У багатьох сучасних дослідженнях звертається увага на той факт, що в даний час організується суспільний діалог - така взаємодія індивідів, груп і інститутів у полі суспільної свідомості, у якому кожен партнер ставиться до іншого як до суб'єкта, визнаючи його цінність, право на існування і незалежність. З цієї точки зору політична функція інформаційно комунікаційних технологій полягає в забезпеченні постійного суспільно-політичного диспуту, що передбачає можливість електронного і зворотного зв'язку в реальному часі між владою і громадянами, що сприяє подальшій демократизації і гуманізації громадського життя. Таким чином, метою включення до політичного життя інформаційно-комунікаційних технологій є створення відкритої для діалогу з громадянами прозорої вертикалі влади.
Однак, відзначимо, що таке оптимістичне сприйняття впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у сферу політики є трохи спрощеним. Поряд з безумовними перевагами, що привносяться інформаційними технологіями в процес демократизації суспільства, існують певні загрози неетичного використання останніх: централізація влади, монополізація інформаційного простору, контроль над індивідуальною свідомістю, тотальне використання маніпуляційних методів і т. ін. [69].
Перехід суспільства до інформаційної стадії розвитку дає можливість використовувати демократичні інститути як інструмент соціального домінування. За наявності системи ефективного керування свідомістю і політичною поведінкою громадян за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій демократичні інститути можуть перетворитися на авторитарні чи неототалітарні структури влади. Таким чином, немає гарантій того, що функції, властиві системі електронних комунікацій, які стають усе більш популярними в середовищі політичної й економічної еліті, не будуть використані державними органами у своїх інтересах.
У плані демократизації суспільства за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій є важливим впровадження останніх у роботу державного апарата. Активізація використання інформаційно-комунікаційних технологій у державних органах переслідує два основні завдання. По-перше, зробити державу більш демократичною, інформаційно відкритою для населення. З цією метою розвивається сфера надання за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій ряду державних послуг населенню і бізнесу, створення масивів з державною інформацією, відкриття державними відомствами своїх сайтів в Інтернеті. По-друге, за рахунок використання нових технологій підвищити ефективність діяльності самих державних органів. Важливість проведення такої політики була підтверджена на зустрічі міністрів європейських країн, що відбулася в липні 1997 р. у Бонні, на якій учасники зустрічі кращим способом рішення цих завдань визнали “електронний уряд” [184]. Саме ця модель взаємодії держави і громадян найкращим способом відбиває трансформації політичного середовища в сучасних умовах. Актуальність дослідження і важливість утілення даної моделі в життя підтверджує той факт, що проблема електронного уряду одержала достатню розробку в сучасній соціальній, політичній і філософській думці [21].
Російський дослідник М. Вершинін пропонує таке визначення: “електронний уряд” - це система інтерактивної взаємодії держави і громадян за допомогою Інтернету, нова модель державного керування, що перетворює традиційні відносини громадян і владних структур [21, с. 117]. Українські автори І. Колиушко і М. Демкова вживають термін “електронне керування”, під яким розуміють “спосіб організації державної влади за допомогою систем локальних інформаційних мереж і сегментів глобальної інформаційної мережі, що забезпечує функціонування певних служб у режимі реального часу і робить максимально простим і доступним щоденне спілкування громадянина з офіційними установами” [74].
Однозначного визначення “електронного уряду” сьогодні не існує. Дослівний переклад “e-government” не зовсім точний за змістом. Зрозуміло, що мається на увазі не тільки мережна інфраструктура виконавчої влади, але в цілому вся інфраструктура органів влади. Говорячи про “електронний уряд” у будь-якому випадку варто мати на увазі державну мережну інформаційну інфраструктуру як інформаційно-комунікаційну систему, що забезпечує оптимальне, з точки зору суспільства, функціонування всіх галузей і рівнів державної влади [13].
Система електронного уряду передбачає, що будь-яка фізична чи юридична особа через Інтернет може звертатися з запитами в державні установи для одержання необхідної інформації і виконання юридичних трансакцій. За такою схемою відносин “громадянин держава” можна розраховувати на підвищення ефективності державного керування. Електронний уряд здатний змінити саму природу влади, зробити її більш прозорою і підконтрольною громадськості. Таким чином, власне кажучи, мова йде про зміну парадигми державної влади.
Проаналізувавши деякі приклади зі світового досвіду введення системи електронного уряду, можна констатувати її практичні переваги: 1) для громадян - 24 години на добу 7 днів на тиждень одержувати послуги, надані органами влади і державними установами, мати до них доступ через мережу Інтернет; можливість брати безпосередню участь у керування державою (у таких умовах питання поновлення прямої форми демократії стає реальністю, тому що уже немає технологічних перешкод для безпосереднього контакту громадян з чиновниками); 2) для бізнесу доступ до державних служб в Інтернеті, співробітництво з державою з метою сприяння економічному розвитку; 3) для державних структур - підвищення своєї ефективності, більш активне залучення громадян до політичного життя [72].
