1) психологічне консультування (індивідуальне та групове) з використанням принципів Програми “12 кроків”, когнітивно-біхевіорального підходу, терапії мотиваційного посилення, методики групової взаємодії, конфронтаційного методу;

2) освітній метод з акцентом на принцип “ Рівний-рівному “ ;

3) система сімейна психотерапія (елементи);

4) антистресові методики (релаксаційна техніка);

5) гештальт-терапія, психосинтез (елементи );

6) кінезіотерапія.

Перший і другий методи є обов'язковими у цьому типі лікування. Сімейна психотерапія також є досить важливою. Бажано, щоб фахівець використовував ті її методи, якими володіє. Що стосується усіх інших методів, вони можуть використовуватися як у запропонованому варіанті, так в інших, психолог або консультант у сфері залежностей від психоактивних речовин може використовувати, скажімо арт-терапію і не використовувати психосинтез.

Усі ці методи добре зарекомендували себе в психотерапевтичній роботі з особами, залежних від наркотичних речовин.

Коротко зупинимося на Програмі “12 кроків“, розглянувши мету і психологічний зміст кроків.

І.П. Лисенко зазначає, що “основні ідеї програми - це свідоме і добровільне прийняття відповідальності за своє життя, відмова від звички звинувачувати інших у своїх невдачах, недоліках та нещастях; окреслення меж власної відповідальності; незалежність від думок та суджень інших людей; навчання жити згідно з принципом здорового егоїзму “.

1) Крок - це визнання свого безсилля перед наркотичною речовиною, розуміння втрати контролю над своїм життям (“ми визнали, що безсилі перед наркотиком, що наше життя стало некерованим “).

2) Зародження надії, що є сила, яка може допомогти повернути загублене здоров'я (“повірили, що Сила, могутніша, ніж наша власна, може повернути нам психічне здоров'я “).

3) Прийняття рішення віддати себе і свої проблеми під захист Бога, як кожен для себе його розуміє (“вирішили передати свою волю і життя під опіку Бога, як ми його розуміємо“).

4) Глибинне і сміливе дослідження своєї поведінки (“провели дослідження і дали собі відверту моральну оцінку“).

5) Зізнання перед Богом, іншими людьми і собою в сутності своїх помилок (“визнали перед Богом, перед собою та іншою людиною справжню природу своїх помилок“).

6) Готовність позбутися негативних рис свого характеру (“були повністю готові до того, щоб Бог усунув усі ці вади характеру“).

7) Упокорене звернення до Бога з проханням допомогти звільнитися від цих недоліків (“покірно попросити його усунути наші недоліки“).

8) Покаяння перед усіма, кому було заподіяно зло, та підготовка до компенсації спричиненого зла (“склали список тих, кого ми скривдили, й погодилися відшкодувати всім їм завданні збитки“).

9) Компенсація нанесеного зловживанням зла усім тим людям, які від нього постраждали, виключаючи ті випадки, коли ця компенсація може задати шкоди (“по можливості розкаялися безпосередньо перед тими людьми, крім випадків, коли це могло зашкодити їм чи іншим“).

10) Продовження критичного спостереження за своєю поведінкою, визнання своїх помилок, якщо ти їх припускаєшся (“продовжували особисту оцінку і, коли були не праві, швидко визнавали це“).

11) Шляхом роздумів поліпшенням свідомого самоконтролю (“через молитву та медитацію прагнули поліпшити свідомий контакт з Богом, як ми Його розуміли, молячись лише про тебе, щоб визнати його волю стосовно себе та бути здатними виконати її“).

12) Після духовного пробудження шляхом виконання цих кроків ділиться своїм досвідом з особами, які зловживають, і бути принциповими у своїх справах (“духовно пробудившись під впливом цих кроків, ми намагалися донести цю звістку до інших наркоманів і здійснювати ці принципи у всіх своїх справах“).

Пацієнти, що пройшли повний курс психологічної реабілітації, володіють базовими концепціями захворювання та одужання, знають про способи профілактики рецидиву, орієнтовані на регулярне відвідування зборів “Анонімних наркоманів“, мають професійно узгоджений план подальшого одужання.

Філософію програми відрізняють дві важливі особливості:

1) Прийняття моделі захворювання пацієнтом.

2) Розуміння духовного виміру одужання.

Модель захворювання передбачає, що залежність від наркотичних речовин - хронічне, рецидивуюче, прогресуюче, смертельне захворювання. Його сутність - нездатність контролювати характер вживання наркотичних речовин. Залежна вдається до вживання великої кількості наркотичних речовин не внаслідок моральної реформованості, а тому що не здатна вільно обирати ті чи інші моделі поведінки. Наркоманія є біопсихосоціодуховними захворюваннями. Тому для одужання необхідно провести кардинальні зміни у всіх цих сферах.

Поняття духовності не стосується якоїсь конкретної релігії. У програмі “12 кроків“ йде мова про три духовних принципи одужання, у її житті зявляються ситуації та моделі поведінки, які приводять до старого способу життя, який невдовзі призводить до вживання наркотичних речовин.

