Так, найшвидшими темпами скорочення чисельності жителів України відбувалося в 1993-1995 роки - це був період галопуючої інфляції і викликаного нею зниження реальних доходів населення, а також зростання безробіття у зв`язку із зупинкою тисяч підприємств.
Проте після 2000 року в Україні нарешті почали зростати економіка й реальні доходи громадян. Пішли вниз і параметри скорочення населення. Минулого року вперше з 1994 року кількість жителів зменшилося менш ніж на 300 тисяч осіб, що пов`язане із запровадженням з квітня 2005 року допомоги на новонароджених у розмірі 8,5 тис. грн. (у 12 разів вище, ніж воно було 2004 року).
Є деякі демографічні успіхи і 2007 року. Зокрема, вперше за п`ятнадцять років в січні-листопаді 2007 року відбулося перевищення кількості новонароджених над кількістю померлих одразу в двох областях: Закарпатській та Рівненській.
Утім, сподіватися на значне зростання дітонародження в Україні на найближчу перспективу навряд чи варто. Річ у тому, що за кілька років почнуть вступати в дітородний вік ті молоді українки, які з`явилися на світ після 1990 року, - коли кількість новонароджених в країні почала різко скорочуватися.[7]
Навіть високі розміри допомоги на новонароджених і великі зарплати в країні, швидше за все, не допоможуть кардинально виправити ситуацію. Про це можна судити за станом демографічних процесів в інших, економічно розвиненіших, державах. Наприклад, у Росії, де величина середньої зарплати приблизно в 2 рази вища, ніж в Україні, коефіцієнт фертильності сьогодні дорівнює лише близько 1,3 дитини на одну жінку. Не краще становище і в ще благополучніших в економічному плані країнах Європи і світу. Наприклад, у Німеччині - державі з вельми високими доходами громадян і найрозвиненішою економікою в Європі - кількість пологів на одну жінку становить нині 1,4, в Японії - економічному лідері Азії - 1,23. А взагалі в більшості країн Європи коефіцієнт фертильності знаходиться в діапазоні 1,2 - 1,4. З тієї причини, що більшість жінок мають лише по одній дитині, а чимало жінок - жодної. Лише у деяких європейських державах - таких як Франція, Нідерланди, Фінляндія і деяких інших - рівень народжуваності дещо вищий, але все таки менше 2 дітей на одну жінку.
Тому, навіть якщо взяти для приблизних прогнозних розрахунків нинішнє, краще становище з народжуваністю, ніж 6-8 років тому, то і в цьому випадку картина на віддалене майбутнє видається вельми сумною.
Звичайно, правильно за початкові дані брати не абсолютні цифри щорічного спаду населення, а відносні. За останній рік населення України скоротилося на 264 тис. осіб, а це означає - на 0,56% (у 2000 році кількість жителів країни скоротилася більш ніж на 1%). Якщо використовувати одержаний відсоток зниження на майбутнє, то виявиться, що на 2050 рік населення України може зменшитися більш ніж на 27% і скласти близько 36 млн. чоловік. У 2100-му році кількість жителів скоротиться до 27 млн. осіб, у 2150-му - до 20 млн. і т.д. (через тисячу років залишиться менше 200 тисяч українців).
Ці цифри здаються фантастичними, але це сумна реальність. В світі поки не придумали способу подолання тенденції скорочення населення планети в майбутньому. Часто можна почути жарт, що через 50 або 100 років в Європі буде більше китайців, ніж корінних мешканців. Ні, такого, найімовірніше, не відбудеться.
По-перше, населення Китаю незабаром, напевно, теж почне скорочуватися, як це вже не один рік відбувається в інших азіатських країнах - наприклад, в Японії, Південній Кореї, Ірані й інших. По-друге, Китай вже більше десятка років демонструє найвищий в світі щорічний приріст економіки (11-13%) і, відповідно, доходів населення (за кількістю мільйонерів ця держава вже вийшла на перше місце в світі). Торік ВВП на душу населення в Китаї майже досяг відповідного показника в Україні і якщо так піде і далі, то років за двадцять-тридцять Піднебесна наздожене й пережене економіки країн ЄС і США. І китайцям не буде сенсу їхати в інші держави. Отже, сподіватися на масовий приток мігрантів також не слід.
