У ряді досліджень з теорії демократії, зокрема у вже згадуваних роботах К. Макферсона й Д. Хелда, виділяються протективна (“protective”) і що розвивається (“developmental”) моделі ліберальної демократії. Перший напрям представлений Дж. Локком, Ш.Л. Монтеськ’є, І. Бентамом, Джеймсом Міллем та ін., друге Дж. Дьюї, Дж. Стюартом Міллем, А. де Токвілем, Л.Т. Хобхаусом. Загальним для обох моделей є пріоритет цивільного суспільства перед державою, народний суверенітет через показне правління, захист прав і свобод особи. В той же час прибічники другої моделі ліберальної демократії виступають за загальне вибіркове право без якого-небудь майнового цензу, політичну емансипацію жінок, розмежування функцій виборних показних органів влади і державної бюрократії. Згідно концепціям демократії, що розвивається, участь в політичному житті необхідна не лише для захисту приватних індивідуальних інтересів, але і для формування компетентних і інформованих громадян. Тому залученість в політику є важливим чинником розвитку здібностей індивіда[35].
Лібералізм виник і розвивався як ідеологія буржуазії. Відповідно класична ліберальна концепція демократії та її практичне втілення відбивали інтереси передусім цього суспільного класу. Притаманна лібералізму абсолютизація індивідуальної свободи спричиняє соціальну поляризацію суспільства, загострення класової боротьби, породжує політичну нестабільність тощо. Що стосується плюралістичної демократії, то до її суто прагматичних аспектів належать принципи розподілу влади, відкритості прийняття політичних рішень на рівні представницьких органів за умов, якщо електорат володіє усією повнотою інформації щодо вирішуваних питань, можливостями здійснювати вплив на процес вироблення рішень.
Теорія плюралізму отримала широке розповсюдження, насамперед, в американській політичній науці, про що свідчать роботи таких її представників, як К. Левенштайн, Р. Даль, К. Дойч тощо. На думку авторів цієї теорії, внутрішню структуру сучасного суспільства характеризують дрібні соціальні утворення і групи, які зорганізовані за принципом „загального інтересу”. Відносини між групами виступають як відносини боротьби „конфліктуючих інтересів”, однак, ця боротьба не підриває економічне підґрунтя існуючого ладу. Змагання відбуваються між великою кількістю груп, зокрема, політичною, економічною, науковою, культурною, релігійною, адміністративною, ідеологічною тощо. Конкуруючи між собою ці групи ніби в кінцевому рахунку врівноважують одна іншу, завдяки чому забезпечується деяка демократичність правління, неможливість встановлення диктатури тією чи іншою групою, враховуючи „тиранію більшості”[36].
Отже, як ми бачимо, концепція плюралістичної демократії переносить акцент із загальної маси виборців на організовані групи інтересів, відповідно до плюралістичної концепції, демократія являє собою форму правління, яка дозволяє багатоманітним суспільним групам вільно висловлювати свої інтереси і знаходити у конкурентній боротьбі компромісні рішення, які і відображають баланс цих різноманітних інтересів.
Великим недоліком плюралістичної теорії демократії постає уявлення про те, що всі політичні сили здатні об’єднатись і прийняти рішення з урахуванням інтересів всіх груп. Ця теорія абсолютизує нейтральність держави і ігнорує той факт, що економічно сильні групи інтересів організовані краще, більш активні, і відповідно, мають більше можливостей впливу на владу, аніж найменш забезпечені групи населення.
Численність концепцій демократії свідчить про те, що вона є багатоманітним суспільним явищем, той чи інший аспект якого розкриває кожна з них. Але попри всю багатоманітність концептуальних підходів до розуміння демократії суть її залишається незмінною і полягає в участі народу у здійсненні державної влади. Ступінь цієї участі визначає ступінь демократизму політичного режиму.
ВИСНОВКИ
демократія політична державна влада
Головною силою, що гарантує законність і збереження демократичних норм і цінностей, є міцна державна влада. Поширене в масовій свідомості уявлення про те, що за демократії держава слабша, ніж за тоталітаризму чи авторитаризму, не лише хибне, а й небезпечне. Адже без твердої та ефективної державної влади суспільство не зуміє забезпечити правопорядок, домогтися виконання законів усіма громадянами, захистити їх від сваволі. Демократія при цьому припускає з боку влади рішучі дії, застосування законного примусу до злочинців, екстремістів та інших елементів, які загрожують суспільству. У разі виникнення особливо гострих соціально-економічних або політичних ситуацій держава може, залишаючись у межах законності, піти на тимчасове обмеження окремих демократичних норм.
