У сучасній ситуації, що визначає економічний стан України, другорядних проблем не існує. Однак, без перебільшення можна сказати, що найважливішою серед них як за значенням, так і за складністю виконання є ситуацією, що склалася в продовольчому секторі економіки та навколо нього. Вирішити це завдання можна лише в комплексі, спираючись на кардинальне реформування АПК, передусім земельну реформу.

Економічна реформа у сільському господарстві передбачає формування багатоукладної економіки шляхом розвитку різних форм власності та організації господарювання, утворення повноцінних суб'єктів ринкових відносин. Закон України “ Про форми власності на землю” передбачає державну, колективну й приватну форми цієї власності. При цьому нові економічні форми, для існування яких визріли об'єктивні умови, мають виникати як у надрах старих форм, так і поряд з ними.

Тісний зв'язок сільського господарства із специфічним основним засобом виробництва-- землею ускладнює реформи. Вони мають проводитися певними етапами, щоб не зруйнувати виробництво, насамперед харчування людей.

На першому етапі у колгоспах і радгоспах проведення глибоких перетворень соціально-економічної структури здійснюється на основі широкого використання підряду, оренди, акціонерних кооперативних та сімейно-індивідуальних форм, запровадження колективно-пайових або пайових способів безпосереднього привласнення засобів та результатів виробництва. Сутність останніх полягає в тому, що земельні угіддя й основні виробничі фонди умовно розподіляються між членами трудового колективу (з урахуванням трудового внеску) у формі паїв, на які нараховується частина одержаного прибутку, що підвищує заінтересованість селян в кінцевих результатах праці. На основі таких форм колгоспи і радгоспи перетворені в колективні сільськогосподарські підприємства. При цьому багато питань діяльності їх, перетворення членів таких господарств на реальних власників та ін. потребують врегулювання

Колективні сiльськогосподарськi підприємства iснують поряд з iншими формами органiзації сiльського виробництва: сiмейнi форми, селянськi (фермерськi) господарства, самостiйнi кооперативи, особистi підсобнi виробництва тощо. В Законi України "Про власнiсть" пiдкреслюється, що всi форми власностi є рiвноправними, а держава створює однаковi умови для iх розвитку та захисту. Матерiальна і моральна пiдтримка потрiбна всiм суб'єктам господарювання в аграрному секторi економiки: і державним, і колективним, і селянським (фермерським) пiдприємствам.

Наприкiнцi I994 р. з прийняттям Указу Президента України "Про невiдкладнi заходи щодо прискорення земельної реформи у сферi сільськогосподарського виробництва" розпочався новий етап у реформуваннi аграрного сектора. В Конституції України, прийнятий Верховною Радою України 28 червня I996 р., зазначено: "Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави". Перетворення на селi почали набувати бiльш цiлеспрямованого до ринкових вiдносин характеру.

Новий етап аграрної реформи передбачає, що колгоспно-радгоспнi землi передаються державою у колективну власнiсть їх членiв. Далi кожен член колективного сiльського господарства отримує сертифiкат на право власностi на земельну частку (пай) iз зазначенням розмiру ї в умовних (кадастрових) гектарах, а також у вартiсному вираженнi. Земля повинна мати цiнове вираження.

Створення селянських (фермерських) господарств може здiйснюватись членами колишнiх колгоспiв і радгоспiв через вилучення ними своїх паїв. На попередньому ж етапi значну частину земель було передано iз колгоспно-радгоспних масивiв селянським (фермерським) господарствам, засновники яких не були членами цих колективiв або одержували дiлянки, що набагато перевищували їх земельну 3.. Макконел К.Р., Брю С.Л., «Економіст» - К:. «Хагар-Демос» 1995частку у спільних масивах. Щодо працiвникiв соцiальної сфери села, то вони можуть реально одержати землю тільки для особистих пiдсобних господарств.

За умов сертифiкації земельних паїв їх можна успадковувати, дарувати, продавати, здавати в оренду без контурного вилучення землi, тобто може бути змiна їхнiх власникiв без будь-яких землемiрних робiт, що дуже важливо для забезпечення цiлiсностi та непорушностi системи землеробства і сiвозмiн господарства. Це подiбно до того, як купiвля-продаж акцiй не призводить до будь-яких фiзичних і матерiальних змiн на пiдприємствi -- акціонерному товариствi. Особливiстю приватизацiї в АПК є участь сiльських господарникiв в акцiонуваннi переробних пiдприємств, яким вони поставляють сировину.

Важливим є використання свiтового досвiду. У країнах з розвиненою соцiально орієнтованою економiкою кожен підприємець вiдшукує свою нiшу господарської дiяльностi, яка б вдало вписувалась у загальний бiзнес. У сучасних умовах формування АПК альтернативними сегментами дiяльностi сільськогосподарських колективних пiдприємств можуть бути такi, що доповнюють основне виробництво, яке склалося в них ранiше: переробка сiльськогосподарської продукцiї, матерiально-технiчне постачання, реалiзацiя продукції, виробництво будiвельних матерiалiв тощо. Подiбна система органiзації основного виробництва і допомiжних виробництв, у тому числi через спецiалізацiю і кооперування в системi АПК, як колективних, так i фермерських господарств, безумовно, усуває багато суперечностей, що виникають мiж окремими суб'єктами в аграрному секторi економiки. При цьому ринкова економiка розкриває широкi можливостi для розвитку пiдприємництва. Однак було б неправомiрним зводити його до малого та середнього бiзнесу. Доцiльно використовувати колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства, надавши їм можливiсть реформуватися в умовах демократичної ринкової економiки, при широкiй господарськiй автономії та належних конкурентних механiзмах мiж рiзними економiчними укладами .