Крім того, інформаційні технології в державному керуванні, будучи новою тенденцією використання Інтернету, потенційно можуть виявитися ключовою точкою пропаганди самих інформаційних технологій у масах і, відповідно, впровадження ідей інформаційного суспільства, а також сприяти підвищенню комфорту в повсякденному житті і збільшенню кількості вільного часу населення.
Сьогодні реалізація ідеї електронного уряду викликає величезний інтерес в усьому світі. США, Великобританія, Швеція, Данія, Норвегія, а також Об'єднані Арабські Емірати, Латвія, Естонія, Чехія і багато інших країн уже застосовують чи починають застосовувати методи електронного уряду. Зокрема, уряд США надає громадянам різноманітні послуги через Інтернет: видачу ліцензій, можливість сплати податків, штрафів тощо. В Англії реєстрація фірм має потребу в заповненні через мережу тільки однієї форми.
Створення і розвиток електронного уряду - масштабний і довгостроковий проект, повинний супроводжуватися інформаційною перебудовою всієї системи управлінських процесів і подоланням стереотипів бюрократичної культури. Таким чином, електронний уряд, що, на перший погляд, є лише механічним поєднанням інформаційних технологій і уряду, насправді створює умови для формування нової філософії державного керування [72].
У зв'язку з підвищенням соціальної ролі інформації і розвитком глобальних мереж у суспільстві виникають процеси трансформації багатьох правових інститутів. З'являються нові правові проблеми, пов'язані з використанням глобальних інформаційно-комунікативних систем в інфраструктурі ресурсів економіки, політики, інших соціальних сфер. Під впливом цих факторів формується особлива, комплексна галузь права - інформаційне право.
Російський дослідник В.А. Копилов визначає інформаційне право таким чином: “інформаційне право - система правових норм, що регулюють відносини в інформаційній сфері при самостійному обороті відособленої інформації». При цьому під інформаційною сферою мається на увазі сфера здійснення інформаційних процесів - виробництва, збору, обробки, нагромадження, збереження, пошуку, одержання, передачі і поширення відособленої інформації, у тому числі з застосуванням інформаційних систем, технологій і засобів їхнього забезпечення, а також здійснення процесів виробництва, застосування і розвитку інформаційних технологій і засобів їхнього забезпечення, а основним предметом інформаційного права виступають «інформаційні відносини, що виникають, розвиваються і припиняються при здійсненні інформаційних процесів у всіх галузях інформаційної сфери“ [41, с. 128].
Інформаційне право є нормативною основою інформаційного суспільства: інформаційне суспільство в правовому відношенні функціонує на основі нормативних актів, що регламентують інформаційні відносини і процеси, у тому числі відносини власності на інформаційні ресурси й авторські права, доступ до публічної інформації, захист інформації, права на інтелектуальну власність, використання інформаційних технологій у державному керуванні [47].
Основу інформаційного права, його юридичний базис складають інформаційні права і свободи, забезпечення гарантій яких є основною метою цієї нової галузі права. Так, з огляду на все зростаюче значення інформації в житті особистості, суспільства, держави, світове співтовариство в середині ХХ століття в Загальній декларації прав людини, затвердженій Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р., закріпило правові механізми, що забезпечують гарантії прав і свобод людини і громадянина, немаловажну роль у яких відіграють інформаційні права і свободи [61, с. 129].
З точки зору аналізу інформаційного суспільства важливим є питання задоволення інформаційних потреб суб'єктів інформаційних відносин і проблема доступу до інформації. Право на доступ до інформації і недоторканість особи є загальними правами людини, їхнє законодавче оформлення створює правовий фундамент інформаційного суспільства. Хотілося б відзначити, що розвиток нормативної бази є необхідною умовою рішення багатьох проблем інформаційного суспільства, що складається. Серед них - цифрова нерівність країн і регіонів, проблема правового регулювання мережі Інтернет, електронної комерції й оподатковування в цій сфері, питання інтелектуальної власності, проблема забезпечення безпеки і конфіденційності інформації, можливість психологічного впливу на індивідуальну і суспільну свідомість з метою нав'язування свого бачення характеристик супротивника, його образу, використовуючи сучасні інформаційно-комунікаційні технології [61].
Необхідно визнати, що рішення цих проблем залежить насамперед від інформаційної політики як окремих держав, так і від того, наскільки тісно і продуктивно держави будуть співробітничати в цьому напрямку. Успішність інформаційної політики на національному і міжнародному рівні залишається одним з основних факторів, що впливають на розвиток глобального інформаційного суспільства. При цьому слід зазначити, що ще одним фактором, що стимулює розробку і реалізацію державної інформаційної політики, є діяльність різних недержавних структур, об'єднань, асоціацій, що сприяють розвитку інформаційного суспільства.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
