автомобіля марки Фольксваген В-3" робить її актуальним та необхідним для становлення повноцінного будь-якого водія, а тим більше слюсаря по ремонту автомобілів.
Метою цієї курсової роботи є детальне вивчення будови, роботи, особливостей ремонту ходової частини автомобіля марки Фольксваген В-3, а також організації робочого місця та безпечних прийомів праці під час його обслуговування.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
1. Визначення продуктивності методів праці та використання сучасного обладнання.
2. Призначення ходової частини.
3. Детальний огляд будови, роботи та ремонту ходової частини автомобіля марки Фольксваген В-3.
4. Виконання умов безпечних прийомів праці та організації робочого місця.
Об’єктом дослідження є процес виконання технічного обслуговування та ремонту Фольксваген В-3.
Структура роботи підпорядкована темі й завданням роботи.
Складається зі вступу, трьох розділів, літератури та додатків.
Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічних формацій структуру продуктивних сил, то до їх складу входять засоби праці і люди, які володіють виробничим досвідом і приводять у рух засоби праці. Основною продуктивною силою є людина. Предмети праці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне споживання і використовуються як джерело енергії.
В сучасних умовах до складу продуктивних сил включають науку, форми і методи організації праці. Окремим елементом продуктивних сил стає інформація. Отже, сучасні продуктивні сили - це складна система, що включає матеріальні й духовні (за складом), об'єктивні й суб'єктивні (за характером відтворення і специфікою функцій), суспільні й природні елементи. В процесі історичного розвитку їх склад у цілому, як і окремі елементи, постійно збагачується, наповнюється якісно новим змістом. На ранніх етапах розвитку капіталізму потреби праці задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і кваліфікації. Нині робітники, як правило, мають високий рівень освіти (середню загальну або середню спеціальну), кваліфікації. Сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише більшого залучення фізичних і розумових здібностей робочої сили, а й творчих обдарувань особистості, її організаторських здібностей, духовних компонентів [2].
У результаті постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементів продуктивних сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній залежності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від виробничих відносин. Системі продуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Такими, зокрема, є закони переміщення функцій від особистих до матеріальних факторів праці. Дія цих законів, пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті. Продуктивні сили виражають відношення людини до природи, процес праці, спільний для всіх суспільних способів виробництва.
Продуктивні сили - це фактори, які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.
Сама людина, або робоча сила, є основною продуктивною силою суспільства. Робоча сила - це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань і досвіду, які використовуються у процесі виробництва матеріальних благ. Робоча сила реально існує в особі людини-працівника. Саме людина та її здатність до праці є основним елементом робочої продуктивності.
Уперше працю назвав об'єктом купівлі-продажу У. Петті. Відповідно до цього заробітну плату він розглядав як ціну праці, а її (зарплати) величина визначається необхідними для існування робітника засобами (їх мінімумом). Аналогічно сутність цих понять розглядав А. Сміт. Водночас основою заробітної плати він вважав вартість засобів існування, необхідних для забезпечення життя робітника і виховання дітей, а її нижчою межею - фізичний мінімум. Крім цього, величина зарплати визначається нормами споживання, що склалися, традиціями, культурним рівнем, боротьбою робітників та співвідношенням сил між ними і капіталістами [2].
Дотримуючись таких же поглядів, Д. Рікардо виділяв природну і ринкову ціну праці. Природна - це вартість певної суми життєвих засобів, необхідних як для утримання робітників, продовження їх роду, так і певною мірою для їхнього розвитку. Ринкова ціна коливається навколо природної під впливом природного руху працездатного населення, співвідношення попиту і пропозиції на працю.
Цю точку зору найбільш послідовно заперечував К. Маркс. Він вважав, по-перше, що працю не можна продати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. Адже праця - це процес свідомої, доцільної діяльності людей, в якій вони видозмінюють зовнішню природу. На ринку робітник може продати лише здатність до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних і духовних властивостей, або робочу силу. Праця є функцією товару "робоча сила", і ці категорії не слід ототожнювати. Капіталіст купує в робітника - власника робочої сили - тимчасове розпорядження нею. По-друге, купівля-продаж праці вступає у суперечність із законом вартості, не дає змоги розкрити джерело вартості і додаткової вартості.
Робоча сила - основний елемент продуктивних сил у будь-якому суспільстві, але товаром вона стає лише в умовах капіталізму. Це зумовлено тим, що робітник позбавлений власності на засоби виробництва і на засоби існування, але сам він особисто вільний, тобто є власником своєї робочої сили і може розпоряджатися нею.
Як стверджував К. Маркс, якщо робочу силу розглядати з погляду вартості, то зрозуміло, що, як і будь-який інший товар, вона потребує суспільне необхідних витрат на своє відтворення в певних суспільних умовах. Мінімальна межа цих витрат - вартість життєвих засобів, що фізично необхідні робітникові. Водночас для відтворення робочої сили потрібно більше витрат, ніж для створення фізично необхідних робітникові життєвих засобів. По-перше, робітник не вічний, і відповідно відтворення робочої сили повинно включати витрати на утримання його сім'ї. По-друге, для виконання більш складної роботи необхідний певний рівень освіти і кваліфікації робітника, що вимагає додаткових витрат на робочу силу. По-третє, на відміну від звичайних товарів, робоча сила (та її носій - людина) історично розвивається, на величину її вартості впливає соціально-історичний елемент. Останній відображає розвиток робітничого класу, його матеріальних і духовних потреб у результаті прогресу інших елементів системи продуктивних сил, еволюції суспільних відносин (оскільки сутність людини - це сукупність суспільних відносин), а також боротьби трудящих за поліпшення свого становища.
Виходячи із теоретико-історичних досліджень різних науковців та вчених продуктивними методами праці, що на практиці реалізується через певний комплекс функцій, в тому числі управління, дійсно має свою складову структуру. З погляду технологічного способу виробництва продуктивні методи праці поділяють на: планування, організацію, координацію та контроль.
3 чотирьох основних найскладнішими є організація і координація. Вони означають формування структури об'єкта управління, процес упорядкування всіх елементів в систему управління і форму їх зв'язку, а також надання активним елементам необхідних прав і ресурсів. Координація - це встановлення і підтримання зв'язків між елементами системи. Організація і координація поєднують окремі елементи системи управління в єдине ціле. Таким чином утворюється організаційна структура управління.
Основою продуктивних методів праці є засоби праці. Засобами праці називається річ або комплекс речей, які людина приміщує поміж собою й предметом праці й які служать як провідник впливу людини на цей предмет. Засоби праці виступають як продовження його природних органів, які використовують в процесі праці. Рівень розвитку засобів праці в основі являється показником тих відношень між людьми, при яких здійснюється виробництво.
Страницы: 1, 2, 3
