3. Виникнення й розвиток шкіл підготовки соціальних працівників
Обмін досвідом «дружніх візитерів», що працюють у різних агентствах, поступово приймав форму навчальних курсів. В 1898 р. з ініціативи М. Річмонд почала свою діяльність перша національна школа прикладної філантропії (нині факультет соціальної роботи в Колумбійському університеті). Рух поселенців відразу ж після свого виникнення зв'язало свою діяльність із освітніми центрами. Існували постійні контакти між Джейн Адамс і її колеги з багатьма вченими в області соціальних наук. Ці контакти й прагнення закласти основу під практичні дії виглядали спочатку як курси по обміні досвідом, а потім вилилися в створення Чиказької школи громадянства й філантропії, що в 1920 році перетворилася в Школу соціального адміністрування при Чиказькому університеті. Соціальна робота швидко розвивалася й у Європі. Суспільство організованої добродійності в Лондоні відкриває в 1903 р. перший спеціальний навчальний заклад для підготовки соціальних працівників, що одержує назву «Школа соціології». В 1912 році ця школа перетвориться у факультет соціальної роботи Лондонської школи економіки. В 1908 році під керівництвом фундаторки жіночого руху в Європі Аліси Соломон відкривається жіноча школа для соціальних працівників у Німеччині. До 1910 року в розвинених європейських країнах і США налічувалося вже 14 шкіл соціальної роботи. Перші школи соціальних працівників давали, як правило, однорічну підготовку. Однак честь відкриття першого справжнього навчального закладу для соціальних працівників автори відводять Голландії. В 1899 році в Амстердамі був відкритий інститут по підготовці соціальних працівників. Навчання в ньому було розраховано на 2 роки, форма навчання була очна. Навчатися могли як жінки, так і чоловіка, і вони одержували теоретичну й практичну підготовку. Перша світова війна не усунула, а тільки загострила внутрішні проблеми її учасників. Загострення цих проблем супроводжувалося збільшенням числа країн, що приступилися до підготовки соціальних працівників. Якщо перед війною підготовка велася в 7 країнах, те, після її закінчення число шкіл стало рости. В 1920е роки відкриваються перші школи соціальної роботи в Бельгії, Норвегії, Швеції, Італії. Школа по навчанню соціальних працівників відкривається навіть у Чилі, засновником якої став відомий суспільний діяч Рене Сандра. В 30і роки минулого століття число країн, що приступилися до підготовки соціальних працівників, продовжує збільшуватися: Іспанія, Ізраїль, Ірландія, Люксембург, Греція, Португалія, Данія, Індія, Єгипет. Як бачимо, соціальна робота як професія стає відомої вже в країнах третього миру. Підготовка соціальних працівників містила в собі не тільки організаційний, але й методичний аспект. Навчальні заклади, що приступилися до роботи, не мали ще кваліфікованих викладачів. Навчальних посібників практично не було. У США першими підручниками були книги Амоса Уорнера «Американська добродійність» і Мери Річмонд «Дружній візит до бідняків: практичне керівництво для працюючих у благодійних організаціях». Підготовка кадрів для соціальної роботи в Америці перебувала ще в дуже великій залежності від зусиль благодійних організацій. Першими викладачами були члени суспільства добродійності з більшим досвідом роботи, але без педагогічного утворення. Студенти займалися без відриву від роботи, а навчальна програма включала спеціальні теми для практичної соціальної роботи в різних областях. Областями (напрямками) практичної соціальної роботи того часу були:
1. вивчення умов життя неблагополучних родин;
2. соціальна робота в медицині;
3. соціальна робота в школі;
4. соціальна психіатрія. Зазначені області практичної соціальної роботи мали самостійні навчальні програми, що створювало труднощі при переході з однієї області практичної роботи до іншої. Необхідно помітити, забігаючи вперед, що всі програми були спрямовані на навчання індивідуальній роботі із клієнтом. Групова робота як самостійний і теоретично обґрунтований метод соціальної роботи був уведений у програми навчання соціальних працівників тільки в 40е рр. У чому специфіка соціальної роботи? Чим вона відрізняється від роботи медичних сестер, лікарів, учителів? Це питання хвилювало як починаючих фахівців, так і викладачів шкіл. У школах багато