Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:
F=E/P (1.1.1)
де F - ефективність; Е - ефект (результати); Р -- витрати (ресурси).
Щодо визначення ефективності виробництва то в економічній теорії існують три підходи:
1) ресурсний, коли економічний результат зіставляється з економічною оцінкою виробничих ресурсів, які застосовуються під час виробництва;
2) витратний, коли економічний результат порівнюється з поточними витратами, які безпосередньо пов'язані з його досягненням;
3) ресурсно-витратний, що, як це видно з самої назви, являє собою певний компроміс між двома попередніми. Тобто до уваги береться як певна оцінка наявних ресурсів, так і оцінка поточних витрат. Проте застосування цього підходу має бути дуже зваженим і обережним, адже виникає проблема подвійного рахунку, а також значного впливу галузевих особливостей виробництв (фондомісткості, капіталомісткості, трудомісткості тощо).Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки, і доцільність застосування того чи іншого з них визначається конкретними обставинами й поставленими завданнями. [7]
Щодо визначення результату виробництва , або ефекту також у теорії існує три основних підходи:
1. За результат береться валова вартість створеного за певний період продукту (наприклад, виготовлена або реалізована продукція за оптовими цінами).
2. Як результат беруть прибуток. Це досить поширений підхід, і при його застосуванні утворюється ціла множина показників рентабельності, коли прибуток зіставляється з собівартістю виробництва або з вартістю основних фондів, або з величиною активів підприємства чи його капіталом тощо.
3. За результат береться сума прибутку та амортизації. Річ у тім, що з точки зору попереднього підходу підприємство, яке має від'ємну величину прибутку (що визначається за тією або іншою законодавче визначеною методологією), автоматично є нерентабельним, а отже, й неефективним. Але для перехідних економік, у яких відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси, на думку окремих економістів, ефективною може вважатися діяльність і такого підприємства, яке не може забезпечити повного відтворення своїх ресурсів, передусім основних фондів. Ідеться про те, що втрати суспільства в разі ліквідації такого підприємства будуть все ж більшими, ніж тоді, коли воно продовжуватиме діяльність до повного спрацювання своїх основних фондів.
Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність роботи підприємства.
1. Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.
2. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об'єктивності - незацікавленою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.
3. Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об'єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно, в інших масштабах.
Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.
Ознакою ефективності є необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістовне тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є утворювальною субстанцією багатства і мірою витрат, необхідних для його нагромадження. Саме тому підвищення ефективності виробництва (продуктивності системи виробництва і обслуговування) можна вважати конкретною формою проявлення цього закону. [8]
Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, щоб на кожну одиницю витрат -- трудових, матеріальних, фінансових -- досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку. [1]
1.2 Поняття, суть ринку та його інфраструктура
Ринок як економічне явище виник дуже давно. На думку дослідників він був другою формою обміну. Першою був ”німий обмін”, при якому представники одного племені залишали на межі своєї території продукти обміну, представники іншого племені забирали їх і залишали свої товари. Учасники обміну не зустрічались, оберігаючи своє життя. Поступово німий обмін переріс у ринковий, який супроводжувався переговорами, контактами і торгівлею сторін. Торгівля відбувалася без використання грошей. Отже, ринковий обмін виник разом із суспільним поділом праці і супроводжує людство на протязі усієї його історії [4, с.4-5].
Ринок став об'єктом вивчення та аналізу з появою економічної науки, тому єдиного підходу щодо визначення його суті і змісту поки що не існує.
Зустрічаються визначення, де ринок розглядається як товарний обмін. “Ринок - сфера товарного обміну, в якій виникають і реалізуються відносини, пов'язані з процесом купівлі-продажу, і здійснюється конкретна господарська діяльність, спрямована на просування товарів і послуг від виробників до споживачів”
Семюелсон П. і Нордгауз В. відмічають, що ринок - це „механізм, через який покупці і продавці взаємодіють, щоб визначити ціну та кількість товару” [2, с. 74].
Суть ринку більш повно відображається С.В. Мочерним: “Ринок - система товарно-грошових відносин, що виникають між покупцем і продавцем, яка включає механізм вільного ціноутворення, вільне підприємництво, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб'єктів господарювання у боротьбі за споживача” [7, с.281].
Ринковий механізм розглядається як взаємодія ринкових елементів: ціни, конкуренції, попиту, пропозиції, кон'юнктури, що надає певної спрямованості економічній поведінці суспільства та узгоджує приватні та суспільні інтереси, і діє на основі певних економічних законів (вартості, конкуренції, попиту, пропозиції) [7, с. 280; 6, с.106].
Співвідношення попиту і пропозиції відображає кон'юнктуру ринку, а оптимальне співвідношення між ними означає рівновагу попиту та пропозиції [5, с.38-39]. Кон'юнктура ринку - це ”конкретна економічна ситуація, що склалася на ринку на даний момент або за обмежений відрізок часу” [6, с.30; 18 с.16]. Вона змінюється під впливом багатьох факторів, включаючи:
* обсяг виробництва товарів;
* розміри товарних запасів;
* динаміку цін і грошових доходів;
* організацію ринкової торгівлі й реклами.
Знання аналізу та оцінки кон'юнктури ринку дають можливість будь-якому підприємству продавати або купувати товари за найвигіднішими цінами, раціонально маневрувати власними ресурсами. Методи і способи вивчення кон'юнктури ідентичні методам вивчення ринку. Тому часто загальний стан ринку оцінюють на основі декількох аналізів його кон'юнктури [8, с. 29].
Врахування особливостей становлення ринку в Україні дозволяє визначити головні напрями розвитку кожного з його складових, в тому числі ринку продовольства, зокрема його складової - ринку зерна.
Сучасний стан аграрного ринку в Україні характеризується такими негативними явищами:
· скороченням обсягів виробництва сільськогосподарської сировини і продукції;
· низькою платоспроможністю споживачів
· звуженням контингенту споживачів за рахунок самозабезпечення сільських жителів;
· нарощуванням виробництва продукції сільськими переробними цехами;
· зниженням рівня споживання продуктів харчування;
· збільшенням чисельності та питомої ваги дрібних низькотоварних операторів ринку ;
· продажем сільськогосподарської продукції в рахунок оплати праці та видачею сільськогосподарським працівникам заробітної плати у вигляді натуральної оплати;
· локалізацією регіональних ринків в зв'язку з контролем місцевих органів влади товаропотоків сільськогосподарської сировини та готової продукції;
· значною різницею між роздрібними і закупівельними цінами на сільськогосподарську продукцію;
· регіональним і місцевим монополізмом переробників сільськогосподарської продукції.
Ринок зерна - це сукупність економічних відносин за допомогою яких здійснюються виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів харчування з метою задоволення суспільних потреб та одержання доходу всіма його суб'єктами у відповідності до виконуваних ними функцій.
При вивченні даного ринку нами використаний підхід, згідно з яким пропонується диференціювати “весь продуктовий ринок об'єкту досліджень на складові частини (ринки виробників тобто досліджуване підприємство), а також за територією і за продукцією основної спеціалізації, тобто зерном”.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