Важливе значення для підприємця мають можливiсть самостiйно вибирати спецiалiзацiю (з урахуванням умов господарства), визначати перспективу й економiчно ефективну структуру посiвних площ та виробництва в цiлому, включаючи розвиток пiдсобних підприємств і обслуговуючих цехів, а також право розпоряджатися виготовленим продуктом, свобода вибору партнера, договiрних взаємовiдносин iз суб`єктами ринку, вiльний вибiр форм органiзацiї і оплати працi. Без цього нi приватна, нi колективна власнiсть не зробить селянина повноцiнним господарем. Практика розвинутих країн (Японії, США, Францiї, Нiмеччини) свідчить. що успiх у господарськiй дiяльностi забезпечує не форма власностi, а пiдприємець, якого спонукає до якiсної працi конкурент.

Основним поточним завданням аграрної полiтики нинi є зупинення негативних процесiв у цьому секторi економiки та забезпечення умов для нарощування виробництва сировини і продовольчих ресурсів. У зв'язку з цим на сучасному етапi проведення аграрної реформи особливо потрiбне наукове, правове, методичне, фiнансове, інформацiйне і матерiально-технiчне забезпечення її. В цьому запорука успіху реформи, оскiльки альтернативи їй немає, вона має здiйснюватись в iнтересах селян і самими селянами.

Щодо продажу земельних дiлянок в кращi в цьому, включаючи мiста, селища тощо, то продаж їх здійснюється підприємцям, що займаються несiльськогосподарською дiяльнiстю ( під будівлі, сферу обслуговування тощо ).

Україна була одним із найсприятливіших і найбільш розвинутих аграрних регіонів колишнього Радянського Союзу. На її частину припадало понад 7% ільськогосподарських угідь, а виробляла вона близько 24% зерна, 54 цукрового буряка, майже 34 льону і до 50% насіння соняшнику. Питома вага тваринницької продукції в загальному, 450 470 кг молокопродуктів, 80 84 кг м'яса та 300 320 шт. яєць. Характерною особливістю сучасного етапу розвитку АПК є негативна тенденція скорочення виробництва основних видів продукції сільського господарства, в тому числі й рослинницького походження, що не може не вплинути на рівень їх споживання населенням країни виробництві колишнього СРСР становила 22 24%. З розрахунку на душу населення тут вироблялося в окремі роки майже по тонні зерна, 300 320 кг картоплі. Як видно з наведених у таблиці даних, порівняно з 1990 роком споживання хліба і хлібопродуктів зменшилося у 2001 році на 7,8 %; м'яса й м'ясопродуктів - 55,9; молокопродуктів - 45,1; яєць - 35,7; рибопродуктів - 48,6; цукру - 24; олії - 19; фруктів та ягід - на 46,8 %. Лише споживання картоплі зросло в незначній кількості (на 5 %).

Споживання продуктів харчування на душу населення по Україні, кг

Природно-економічні умови Лісостепу України сприятливі для ефективного виробництва багатьох видів рослинницької продукції зерна, цукрових буряків, картоплі, овочів, плодів та ін. Родючі землі зони, помірно теплий клімат, розвинута промисловість із переробки сільськогосподарської продукції, зручне економіко-географічне розташування зумовили розвиток аграрного виробництва. У зоні Лісостепу сформувався потужний агропромисловий комплекс, який включає: сільське господарство; промисловість, що переробляє сільськогосподарську сировину і виробляє необхідні для цього машини, обладнання, інші засоби виробництва; спеціалізований транспорт; заготівлю й реалізацію рослинницької та тваринницької продукції. Головною складовою ресурсного потенціалу сільського господарства взагалі й галузей рослинництва зокрема є земельні ресурси. Станом на 1 січня 2002 року в господарствах усіх категорій зони Лісостепу налічувалось 20 289,3 тис. га земельних угідь, із них 14 575 тис. га (71,8 %) сільськогосподарських, 117 79,5 тис. га (58,1%) ріллі, 283,3 тис. га (1,4 %) багаторічних насаджень, 1 777,6 тис. га (8,8 %) сіножатей і пасовищ.

Структура земельних угідь Лісостепу України (господарства усіх категорій, станом на 1.01. 2002 р.)

Щодо категорій господарств, то землекористування селянських (фермерських) господарств становить відповідно 656 тис. га, із них 638,9 тис. га сільськогосподарських угідь (97,4%); 598,2 тис. га ріллі (91,2%); 1,8 тис. га (0,27%) багаторічних насаджень; 39,6 тис. га (6,0%) сіножатей і пасовищ. У господарствах населення знаходиться 386 тис. га земельних угідь, із них 385,1 тис. га сільськогосподарських (23 %), 266 тис. га ріллі (19 %).У користуванні сільськогосподарських підприємств Лісостепу України в даний час зосереджено 89,2% сільськогосподарських угідь і 83,9% ріллі. В середньому на господарство припадає 1105 га сільськогосподарських угідь, у тому числі - 1038 га орної землі. Хоча ці господарства нині неоднозначно сприймаються щодо ефективності виробництва, проте їхньою вагомою перевагою є порівняно висока товарність, можливість і ефективність застосування передових механізованих технологій, які потребують значних обсягів аграрного виробництва , зокрема й рослинницької продукції.Формування і становлення аграрних підприємств в умовах ринкових відносин об'єктивно зумовлюють розвиток їхньої різноманітності, в основі якої знаходяться принципи рівних можливостей, конкуренції та дійового співробітництва господарств з різними формами власності. Кількість сільськогосподарських підприємств Лісостепу як землевласників і землекористувачів, що формувалися у недалекому минулому за концепцією посилення концентрації і поглиблення спеціалізації виробництва рослинницької та тваринницької продукції, налічує понад 8,7 тис., або близько 40 % їх загальної чисельності в країні

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12