В 1990 році, після прийняття законів СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР" та "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців", практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами та нормами. Звичайно, ця система не була побудована повністю на принципах страхування, - фактично це було поєднання принципів соціального страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачивши відокремлення пенсійної системи від держбюджету.

Джерелом коштів для фінансування пенсій став не Державний бюджет, як раніше, а Пенсійний фонд, який формувався за рахунок коштів, що відраховувалися підприємствами і організаціями з фонду оплати праці, а також страхових внесків громадян. Крім того, кожному працюючому за місцем роботи щорічно заповнювалась вкладка до трудової книжки з відміткою сплаченої суми страхових внесків у розмірі одного відсотку нарахованого заробітку. Це була своєрідна перехідна форма до запровадження персоніфікованого обліку страхового стажу та сплачених внесків до Пенсійного фонду, і вона була розрахована на створення в майбутньому більш справедливої пенсійної системи. На жаль, ця перехідна система не була пристосована до нових економічних умов і тому не мала успіху.

Таким чином, підсумовуючи сказане, можна зробити висновки стосовно засад, на яких базувалася країна "соціалістичного добробуту":

­ повна (або соціальна) зайнятість;

­ дотації на ціни на споживчі товари та послуги (включаючи житло);

­ суспільна служба охорони здоров'я, послуги в галузі освіти та культури, які надаються безплатно або за номінальними цінами;

­ пов'язані з трудовою діяльністю допомоги із соціального страхування охоплювали майже 100 відсотків населення;

­ різноманітні натуральні та грошові соціальні допомоги, що надавалися через державні підприємства, включаючи і колгоспи.

Державна соціальна допомога, якщо й існувала, але надавалась обмеженим групам населення - інвалідам або тим, що потерпіли через соціальні хвороби, окремим сім'ям з дітьми.

Головний висновок полягає в тому, що суспільні відносини на той час регулювалися галузевими нормами права - трудового, адміністративного, колгоспного права тощо. Соціальне забезпечення, як відокремлена, самостійна галузь права, не існувало. Наприклад, державне соціальне страхування робітників і службовців та їх сімей належало до предмету трудового права.

Економічний та політичний перехідний період фундаментально змінив, якщо зовсім не відмінив, непрямі механізми колишньої системи соціального захисту. Водночас постало питання про необхідність становлення соціального забезпечення як самостійної галузі права.

2.2. Надання медико-соціальної допомоги особам похилого віку

В Україні в умовах поглиблення соціальних проблем, погіршення показників здоров'я населення зростає об'єктивна потреба рішення взаємозалежних задач медичного і соціального характеру на якісному новому рівні. З потреб практики виникла необхідність створення нових механізмів, форм і методів медико-соціальної допомоги як комплексу соціальних послуг. У цьому зв'язку в 90-і роки в нашій країні як якісно новий напрямок соціальної роботи і вид професійної діяльності став розвиватися медико-соціальна робота [ 24 ].

Найбільш частими захворюваннями людей похилого віку є:

Артеріальна гіпертонія в людей похилого віку нерідко відрізняється по своїх характеристиках від такої в більш молодому віці. Гіпертонія може бути ускладненням іншого захворювання, найчастіше пієлонефріта. Артеріальна гіпертонія спостерігається у всіх хворих із хронічною нирковою недостатністю.

Причини розвитку артеріальної гіпертонії до кінця не ясні. Велике значення має зловживання сіллю - люди, схильні досолювати їжу істотно частіше хворіють на гіпертонію. Однак частина людей не чуттєва до сольового навантаження. Гіпертонії сприяє сидячий спосіб життя, відсутність фізичних навантажень, постійний стан підвищеної емоційності (особливо - придушення внутрішніх емоцій, відсутність розрядки, зміни обстановки і роду діяльності).

У людей похилого віку нерідко можна виявити так називану "склеротичну гіпертонію". Артеріальний тиск підтримується силою скорочення серця, що виштовхує кров в аорту. У цей момент аорта розтягується.

Лікування артеріальної гіпертонії повинне бути постійним. Не можна лікувати гіпертонію від випадку до випадку, коли підвищується тиск. Обов'язковим елементом лікування повинне бути зниження споживання повареної солі до 2-3 м у добу. Нерідко застосовують рисово-компотну дієту, коли пацієнт протягом доби їсть винятково плов із сухофруктами.

Стенокардія - дуже чітко обкреслений клінічний синдром: болю за грудиною, звичайно стискаючого, що давить характеру, чітко зв'язані з навантаженням або виходом на холод, продовжуються не більш 10-15 хвилин, а при прийомі нітрогліцерину - близько 5 хвилин. Болі ці віддають у ліву руку, лопатку рідко, лише в третини хворих. Біль виникає через недостатнє надходження кисню до серцевого м'яза при підвищенні потреби в ньому. При фізичному навантаженні серце б'ється швидше, тому йому потрібно більше збільшити обсяг протікаючій до нього по коронарним (серцевим) артеріях крові, що несе кисень. Якщо ці артерії звужені за рахунок атеросклерозу (бляшки, що виступає в просвіт судини), то резерви збільшення кровообігу швидко вичерпуються і серцевий м'яз приходить у стан кисневого голодування. "Голодні" м'язові клітки викидають фактори, що приводять до зміни плинності крові - починається склеювання кліток крові, утворення тромбу. У цей момент з'являється біль.