Хоч би як там було, уряди всіх країн, де вже мають місце демографічні проблеми, вживають сьогодні заходів для стимулювання збільшення народжуваності. Влада України стурбована цим теж - і, слід зазначити, деякі успіхи в 2008 році простежуються.
2. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ДЕМОГРАФІЧНУ СИТУАЦІЮ В УКРАЇНІ
2.1 Природний рух населення
Вже протягом чотирнадцяти останніх років чисельність населення України неухильно скорочується і на початок поточного року вона становила 46,1 млн. осіб. Таким чином, кількість жителів країни за цей період скоротилась на більш ніж на п'ять з половиною мільйонів осіб (5,6 млн.), причому переважно Ї за рахунок депопуляції, тобто перевищення числа померлих над числом народжених, яке на загальнонаціональному рівні фіксується в Україні з 1991 року. З того часу лише за рахунок депопуляції чисельність населення країни скоротилась на 4,6 млн. Перевищення числа померлих над кількістю народжених на сьогодні не є таким вже екстраординарним явищем -- понад третину європейських країн нині охоплені депопуляцією. Однак Україну серед цих держав вирізняє масштабність депопуляції, прискорені темпи скорочення чисельності населення: на початку 2000-х років країна внаслідок депопуляції щорічно втрачала у середньому 350 тис. осіб, при цьому коефіцієнт природного убутку населення в Україні принаймні станом 2005 р. був дійсно найвищий у ряду європейських держав. Найбільш виразними є прояви неблагополуччя саме у медико-демографічній сфері: на високому рівні утримується захворюваність (особливо дітей), поповнюються контингенти хронічних хворих та інвалідів, і, зокрема, підвищується дитяча інвалідність, є проблеми у царині репродуктивного здоров'я. У працездатного населення віком до 45 років на першому місці серед причин смерті - нещасні випадки, отруєння і травми, рівень передчасної смертності від яких в Україні вчетверо перевищує такий за країнами Європейського Союзу. Друге місце у структурі смертності працездатної молоді в останні роки посідають інфекційні й паразитарні хвороби в особі СНІДУ Й ТУБЕРКУЛЬОЗУ, що викликає серйозне занепокоєння. У цілому ж від такої виліковної недуги як туберкульоз в Україні щорічно помирає близько10,5 тисяч осіб (8-9 тис. ж ідуть з життя через випадкові алкогольні отруєння, 10 тис. - через самогубства)(переважно (по туберкульозу)- чоловіків працездатного віку - близько 8 тисяч) і хоча смертність від туберкульозу останніми роками стабілізувалася, захворюваність продовжує зростати - щорічно діагноз вперше виявленого активного туберкульозу ставлять близько 40 тис. особам, у тому числі 1,5 тис. дітей та підлітків. Понад 4 тисячі осіб минулого року померло від СНІДу, станом на 1 січня 2007 р. в Україні чисельність офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих становила майже 117 тис. (в т. ч. 16,1 тис. дітей); захворіли на СНІД 21,7 тис. осіб, померло від СНІДу Ї 11,9 тис. На четверте місце у структурі смертності населення працездатного віку нині вийшли хвороби органів травлення, вагомий внесок яких пов'язаний як із нераціональною структурою харчування населення, так і незадовільною якістю продуктів харчування і впливом екологічної ситуації.
Мають місце й інші проблеми та диспропорції, що стосуються якісних характеристик населення країни: попри доволі високий загальноосвітній рівень населення (близько половини зайнятого населення має вищу освіту того чи іншого рівня, при цьому кожен п'ятий - повну вищу освіту), кожний четвертий зайнятий в Україні є представником так званих „найпростіших професій”, тобто зайнятий некваліфікованою, часто важкою або ручною працею і частка такої низько кваліфікованої й погано оплачуваної робочої сили у структурі зайнятих вже й протягом поточного десятиріччя зростала.
