Для оптимізації системи соціальної роботи з дітьми, які мають функціональні обмеження, необхідні заклади тимчасового догляду, консультаційні та інформаційні центри для родин, центри підтримки родини, кризові центри, заклади фостерного догляду, будинки групового проживання (2--8 осіб), міні-гуртожитки (9--20 осіб), транзитне житло для молоді, класи інтегрованого навчан-ня при загальноосвітніх школах, навчальні центри, цен-три денної зайнятості (трудові центри), центри праце-влаштування, трудові майстерні, центри творчості тощо.
На дітей, які залишилися без батьківського піклу-вання, поширювалися такі форми опіки, як всиновлен-ня та влаштування в дитячі будинки (державні виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які потребують допомо-ги з боку держави); загальноосвітні школи-інтернати(загальноосвітні навчальні заклади з частковим або пов-ним утриманням дітей, які потребують соціальної допо-моги за рахунок держави).
На сучасному етапі в Україні поширені такі форми опіки дітей, які залишилися без батьківського піклу-вання:
дитячий будинок сімейного типу (подружжя або особа, яка не перебуває у шлюбі, беруть на виховання та спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт і дітей, по-збавлених батьківського піклування);
прийомна сім'я (добровільне спільне проживання і виховання у сім'ї (від 1 до 4) дітей-сиріт і дітей, позбав-лених батьківського піклування).
Проблемами молоді переймаються такі відомства і державні соціальні служби:
загальноосвітні школи і професійні училища соці-альної реабілітації (спеціальні навчально-виховні закла-ди для неповнолітніх, які потребують особливих умов ви-ховання. До них направляють осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність);
центри медико-соціальної реабілітації неповно-літніх (лікувально-реабілітаційний заклад для непов-нолітніх, які вживають алкоголь, наркотичні засоби і психотропні речовини, а також для неповнолітніх, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до загаль-ноосвітніх шкіл і професійних училищ соціальної реабі-літації. Тут їх лікують від наркоманії, токсикоманії, ал-коголізму, здійснюють психосоціальну реабілітацію та корекцію;
молодіжний центр праці (спеціалізована госпроз-рахункова державна установа, яка займається питання-ми працевлаштування, перепідготовки та підвищення кваліфікації молоді, забезпечення її зайнятості у віль-ний від навчання час, сприяння розвитку молодіжних ініціатив у трудовій сфері);
спеціалізовані соціальні служби підтримки сім'ї (експериментальні соціальні служби, які займаються підтримкою сімей під час кризи з високим ступенем не-задоволених потреб дітей, що ставить під загрозу їхнє перебування вдома).
Соціальна робота із сім'ями є пріоритетним завдан-ням для центрів соціальних служб для молоді (ЦССМ), які беруть участь у реалізації державних, галузевих, регіональних програм соціальної роботи з дітьми, мо-лоддю та сім'ями; здійснюють соціальне обслуговуван-ня дітей, молоді, сімей шляхом надання їм психологіч-них, соціально-педагогічних, юридичних, соціально-медичних, соціально-економічних та інформаційних послуг; здійснюють соціальний супровід сімей, дитя-чих будинків сімейного типу, молоді, яка перебуває у місцях позбавлення волі або звільнилася з них; прово-дять соціально-профілактичну роботу із запобігання правопорушень, наслідків негативних явищ у дитячо-му та молодіжному середовищі, разом з органами внут-рішніх справ, охорони здоров'я, освіти, службами у справах неповнолітніх пропагують здоровий спосіб життя; здійснюють соціально-реабілітаційні заходи щодо відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану дітей та молоді, які зазнали жорсто-кості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації; надають інформацію з питань працевлаштування; допо-могу в організації трудових об'єднань молоді.
При ЦССМ діють служби соціальної підтримки сі-мей «Родинний дім», служби психологічної допомоги «Телефон довіри», кризові центри соціально-психоло-гічної допомоги, центри соціально-психологічної реабі-літації дітей та молоді з функціональними обмеження-ми, мобільні консультативні пункти соціальної роботи у сільській та гірській місцевості, консультативні пун-кти для ін'єкційних споживачів наркотиків «Довіра», служби соціального супроводу неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі та поверну-лися з них, служби вторинної зайнятості молоді тощо.