міркували про базове утворення і його зв'язок із практикою, про необхідний рівень професійного утворення, про загальну підготовку й спеціалізацію підвищеної складності. Деяких фахівців виступали проти практики університетського утворення для соціальних працівників. Зокрема, М. Річмонд, уважала, що університетська підготовка, пов'язана з необхідністю вивчення великої кількості наукових дисциплін і наукових шкіл, може підірвати властивій соціальній роботі ціннісну основу включення в добродійність, підірвати віру студентів у безкорисливість. Вона виступала за створення незалежної від системи вищої освіти школи соціальної роботи. Цікавий факт, описуваний Дж. Лейби в американській Енциклопедії соціальної роботи. В 1915 році Національна конференція добродійності запросила Абрахама Флекснера, провідного спеціаліста в області професійного утворення в США, висловити своя думка про те, чи є соціальна робота професією. Він відповів, що, по його критеріях, соціальна робота не професія. Однак його слова не зробили ніякого враження на бажаючих займатися соціальною роботою професійно й не зменшили потік заяв у школи соціальної роботи. Більше того, це стало стимулом для створення більше раціональної й формалізованої програми підготовки професіоналів. Асоціація шкіл соціальної роботи в Америці, створена в 1919 головним чином для підтримки зв'язків між школами, перетворилася у форум для вироблення нормативів навчальної роботи. В 1924 році Асоціація розробила нормативи (навчальні плани) для регулярних курсів навчання, для курсів підготовки відповідальних працівників в області соціальної роботи й для курсів, створюваних при університетах. Мінімальна, розрахована на рік програма, передбачала набір навчальних курсів, як у класі, так і на практиці (у поле). Ці навчальні курси одержали визнання як нормативні курси для навчання соціальній роботі. Включення програм соціальної роботи в систему університетського утворення відбулося наприкінці 30х рр., коли в Асоціацію стали прийматися тільки школи, що діяли в рамках вищих навчальних закладів. У цих школах навчання здійснювалося по програмі, розрахованої на два роки й надавало право одержання ступеня магістра. В Асоціацію приймалися тільки школи, що володіють такими програмами. До 1974 року, навчання по дворічній аспірантській програмі залишалося єдиною формою, визнаної як умова атестації професійного соціального працівника. Іншими словами, критерієм професіоналізму стали вважати наявність ступеня магістра.
4. Наукові дослідження соціальної роботі в період 1945-1970р.
Розвиток теорії соціальної роботи в післявоєнні роки проходило в контексті подальшої полеміки між діагностичним і функціональним підходами. Х. Перлман спробувала синтезувати ці підходу, запропонувавши нову модель індивідуальної роботи «метод рішення проблем». Підхід Х. Перлман ґрунтується на тім, що допомога клієнтові складається із двох головних компонентів: процесу допомоги й особистісних ресурсів індивіда. Розглядаючи рішення проблем клієнта у вузькому змісті, на рівні його запиту, дослідник пропонує розвивати мотивацію клієнта, його здатності до діяльності, розширювати його особистісні ресурси. Таким чином, істотними поняттями її теоретичного підходу є такі як проблема, процес, ресурси. Під проблемою розуміється ситуація, при якій індивід не в змозі реалізувати свої потреби й це ускладнює його соціальне функціонування. Під процесом повторювана послідовність діяльності, що приводить до зміни в потрібному напрямку проблеми клієнта. Процес здійснюється в суб'єкт суб'єктній взаємодії соціального працівника й клієнта. На рівні техніки цей процес взаємодії зводиться до таких основних процедур:
1) ідентифікація проблеми клієнта й тих подій, які її викликали;
2) взаємне переконання клієнта й соціального працівника в правильності попереднього розуміння проблеми;
3) збір і аналіз інформації;
4) складання плану взаємодії, його реалізація й еволюція.
В 60і роки розгорнулася дискусія про реальний внесок соціальної роботи в суспільну ситуацію. Критика стосувалася як індивідуалізованих підходів до допомоги в окремих випадках, так і напрямків у роботі із суспільством. Мова йшла про так званій «нову предметність», цілях, інституціональних і політичних рамках соціальної роботи і її внеску в гармонізацію суспільства.