Програма психологічної реабілітації “12 крокі“ має таку структуру:

1) індивідуальне консультування та психотерапію;

2) групове консультування та психотерапію;

3) сімейне консультування та психотерапію;

4) освітню програму;

5) участь у групах самодопомоги “Анонімні Наркомани“.

Освітня програма складається із:

1) Інформаційних занять щодо концепції захворювання та одужання;

2) Сімейної освіти;

3) Сексуальної освіти;

4) Духовної освіти;

5) Антистресової програми.

Вибір складових частин освітньої програми не випадковий. Він зумовлений тим, що:

1) залежна має мати достатньо інформації щодо закономірностей функціонування захворювання, щоб знати, що з ними діяти, а також інформації стосовно стратегій поведінки, які полегшують одужання (перша складова);

2) одужання прямо пов'язане із сімейними відносинами, вмінням конструктивно вирішувати сімейні конфлікти, із розумінням концепції спів залежності (друга складова);

3) сексуальні відносини і пов'язані з ними емоційні стани приводом до повернення до вживання наркотичних речовин, так як залежна особа, як правило, не має досвіду сексуальних відносин у тверезому стані і відчуває страх перед ними, сексуальна поведінка залежних осіб часто стає компульсивною, тобто вимушеною; вона не приносить відчуття задоволення, а натомість залишає спустошеність і невдоволеність (третя складова);

4) пацієнтам важко зрозуміти духовний вимір одужання, у багатьох із них відсутнє поняття про духовність, у декотрих воно не розділяється із поняттям релігійності, і це є серйозним бар'єром для прийняття програми (четверта складова);

5) коли особа вживала наркотичні речовини, вона вирішувала проблему стресу з їх допомогою; на початку одужання характерні значні емоційні коливання, які підвищують вірогідність виникнення стресового стану, тому необхідно навчатись вирішувати проблему стресу без психоактивних речовин (п'ята складова).

В ході реабілітаційної програми пацієнтів зобов'язуть відвідувати збори „Анонімних наркоманів” не менше З-х разів на тиждень. Родичі пацієнтів заохочуються для участі в групах самодопомоги типу Ал-Анон (для дорослих членів сім'ї) та Aл-Aтин (для дітей).

Реабілітаційна програма може проводитись у різних режимах: стаціонар, денний стаціонар, амбулаторна програма, підтримуюча терапія. Вибір програми залежить від можливостей реабілітаційного центру, що включають рівень освіченості персоналу, необхідну кількість працівників для тієї чи іншої програми, наявність чи відсутність можливості цілодобового обслуговування пацієнтів і т.д. Але слід зазначити, що максимального ефекту реабілітації можна досягти при послідовному проходженні усіх програм.

Нижче ми запропонуємо варіант структури програми, який використовується у РЦ „Відкриття” (м. Бровари).

Сaтацioнарнa програма проводиться нa пpотязі 28-42 днів. Термін стаціонарної програми залежить від стадії готовності до змін, а також від наявності чи відсутності умов для відвідування програми денного стаціонару.

Стаціонарна програма включає (в розрахунку на 28 днів):

1) групову психотерапію (16 сесій по 1,5год / 4 рази на тиждень), проводить психолог (психотерапевт);

2) індивідуальне психологічне консультування (4 cecії по 1 год / на протязі стаціонарної програми),проводить психолог.

3) гpyпoвe консультування (12 сесій по 1 год / 3 рази на тиждень), проводить консультан;

4) індивідуальне консультування (8 сесій по 1 год / 2 рази на тиждень), проводить консультант;

5) збори терапевтичного товариства: працівники із пацієнтами (4 по 1 год / 1 раз на тиждень), проводить керівник програми або психолог;

6) інформаційно-мотиваційні заняття (28 сесій по 1 год щодня), із них по 1 год проводиться: 4 із сімейної освіти, 4 із сексуальної освіти, 4 із профілактики інфекційних захворювань, 4 із філософії духовності; 12 із концепції захворювання та одужання - 3 рази на тиждень (тематика їх додається), проводить психолог; тренінгові заняття (12 зaнять із релаксації по 5 год / 3 рази на тиждень).

Заняття роботи над Кроками з них:

1) 20 письмових занять по 1 год / 5 разів на тиждень;

2) 20 усних зaнять по 1 год / 5 разів на тиждень;

3) 4 підсумкових заняття по 1 год / 1 раз на тиждень;

4) 28 занять „Підсумки дня” по 1 год щодня, проводить консультант;

5) 28 зборів „Анонімних нapкоманів” (із них 4 міські збори, інші - у РЦ).

Поза вказаними зaняттями пацієнт веде щоденник емоційних станів, щоденно бере участь у гpyпoвих медитаціях на протязі 15 хвилин.

Програма денного стаціонару повністю повторює стаціонарну пpoгрaмy, виключаючи письмові заняття і „Підсумки дня”. Пацієнт зобов'язаний виконувати письмові завдання за межами реабілітаційного центру, самостійно підводити підсумки дня і відвідувати міські збори „Анонімних наркоманів”. Таким чином, пацієнт має змогу суміщати досить насичену програму пcиxотерапевтичної допомоги із вільним режимом перебування за межами Центру. Тривалість програми денного стаціонару від 14 до 28 днів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10