Соціальну роботу з жінками здійснюють:
центри по роботі з жінками (державні заклади, що надають допомогу жінкам, які зазнали насилля в сім'ї або мають інші соціальні проблеми);
центри реінтеграції бездомних жінок (заклади, створені для жінок, які не мають житла, засобів для іс-нування; вони здійснюють також первинну адаптацію, проводять консультації, тренінгові заняття, допомага-ють жінкам приймати рішення щодо розв'язання влас-них проблем).
У більшості західних країн для бездомних людей функціонують спеціальні притулки (нічліжки); при-тулки, які дають змогу переночувати, випрати речі, от-римати (приготувати) сніданок; центри соціальної адап-тації для різних груп клієнтів (колишніх ув'язнених, бездомних жінок та ін.); будинки на півдорозі (транзит-не житло); спеціальні будинки, які забезпечують під-тримуюче проживання; центри релігійних організацій; центри для біженців; спільнота (комуна) для спільного проживання; біржа житла; консультативні центри; центри денного перебування; служби підтримки в об-лаштуванні власного житла.
В Україні тільки почалося формування служб, покли-каних надавати послуги для бездомних. Фінансують їх місцеві органи влади, недержавні та релігійні організа-ції. Діють вони у Києві та обласних центрах. Наприклад, створений у Києві Центр соціальної адаптації жінок, які не мають визначеного місця проживання, функціонує як стаціонарний заклад, у якому жінки можуть проживати від трьох до дев'яти місяців, забезпечуються триразовим харчуванням, одягом тощо. Центр пропонує послуги ли-ше тим жінкам, які можуть взяти участь у програмах на-буття, відновлення трудових навичок, оволодіти новою професією, знайти роботу, що є найважливішим факто-ром реінтеграції. Працівники Центру допомагають клі-єнткам налагодити стосунки з родичами, отримати пси-хологічні, юридичні консультації та підтримку. Набуттю ними соціальних навичок сприяє їхня участь у груповій роботі, спеціальних тренінгах (правильного харчування та приготування їжі, оволодіння навичками спілкуван-ня, пошуку роботи і працевлаштування та ін.). Важливо, що клієнтки самі беруть участь в організації свого життя, займаються облаштуванням території, підтримують по-рядок у своїх кімнатах, чергують в їдальні, відзначають дні народження і свята.
Останніми роками в Україні розпочато створення системи соціальної адаптації людей, які звільнилися з місць позбавлення волі. На законодавчому рівні зна-йшла підтримку ідея створення центрів соціальної адаптації, будинків нічного або тимчасового перебуван-ня звільнених осіб. Вони можуть функціонувати за ра-хунок добровільних пожертвувань підприємств, уста-нов, організацій, релігійних об'єднань і внесків окре-мих громадян.
Отже, попри певні зрушення у розвитку системи со-ціальних служб в Україні, вона поки що не відповідає специфічним особливостям життя усіх вразливих груп людей. Головними її недоліками є фрагментарність, орі-єнтованість на стаціонарний догляд, відсутність ком-плексного задоволення потреб конкретних груп клієн-тів. Потребує вона і належного організаційного та пра-вового забезпечення.
3.Роль недержавних організацій у соціальному обслуговуванні
Система соціального обслуговування в Україні остан-німи роками зазнає значних змін. Чи не найважливішою з них є створення багатьох недержавних організацій, під-вищення їх активності та впливу в усіх сферах життя. На початку 2005 р. їх діяло понад 20 тисяч.
Збільшення внеску недержавних організацій у соці-альне обслуговування спричинене кризою тоталітарної держави і державної системи соціального захисту; зрос-танням недовіри громадян до існуючих державних інс-титуцій та установ; неможливістю належного виконан-ня державою взятих на себе зобов'язань і соціальних га-рантій; прагненням людей реалізувати свої інтереси та задовольнити потреби; намаганням людей знайти тих, хто має аналогічні проблеми; появою кваліфікованих фахівців із соціальної роботи, котрі намагаються впро-вадити інноваційні моделі практики, що відрізняються від традиційно поширених у державних службах.
Стримуючим чинником у розвитку недержавних со-ціальних служб є недостатня розвинутість громадян-ського суспільства, сприйняття таких організацій насе-ленням як посередника від імені держави, недосконале правове регулювання діяльності недержавних організа-цій, зокрема відсутність підтримки з боку держави тих, хто надає вкрай дефіцитні соціальні послуги, несформо-ваність механізмів соціального замовлення.