Класичні теорії були почасти відсунуті убік психологічними теоріями й прийомами. Набір технологій був доповнений діагностичними й лікувальними методами й розширений включенням терапевтичної роботи. Поряд з методами короткострокового лікування кризового втручання при наданні одноразової допомоги дискутувався й метод підтримуючого довгострокового контакту, заснованого на концепції системної роботи з родиною. Таким чином, соціальна робота здобувала усе більше структурований характер.
Наприклад, розвиток теорії соціальної роботи в США розвивалося по трьох напрямках:
1. теоретичний розвиток традиційних методів;
2. розвиток комплексного підходу, що поєднує теорію й практику в єдину систему;
3. розробка спеціальних підходів до специфічних груп клієнтів.
Дж. Конопка, Х. Нортон, Р. Перлман починають шукати загальна підстава, яке б дозволило осмислювати практичні установки всіх видів соціальної роботи. Дискусії, які проходили в цей час, увели в понятійний ряд теорії процесу допомоги поряд з такими поняттями, як «лікування», «діагноз», поняття «оцінка» і «інтервенція». Тоді ж активізується розробка теорії соціальної роботи, що безпосередньо виходить на практику; одержують висвітлення різні аспекти підготовки фахівців, формулюються базові підходи до необхідних умінь і навичок, розглядається зв'язок теорії із практикою. Одержують подальший розвиток такі проблеми соціальної роботи, як соціальне функціонування, професійна оцінка, акції інтервенції процеси індивідуалізації й інші. Саме в цей час починають складатися інтегровані підходи до теорії й практики соціальної роботи, у тому числі адаптуються підходи, розроблені в трансактном аналізі раціональної терапії, у підходах модифікації поводження. Тоді ж підводять підсумки розвитку теорії й практики соціальної роботи, досягнуті до цього часу, докладно аналізуються основні концепції й методи. З 70х рр. у світовій літературі по соціальній роботі загальновизнаними вважаються наступні методи;
1. метод індивідуальної роботи;
2. метод групової роботи;
3. суспільна робота (зі співтовариством);
4. соціальне адміністрування й планування.
У наступні десятиліття дослідниками різних країн, як було вже зазначене, уживали численні спроби інтегрувати ці різні методи роботи, підвести під них єдину теоретичну базу. Складна дійсність, що встає перед соціальним працівником, вимагала такої науково обґрунтованої методики, яка б дозволяла комбінувати різні методи роботи. Не вузька спеціалізація в одному методі, а універсалізм, уміння сполучити різні методи й області роботи от, що було потрібно від соціального працівника, особливо в кризові періоди, наприклад, у періоди спаду економіки, коли соціальні проблеми зачіпали величезні маси людей. Саме комплексний підхід до практики дозволяв соціальним працівникам справлятися з багатьма проблемами членів суспільства. Навпроти, у періоди стабілізації, як відзначається в літературі, потреба в соціальних службах скорочувалася, соціальні працівники обмежувалися приватною практикою й вузькою спеціалізацією. Нам необхідна теорія, писали шведські вчені Г. Бернлер і Л. Юнсон, здатна інтегрувати як аналіз, так і зміну зовнішніх і внутрішніх факторів у життєвій ситуації клієнта і яка була б у стані з'єднати індивідуальну точку зору із сімейної й суспільної.
Література
1. Теорія й методика соціальної роботи. В 2-х частинах. Ч.2. - К.: Союз, 2004.
2. Енциклопедія соціальної роботи. Пер. с англ. В 3-х т. - К.: Центр загальнолюдських цінностей, 2004.
3. Бернлер Г., Юнсон Л. Теорія соціальної психологічної роботи. Пер. с швед. - К.: Центр загальнолюдських цінностей, 1992.
4. Взаимосвязь социальной работы и социальной политики. Пер. с англ. - М.: Аспект Пресс, 1997.
5. Доуэл М., Шадлоу С. Практика социальной работы: пер. с англ. - М.: Аспект Пресс, 1997.
Страницы: 1, 2
