1. Договірна форма утворення конфедерації. Більша частина конфедерацій була утворена на основі відповідних договорів.
2. Воля виходу з конфедерації (сецесії). На відміну від федерації, де спроба сецесії розглядалася як заколот, вихід же зі складу конфедерації означає розірвання договірного зв'язку із союзом.
3. Конфедерація не має суверенітету, суверенітет належить державам, що входять у неї. Тобто ніякі вирішення союзної влади не мають сили на території держави, що входить до складу конфедерації, без їхньої згоди.
4. Предмети ведення конфедерації обмежені переліком невеликого й у цілому незначного кола питань - це питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, загальної системи комунікацій, вирішення спорів між суб'єктами конфедерацій.
5. У конфедерації утворюються не всі державні органи, а тільки ті, котрі необхідні для здійснення завдань, виділеним по договірних актах.
6. У представницьких органах конфедерації делегати представляють не територіальні частини чи населення однієї держави, а суверенітет держави.
7. Постійно діючі державні органи конфедерації не мають владних повноважень. Акти конфедеративної влади не містять норм прямої дії й адресовані до органів влади суб'єктів конфедерації.
8. Суб'єктам конфедерації належить право нуліфікації, тобто відмовлення у визнанні, або відмовлення в застосуванні актів союзної влади.
9. Бюджет конфедерації формується за рахунок добровільних внесків суб'єктів конфедерації. Правом безпосереднього оподатковування конфедерація не володіє.
10. Суб'єкти конфедерації мають право встановлювати митні й інші обмеження, що перешкоджають пересуванню осіб, товарів, послуг і капіталів.
11. Як правило, у конфедераціях відсутня єдина система грошового обігу.
12. Військові формування комплектуються суб'єктами конфедерації, причому нерідко зберігалося їхнє подвійне підпорядкування державним органам конфедерації і її суб'єктів.
13. У конфедерації немає союзного громадянства.
2.3. Федерація.
Федерація - союзна держава, що поєднує кілька держав або державних утворень (землі, кантони, штати, автономні республіки і т.д.), кожне з який має свої органи державної влади (законодавчі, виконавчі і судові). На відміну від конфедерації вона володіє своїм власним суверенітетом, федеративними органами державної влади, федеративною конституцією, армією, системою федеративних податків. При цьому не можна забувати, що федерація - саме союзна держава, і її суверенітет вторинний стосовно суверенітету вхідних у неї державних одиниць.
Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федеральним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систему Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані.
Вони можуть бути формально (юридичне) визнаними, а фактично втратити певні свої суверенні права. До федерацій відносяться США, Російська Федерація, ФРН.[21;155] До останнього часу в світі існувало 18 федерацій, три з них розпались: СРСР, Чехословаччина, Югославія.
Федерація є розповсюдженою формою державного устрою. Нині у світі нараховується близько 30 федеративних держав, більшість з них великі по території і чисельності населення співтовариства. У їхнім числі і могутні в політичних і економічних відносинах держави (США, Канада, ФРН, Австралія), і держави з високим (Швейцарія, Австрія, Бельгія) і середнім рівнем індустріального розвитку (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика, Індія, Пакистан), і країни, що розвиваються, (Малайзія, Нігерія, Об'єднані Арабські емірати, Коморські острови).
Федерація, як говорилося уже вище, - це така форма державного устрою, при якій кілька державних утворень поєднуються і створюють нову союзну державу. Складові федерацію державні утворення (штати, республіки, землі, провінції, кантони й ін.) є її суб'єктами, що володіють визначеною политико- правовою самостійністю.
До складу сучасних федерацій входить різне число суб'єктів: США - 50, Австралійського Союзу - 6, Канади - 10, Австрії - 9, Бельгії - 3, ФРН - 16, Швейцарії - 23, Аргентини - 22, Бразилії - 26, Венесуели - 20, Мексики - 31, Індії - 25, Пакистану - 4, ОАЕ - 7, Малайзії - 13, Нігерії - 21, Коморських островів - 3. Найбільша кількість суб'єктів входить до складу Російської Федерації - 89.[11;107]
Федерації створюються по різних ознаках. Найбільш розповсюдженими є федерації, побудовані по територіальній ознаці (США, ФРН, Австрія, Мексика, Австралія, Аргентина, Бразилія, Венесуела й ін.). У минулому існували федерації, засновані по національно - територіальній ознаці (СРСР, Югославія, Чехословаччина). Однак ці федерації розпалися, не витримавши іспит часом. Життя показало, що в таких федераціях зберігається погроза націонал-сепаратизму. При визначених обставинах дезінтеграційні, сепаратистські тенденції можуть узяти верх і привести до розпаду єдиної федеративної держави. Саме це і відбулося з зазначеними федераціями, коли республіки, що входять у їхній склад, під прапором самовизначення націй відокремилися і створили суверенні держави.
До федерацій змішаного типу відноситься Російська Федерація. У її складі знаходяться суб'єкти, що представляють собою національно-державні і національно-територіальні утворення (республіки, автономні області, автономні округи), а також адміністративно-територіальні утворення (краї, області, міста федерального значення). І все-таки багатонаціональність є істотною ознакою Росії, а тому національний фактор є визначальним у федеративному устрої держави.