Недержавні організації, що діють у соціальній сфері України, можуть бути зареєстровані як громадські ор-ганізації; благодійні організації або благодійні фонди; кредитні спілки; релігійні організації (можуть утриму-вати соціальні служби, впроваджувати соціальні програ-ми тощо); приватні організації (приватні школи, спеціа-лізовані товариства, наприклад реабілітаційні майстерні тощо). їх діяльність може бути пов'язана з наданням пос-луг окремим групам клієнтів, членам певної громади; дослідженням соціальних і медичних проблем, існую-чих соціальних технологій; лобіюванням інтересів пев-ної вразливої групи, колективним представництвом інтересів; координуванням зусиль і діяльності інших громадських організацій, забезпеченням їх ресурсами (коаліції, ресурсні центри тощо).
Певною мірою неформальними недержавними соці-альними службами можна вважати групи само- та взає-модопомоги, оскільки вони, як правило, регулярно нада-ють допомогу особам, які до них належать. До системи недержавних соціальних послуг можна віднести і зорієн-товані на співробітників і членів їхніх сімей соціальні програми бізнес-структур, підприємств, здійснюване ни-ми спонсорство (у т. ч. соціальних заходів) та благодій-ництво (створення соціальних служб).
Формування системи недержавних соціальних служб в Україні, вироблення засад, форм і методів їх ро-боти відбувалися під впливом діяльності провідних за-рубіжних некомерційних благодійних організацій, які мають багатий досвід, традиції, розгалужену мережу до-чірніх структур. Наприклад, міжнародна релігійна бла-годійна організація «Карітас», яка є третьою в Німеччи-ні за масштабами надання послуг для непрацездатних осіб похилого віку, утримує 1200 відділень «Домашньої опіки», 500 лікарень, до однієї тисячі реабілітаційних установ, допомагаючи особам похилого віку в Італії, Франції, Бельгії, Румунії та інших країнах Європи.
Домашня опіка хворих у «Карітас» як християнська турбота про людину охоплює її тілесні, духовні, соці-альні і матеріальні потреби. Послуги, зорієнтовані на особу, її життєву ситуацію, мають у своїй основі прин-цип «допоможи собі сам».
За підтримки «Карітас» з 1999 р. в Україні реалізу-ється проект «Домашня опіка», метою якого є поліпшен-ня якості життя самотніх осіб похилого віку та осіб з ін-валідністю, які потребують сторонньої допомоги. Ця ор-ганізація надає послуги щодо задоволення потреб, які є недоступними для хворого і яких не можуть надати йому члени родини чи інші люди, які здійснюють догляд. До цього переліку належать медичне обслуговування і до-гляд за хворим; реабілітаційні рухові вправи; допомога під час відвідування лікаря і під час приватних візитів до хворого; інформація, консультації, емоційна підтримка; прокат допоміжних засобів для догляду; надання допо-моги у домашньому господарстві і організації харчуван-ня; інструктаж членів родини хворого.
«Карітас» самостійно і за власною ініціативою вияв-ляє тих, хто потребує постійного стороннього догляду. Після укладення їх списків та отримання необхідних матеріалів складають плани та графіки обслуговуван-ня. З особами, яких беруть під опіку відділення «До-
машня опіка», узгоджують перелік необхідних послуг, фіксуючи це відповідними угодами. Відповідно до пот-реб одних клієнтів відвідують раз чи кілька разів на тиждень, інших -- щоденно. Щодня працівник відді-лення відвідує 8--10 осіб. За потреби клієнти отриму-ють ліки, гарячу їжу (з благодійної їдальні при «Карі-тасі»), медичну, соціальну допомогу та послуги від пра-цівників відділення «Домашня опіка». Медичні огляди здійснює лікар (терапевт) у співпраці з дільничними лі-карями-спеціалістами.
У реалізації своїх цілей «Карітас» співпрацює з ін-шими організаціями і установами, які здійснюють до-гляд, організовують своєчасне втручання лікаря, допо-могу соціальних служб і консультаційних центрів, ві-зит духівника, харчування та іншу соціальну допомогу. Тісним є її співробітництво з членами родин, лікарями, духівниками, волонтерами тощо.
Програма «Домашня опіка» має на меті розширити стаціонарні послуги, які надають державні установи. Цій меті підпорядковані контакти з лікарнями, будинками престарілих, різними організаціями та установами у сфе-рі охорони здоров'я тощо. За такою програмою працюють центри у Києві, Тернополі, Івано-Франківську, Соснівці, Жовкві, Бориславі, Львові, Хмельницькому, Стрию, Бродах, Коломиї, Донецьку та інших містах.