Підвищення рівня народжуваності в Україні в останнє п'ятиріччя після обвального його падіння протягом 12 років має яскраво виражений „компенсаційний характер” - у цей період було реалізовано народження дітей (причому переважно первістків), які були відкладені у найтяжчі роки соціально-економічної кризи. Збільшенню загального числа народжень почасти сприяла і дія „демографічної хвилі” - вступ у дітородний вік більш численних поколінь жінок народжених на початку - у середині 1980-х років. Для порівняння: з 2007 по липень 2008 року кількість померлих зменшилась на 2,1 тис.осіб, а кількість новонароджених зросла на 4,5 тис.осіб (рис.1.3).
Рис.1.3 Динаміка народжуваності та смертності населення, тис.осіб
Нарешті, зрушення у традиційному „календарі народжень” і реалізації запланованих на більш пізній термін народжень у минулому році зумовила й активізація соціально-демографічної політики - зокрема, введення з 1 квітня 2005 року одноразової допомоги при народженні дитини на рівні 8500 грн.(з 1 січня 2007 р. - фіксована сума, раніше 22,6 прожиткових мінім.).
Середній коефіцієнт народжуваності становить 1.2 дитини (дані за 2006 рік, рис.1.4).
Слід зазначити, що даний захід дав як демографічний (число народжень 2006 р. - 460368), так і соціальний ефект, що виявився у зниженні рівня бідності сімей з дітьми віком до 3 років (з 44,2% у 2004 р. до 36,4% - у 2005-му (за підсумками 9 місяців 2006 року цей показник становив 42,3%). Разом з тим, як показує досвід, марно розраховувати на довгостроковий ефект даного заходу (такі допомоги діють за принципом доза-ефект), а отже очікувати відчутного зростання народжуваності на перспективу. Хоча, очевидно, у вітчизняних умовах можна розраховувати на сприятливий вплив на народжуваність саме поліпшення рівня життя (і, зокрема, на даному етапі не так пільг та допомог, як суттєвого підвищення оплати праці, а також реальних кроків у вирішенні житлової проблеми), однак слід враховувати, що за роки трансформацій відбулися зрушення у репродуктивній поведінці у цілому дітолюбного й матримоніально орієнтованого населення України.
Нині воно більш орієнтоване на західні стандарти рівня життя і буде намагатися підвищити власний рівень життя і умови навчання та виховання дитини (часто єдиної) за рахунок обмеження або відкладання дітонародження. На народжуваність впливатимуть актуалізація цінностей індивідуальної свободи й незалежності, домінування у життєвих планах молоді стратегій досягнення особистого успіху, її більша зацікавленість у цінностях, пов'язаних с освітою й професійною кар'єрою. Тож розраховувати на вагоме й невпинне підвищення народжуваності і підтримання сумарного показника народжуваності на рівні простого відтворення чи ж просто вищому за 1,5 дитини, навіть за сприятливих соціально-економічних умов ми навряд чи можемо. Інша справа, що нині у нашій країні умови дітородної діяльності не є сприятливими для задоволення навіть наявної потреби у дітях, яка (як це показують дані опитувань) для багатьох верств населення, відповідає 2, а подекуди (у сільській місцевості, західних регіонах країни) й 3 дітям. Крім того, економіка, ймовірно, здатна створити умови для реалізації вже сформованих репродуктивних установок, а у їх формуванні (ще з юного віку) велику роль відіграють соціально-психологічні чинники та неформальні інститути - сімейні цінності й традиції, ступінь престижу материнства й батьківства, що підтверджує й досвід західних країн. (Частка позашлюбних народжень (2006) -21,1%, сер.вік народження - 25,4 р., сер. За рівнем Євросоюзу - 29,9).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