Існують федерації, у яких при домінуванні територіальної ознаки у федеративному устрої враховується й етнічний фактор. До таких федерацій можна віднести Швейцарію, Канаду, Пакистан, Бірму. Є федерації, створені по мовній ознаці. Це, наприклад, Індія, Бельгія, де крім іншого суб'єкти відрізняються найбільш уживаною мовою.[3;166]
Разом з тим слід зазначити, що розподіл федерацій на різні види дуже умовно. У чистому вигляді не існує ні територіальної, ні етнонаціональної, ні мовної моделі федерації. Немає і федерацій взагалі в «чистому виді». Будь-яка федерація має риси унітаризму. І, навпаки, унітарна держава деякою мірою є носієм елементів федералізму. Приміром, Іспанія є унітарною державою. Однак її законодавча влада, широкі повноваження 17 автономних областей наближають Іспанію до федеративної форми устрою.
Ряд державознавців вважає, що вхідні до складу федерації держави не є суверенні. Їм наданий лише деякий еквівалент суверенітету, що полягає в більш-менш широкій участі в здійсненні державної влади федерацією. Зокрема, на думку Георга Єлинека, «правопорядок союзної держави заснований на конституції, що є її власним законом і може бути змінена тільки законом союзної держави, але аж ніяк не волею - хоча б і усіх - окремих держав, виявленою в інших, окрім установлених конституцією, формах. У межах панування союзної держави окремі держави утрачають свій державний характер. У цих межах їхня діяльність або зовсім припиняється і замінюється власним управлінням союзної держави, або вони одержують характер самоврядних корпорацій на зразок комунальних союзів, оскільки здійснюють управління за посередництвом своїх органів, відповідно до законів і під контролем союзної держави».[6;243] На користь цієї точки зору свідчить і те, що у федерації територія і населення окремих держав часто об'єднані в нерозривне ціле: територія окремих держав є територія федеральної держави, народи окремих держав - її єдиний народ.
Однак державна влада федерації в кінцевому рахунку виходить від влади держав, що ввійшли в її склад. Це може виявлятися в різних формах. Іноді уряди вхідних у федерацію держав утворюють вищу владу союзної держави. Іноді із середовища єдиного народу як суб'єкта федерації вибираються органи федеративної влади, наприклад, президент. Але й у цьому другому випадку державам надані права участі в здійсненні союзної державної влади. Наприклад, у всіх республіканських союзних державах одна з палат парламенту функціонує як представницький орган членів федерації. Більш того, у деяких з них рівність суб'єктів федерації виражається в наданні кожній державі - члену рівного числа депутатських місць, найчастіше окремі держави, що входять у федерацію, мають вирішальний голос при зміні конституції.[19;54]
Це свідчить про велику й емпіричну розмаїтість федеративних устроїв, частина з яких, історично міняючись, відбиває тенденцію до перетворення ряду федерацій в унітарні держави. Як показує досвід СРСР 1989 - 1991 р., можлива й інша тенденція до перетворення федерації в конфедерацію і навіть до її повного розриву. У принципі можна затверджувати, що федерація - об'єднання держав, суверенних остільки, оскільки їхній суверенітет не обмежений суверенітетом федеративної держави.
Федералізм не можна змішувати з децентралізацією й автономним самоврядуванням. Держава може бути надзвичайно централізованою, однак федеративною. І, навпаки, держава може бути побудована на широкій автономії частин і в той же час може бути нефедеративною.
Суб'єкт федерації, як правило, наділяється установчою владою, тобто Йому дається право прийняття власної конституції, що повинна відповідати союзній конституції. Він має право видання законодавчих актів, що діють тільки на території цього суб'єкта і відповідних федеральному законодавству (принцип пріоритету федерального законодавства). Суб'єкт федерації має свою власну правову і судову системи. Однак, принципи організації і межі юрисдикції судових і інших органів визначаються конституцією федерації.
Суб'єкти федерації мають представництво і беруть участь у роботі вищих органів державної влади, насамперед у парламенті. У двопалатному парламенті в багатьох країнах у верхню палату обирається рівна кількість депутатів від кожного суб'єкта федерації, хоча бувають і виключення. Так, в Австралії до складу верхньої палати (сенату) входять 76 чоловік - по 12 від кожного із шести штатів і по два від двох територій, що обираються по системі пропорційного представництва. У сенаті США, палаті, що виражає інтереси штатів, 100 чоловік - по два від кожного з 50 штатів незалежно від чисельності населення штату. У Раді кантонів Швейцарії засідають 46 депутатів - по два депутата від 22 кантонів і по одному від напівкантонів.[18;137] Частина їх обирається місцевими парламентами, частина призначається урядами кантонів. У Раду Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації входять по два представника від кожного суб'єкта Федерації, тобто по одному від представницького і виконавчого органів державної влади.
Страницы: 1, 2, 3, 4