Значною мірою інтегрована у міжнародний досвід ді-яльність створеної у 1968 р. київської міської громад-ської організації «Київ -- рідний дім». Свою місію вона вбачає у сприянні здійсненню загальнодержавних, міс-цевих та міжнародних програм, спрямованих на поліп-шення соціально-економічного становища, духовно-культурного рівня дітей, підлітків, молоді, багатодітних сімей, творчої інтелігенції, а також надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені у реалізації своїх прав.
Одним із напрямів діяльності організації є робота з особами, які відбувають покарання у виправних закла-дах та звільнилися з місць позбавлення волі.
За час своєї діяльності організація реалізувала такі проекти:
«Порятунок», метою якого є виховна робота емо-ційно-художніми засобами (створено хоровий колек-тив, «ВІА», студії художнього слова, образотворчого мистецтва);
«Прозріння», який є продовженням проекту «По-рятунок» (виступи акторів у колонії; підготовка ув'яз-
неними концертів і вечорів; виставка художніх робіт; навчально-консультативна робота з талановитою мо-лоддю у виправних закладах, спрямована на підготовку до вступу в навчальні заклади після виходу на волю);
3) «Адаптація», який покликаний допомагати людямінтегруватися в соціум, знаходити себе в певних сферахдіяльності (пошук і створення робочих місць, організаціякурсів підготовки для вступу в навчальні заклади, нав-чання користувачів ПК, консультації психологів, допо-мога в оволодінні будівельними спеціальностями);
4) «Надія», що зосереджений на створенні умов увиправній колонії № 119 для дистанційного отриманняспеціальної освіти, підготовки до вступу в навчальнізаклади;
«Школа життя», завдання якого полягає в організа-ції виробничо-технічного навчання у виправній колонії №119, розширенні діяльності Реабілітаційного центру;
«Дорога в майбутнє», який охоплює заходи щодо ресоціалізації засуджених під час їхнього перебування у виправних закладах шляхом здобуття виробничо-тех-нічної освіти, стосовно психологічної адаптації і соці-ального супроводу звільнених осіб у Реабілітаційному центрі. На початок 2004 р. клієнтами Реабілітаційного центру було 528 осіб (373 перебували у місцях позбав-лення волі, 155 відбули строк покарання), більшість із них -- діти-сироти, вихованці шкіл-інтернатів, які не мають житла, документів, засобів для існування.
Діяльність центру здійснюється у співпраці з дер-жавними організаціями, покликаними сприяти поліп-шенню ситуації у молодіжному середовищі -- Центром соціальних служб для молоді, Держдепартаментом Ук-раїни з питань виконання покарань, відповідними під-розділами МВС України, Держадміністрацією м. Киє-ва, Спостережними радами районних держадміністра-цій та ін.
Співпраця із громадськими організаціями, добро-вільними рухами та ініціативами взаємодопомоги є важливим чинником у розвитку соціальної роботи, сприяє формуванню солідарності в суспільстві, орієнтує людей, які добровільно, на громадських засадах прилу-чилися до подолання певних соціальних проблем, на здобуття фахових знань.
Соціальні працівники повинні знати, які організації діють в районі, місті, області, на яку допомогу від них можна розраховувати. Бо якщо державні соціальні служ-
би мають більш-менш універсальні (однакові для всіх ре-гіонів) критерії соціального обслуговування або іншої під-тримки клієнтів, то недержавні організації надають соці-альну допомогу в міру своїх можливостей і за самостійно встановленими критеріями. Вони можуть співпрацювати з державними організаціями й виконувати їхнє замовлен-ня з надання послуг представникам соціально вразливих груп, отримуючи за це відповідну компенсацію.
Використана література.
1. Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24.01.1995 р.
2. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.
3. Іванова О. Стандарти у соціальній роботі: якими їм бути в Україні? // Соціальна політика і соціальна робота. -- 2004. -- № 3.
4. Іванова О., Семигіна Т. Система соціального обслуговування та соціальних служб в Україні // Соціальна робота в Україні: перші кро-ки / За ред. В. І. Полтавця. -- К.: КМ Академія, 2000.
5. Інновації у соціальних службах: Навч. посібник / За ред. Т. В. Се-мигіної. -- К.: Пульсари, 2002.
Страницы: 1, 2