Звичайно людина знає, при якому обсязі навантаження в нього з'являється біль - скільки кроків він може пройти і з якою швидкістю, на скількох ступіней він може піднятися без болю. Нерідко болю виникають у момент виходу з теплого приміщення на вулицю, або в момент питва холодного напою.

Але іноді, коли атеросклеротична бляшка росте, розвалюється, або навколо неї розвивається запалення, стенокардія може різко змінити свій характер: зменшиться дистанція, яку можна пройти без болів, перестане діяти колись ефективний нітрогліцерин або прийдеться застосовувати 2-3 його таблетки, щоб купировать біль. Саме небезпечне, коли болі починаю з'являтися вночі. В усіх випадках говорять про нестабільну стенокардію, припускаючи під цим передінфарктний стан.

Стенокардія лікується в основному такою групою препаратів, як нітрати. Приймають препарати тривалої дії, такі як нітросорбіт - вони зменшують частоту приступів і збільшують переносимість фізичного навантаження. При болях необхідно обов'язково приймати нітрогліцерин під мову, або користуватися нітрогліцериновим спреєм. У деяких випадках до нітратів тривалої дії додають в-блокатори.

Серцева недостатність - стан, зв'язаний з старінням, зі змінами серцевого м'яза, або із серцево-судинними захворюванням, такими як - артеріальна гіпертонія, стенокардія, порушення ритму серця, міокардит і т.д. Серцева недостатність характеризується падінням насосної функції серця. На початкових стадіях серцевої недостатності змінюється здатність серця розслаблюватися, камера лівого желудочка менше заповнюється кров'ю і, відповідно, зменшується обсяг що виштовхується желудочком крові. При цьому в спокої серце справляється, обсяг крові компенсує потреби. Під час навантаження, коли серце починає битися частіше, сумарний викид крові зменшується і людина починає відчувати недолік кисню - з'являється слабість, задишка при підйомі по сходам і т.д. Але практично в кожної людини при підйомі по сходам з'явитися задишка. Серцева недостатність починається там, де знижується переносимість фізичного навантаження.

За допомогою "навантажувальних тестів" - наприклад, при використанні велоэргометра - можна уточнити, яка навантаження викликає порушення діяльності серця. Існують норми діяльності серця при навантаженні, тому, при підозрі на появу схованої серцевої недостатності необхідно провести таке дослідження з дозованим навантаженням і ультразвуковим дослідженням серця (доплероэхокардиография). Іншого способу визначити початкові стадії серцевої недостатності не існує. На жаль значна частина літніх хворих не може виконати необхідну для дослідження фізичне навантаження і тоді просто проводиться доплерэхокардиография.

Клінічно виражена серцева недостатність уже не вимагає таких дорогих досліджень. Хворі скаржаться на слабість (найчастіша ознака), задишку при відносно невеликому фізичному навантаженні. У більш вираженій стадії з'являються набряки ніг (спочатку - прихожі, що іноді зникають уночі), пізніше збільшується печінка, з'являється рідина в животі і легенях.

З інших ознак звертають увагу на появу сухого кашлю по ночах, необхідність спати високо або напівсидячи. У важких випадках пацієнт може тільки сидіти, схиливши вперед і упираючись руками в ліжко. Пізніше з'являється хрипкий подих, кашель з мокротинням, може розвитися набряк легень з відхаркуванням пінистої, зрідка рожевого мокротиння.

Від появи перших ознак серцевої недостатності до смерті звичайно проходить близько 5 років. Якщо в хворого серцева недостатність є наслідком прогресуючого серцево-судинного захворювання (важка стенокардія, аритмія, виражений артеріальна гіпертонія), то серцева недостатність прогресує набагато швидше. Саме тому для попередження прогресування серцевої недостатності необхідно лікувати захворювання, що привело до неї.

Порушення ритму серця. Серед усіх порушень ритму серця потрібно виділити миготливу аритмію і повну блокаду провідної системи серця. Ці два порушення можуть викликати важкі ускладнення і привести хворого до смерті, причому якщо перше порушення може зустрічатися в будь-якому віці, хоча його частота з віком росте, те друге є характерним саме для літніх хворих. Миготлива аритмія є наслідком того, що електричні імпульси, що виходять з "водія ритму", що знаходиться в правому передсерді, починають блукати по провідній системі серця, складатися або взаємно погашати один одного і зненацька збуджувати скорочення міокарда. Така ситуація можлива, якщо порушується будівля провідної системи серця: унаслідок розтягування камер серця або склерозу окремих ділянок. Миготлива аритмія можлива і внаслідок появи додаткових провідних пучків (це уроджений дефект, звичайно виявляється у відносно молодому віці).

Лікування постійної форми миготливої аритмії спрямовано на зниження частоти серцевих скорочень до нормального їхнього числа - бажано не більш 80-90 ударів у хвилину. При цьому звичайно зникає дефіцит пульсу і зменшуються прояви серцевої недостатності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12