За статтею 84 до повноважень Національних Зборів належать:
1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом ХIII Конституції;
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 69 Конституції;
3) прийняття Державного бюджету, контроль виконання Державного бюджету, затвердження звіту про виконання Державного бюджету;
4) прийняття законів;
5) призначення чи обрання на посади та увільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією;
6) здійснення парламентського контролю у формах і межах, визначених Конституцією;
7) ратифікація і денонсація міжнародних договорів України;
8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
9) усунення Президента України з поста в порядку, визначеному статтею 109 Конституції;
10) призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією;
11) оголошення за поданням Президента України війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
Питання, передбачені пунктами 7, 8, 10, 11 цієї статті, розглядаються і вирішуються на спільних засіданнях Палат Національних Зборів.
Національні Збори здійснюють також інші повноваження, які відповідно до Конституції віднесені до відання Палати депутатів і Сенату.
Кожна Палата може брати до свого розгляду будь-які питання, віднесені до повноважень Національних Зборів, крім тих, що належать до повноважень іншої Палати.
За статтею 85 до повноважень Палати депутатів належать:
1) надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України;
2) розгляд і прийняття рішення щодо Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
3) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції;
4) затвердження найважливіших загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
5) схвалення рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та про одержання Україною позик від іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій, а також здійснення контролю за їх використанням;
6) затвердження загальної структури, чисельності Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Національної гвардії України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства;
7) призначення на посаду і звільнення з посади Голови Рахункової палати та половини її членів;
8) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Національних Зборів України у правах людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан захисту прав і свобод людини в Україні;
9) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Правління Національного банку України.
За статтею 87 до повноважень Сенату належать:
1) призначення половини складу Конституційного Суду України;
2) призначення на посади та звільнення з посад за поданням Президента України суддів Верховного Суду України;
3) надання згоди на призначення Президентом України глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;
4) призначення на посаду та звільнення з посади заступника Голови Рахункової палати і половини її членів;
5) надання згоди на призначення Президентом України Генерального прокурора;
6) надання згоди на призначення Президентом України Голови Антимонопольного комітету;
7) призначення за поданням Президента України складу Центральної виборчої комісії з виборів Національних Зборів України та Президента України;
8) утворення за поданням Президента України Ради оборони України;
9) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої країни чи допуск підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України;
10) затвердження протягом двох днів з моменту звернення указів Президента України про запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, оголошення окремих місцевостей зонами екологічного лиха;
11) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів.
В главі Президент України визначаються головні вихідні повноваження Президента:
За статтею 105 Президент України:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Національних Зборів про внутрішнє і зовнішнє становище України;
3) представляє державу у міжнародних відносинах, здійснює загальне керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори і укладає міжнародні договори України;
4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) призначає за згодою Сенату і звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції відповідно до статті 157 Конституції; проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
7) призначає вибори до Палат Національних Зборів у строки, передбачені Конституцією;
8) розпускає Палату депутатів у випадках, передбачених статтею 90 Конституції;
9) призначає за згодою Палати депутатів Прем'єр-міністра України та звільняє його з посади;
10) призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також глав державних адміністрацій та звільняє їх з посади;
11) призначає за згодою Сенату Генерального прокурора та звільняє його з посади;
12) призначає за згодою Сенату Голову Антимонопольного комітету та звільняє його з посади;
13) утворює, реорганізовує та ліквідовує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті на утримання цих органів;
14) скасовує акти Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади та уряду Автономії Крим;
15) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає і звільняє вище командування Збройних Сил України;
16) входить до Національних Зборів з поданням про оголошення війни та приймає рішення про використання Збройних Сил у разі збройної а«ресії проти України;
17) у випадку загрози нападу, небезпеки державній незалежності України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та запровадження воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях;
18) оголошує в разі необхідності в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайний стан; оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами екологічного лиха;
19) призначає половину складу Конституційного Суду України;
20) утворює суди у визначеному законом порядку;
21) присвоює вищі військові звання, дипломатичні ран«и, інші спеціальні звання;
22) нагороджує державними нагородами, засновує президентські відзнаки і нагороджує ними;
23) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, надання притулку;
24) здійснює помилування;
25) створює для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті на утримання органів виконавчої влади;
26) здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією.
Президент України на основі і на виконання Конституції і законів України видає універсали, укази і розпорядження, які обов'язкові до виконання на території України.
Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 8, 10, 12, 13, 15, 16, 17, 18, 21 цієї статті, скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і Міністра, відповідального за його виконання.
Аналіз законодавства, що визначає статус Президента України свідчить про те, що президентська республіка не є “вотчиною”, всевладдям президента і не веде до «захоплення очолюваної ним виконавчої влади. Цьому запобігають, крім сказаного вище, юридичні перестороги, безпосередньо закріплені в Конституції (Основному Законі) України.
Висновок
В структурно-організаційному плані правова держава пропонує належне розділення сфер діяльності, праці і чіткого розпреділення функцій і компетенції між різними державними органами, тобто все те, що по давній юридичній традиції називається концепцією «розділення влади.
Так само і в Україні мова повинна йти про розділ сфер, співробітництва і компетенції між трьома основними владами —законодавчої, виконавчої і судової.
Кожна з цих влад в залежності від своєї природи, характером функцій і призначенням повинна зайняти своє місце в загальній системі державної організованої влади і вести державні справи в відповідних їм формах і межах, належними шляхами і засобами. Законодавча влада в концепції правової держави повинна виступати як орган, що виражає волю народу, як вищий представницький заклад. Відповідно виконавча влада (уряд і в цілому вся виконавчо-розпорядча влада) повинна формуватися урядовими органами, бути підконтрольною і підзвітною їм, діяти на основі, в межах закону. Судова влада повинна реалізовуватися незалежними від всіх інших влад судами на основі правових законів.
Розподіл влад включає в себе організаційно-правовий механізм їх взаємодії, взаємних здержок і противаг з ціллю утримання кожною з них своїх повноважень і разом з тим забезпечення її незалежності від інших влад в тих же межах. В системній одиниці розділених влад суверенітет держави знаходить своє найбільш адекватне організаційне втілення.
Розподіл влад —це резюме і показник розвитку права і держави, організаційний вираз правового характеру держави, необхідна передумова для правової законності і режиму панування права. Без належного розподілу влад не може існувати правової держави і правових законів.
Використана література
1. «Конституція України».
2. Андрусяк Т.И. «Теория государства и права» - Львов. 1997 г.
3. Ботыр К.И. «Всеобщая история государства и права» - Москва. «Юрист»
1998 г.
4. Комаров С.А. «Общая теория государства и права в схемах и определениях» - Москва. «Юрист» 1998 г.
5. Хропанюк В.Н. «Теория государства и права» - Москва. 1993 г.
6. Лазарев В.В. «Общая теория государства и права» - Москва. «Юрист»
1996 г.
7. Венгеров А.Б. «Теория государства и права» - Москва. «Юрист» 1995 г.
8. «Государственное право буржуазных и освободившихся стран» -Киев. –
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