Демократизація суспільства вимагає такої політики, яка забезпечила б розумний компроміс між зростанням політичної активності людей, з одного боку, і збереження порядку, дотриманням законності, виключенням насильства під час розв’язання виниклих конфліктів – з іншого. Для цього необхідно також, щоб громадяни, всі суб’єкти політичної діяльності вчилися жити в умовах демократії. Лише тоді процес демократизації забезпечить формування правової держави і громадянського суспільства. Будь-які спроби стримати демократію або вдатися до її імітації означатимуть гальмування суспільного прогресу.
Слідуючи поставленим завданням дослідження ми здійснили наступне: 1) дослідили сутність та ознаки демократичного режиму; 2) розкрили поняття «демократія», «інститути демократії»; 3) дослідили принципи функціонування демократичного політичного режиму; 4) дослідили концептуальну еволюцію демократичного режиму.
Дане дослідження дало нам змогу поглибити свої знання щодо видів політичних режимів та сутності демократичного режиму зокрема. Це й дозволило нам зробити наступні висновки.
Ми дійшли висновку, що демократія – це форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усього населення певної країни.
Демократичному режиму як одному з величезних завоювань світової цивілізації притаманні широка соціальна база державної влади та відповідні методи її здійснення: що ширше його соціальна база, то демократичнішим він є. У розвинених демократичних державах ця база — весь народ, але, так чи інакше, за умов демократичного режиму влада завжди підтримується більшістю населення. Легітимною влада стає внаслідок делегування її від одного суб'єкта - народу - іншому суб'єкту - державі. Шляхом виборів народний суверенітет перетворюється на суверенітет держави, обмежений лише необхідністю дотримуватися основних прав людини.
У сучасному розумінні демократичний режим базується на додержанні й гарантованому захисті невід'ємних прав людини, на участі населення у формуванні й діяльності державних органів, прямої його участі у вирішенні державних справ. Демократичний режим характеризується економічною, політичною та ідеологічною різноманітністю, не допускає монополізації в будь-якій з цих сфер. Особливо слід підкреслити, що найважливішою рисою демократичного режиму є те, що він характеризується одночасно як режим законності. Жодні зміни державного керівництва не дозволяють відмовитися від цього режиму, відхилитися від дотримання чинного, правового за змістом, законодавства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абдулаев, М. И. Теория государства и права [Текст] : учебник для высших учебных заведений. – М. : Финансовый контроль, 2004. – 410 с. – ISBN 5-314-00124-1.
2. Актуальні проблеми теорії держави та права. Ч. 1 : Актуальні проблеми теорії держави [Текст] : навчальний посібник / С. М. Тимченко, С. К. Бостан, С. М. Легуша ; (2-е вид., стереотип.). – К. : КНТ, 2008. – 288 с. – ISBN 978-966-373-249-7.
3. Венгеров, А. Б. Теория государства и права [Текст] : учебник / А. Б. Венгеров. – 3-е изд. – М. : Юриспруденция, 2000. – 528 с. – ISBN 966-364-086-3.
4. Загальна теорія держави і права [Текст] : Навч. посібник / Р. А. Калюжний, С. М. Тимченко, С. М. Лещина. – К. : Вид. Паливода А. В., 2007.
5. Енгибарян, Р. В., Краснов, Ю. К. Теория государства и права [Текст] : учебное пособие / Навчальне видання. – М. : Юристъ, 2007. – ISBN 978-5-468-00079-3.
6. Кельман, М. С., Мурашин, О. Г., Хома, Н. М. Загальна теорія держави та права [Текст] : Підручник. – [3тє видання, стереотипне]. – Львів : «Новий Світ 2000», 2007. – 583 c. – ISBN 966-95292-8-Х.
7. Ліпковська Н. А. Плюралістична концепція як складова теорії демократії [Електронний ресурс] / Київ. нац. ун-ту ім Т.Г. Шевченка. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу: ntsaphil.univ.kiev.ua/web/pages/vesna04/Lipkovska.doc. – Назва з домашньої сторінки Інтернету.
8. Мадатов А.С. Концепции и модели демократии: проблемы и дилеммы [Електронний ресурс] / Российский ун-т дружбы народов. – Режим доступа : #"#_ftnref1" name="_ftn1" title="">[1] Венгеров А.Б. Теория государства и права [Текст] : учебник для юридических вузов. 3-е изд. – Москва : Юриспруденция, 2000. – С. 82.
[2] Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія науки) [Текст] : Підручник. – Київ : Либідь, 2002. – С. 395-396.
3 Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века [Текст]. – Москва : РОССПЕН, 2003. – С. 16.
4 Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века [Текст]. – Москва : РОССПЕН, 2003. – С. 16-17.
[5] Ткач О.І. Політологія / Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів [Текст]. – Київ : Ельга, Ніка-центр, 2003. – С. 84.
[6] Холод В.В. Лекції з політології : Навчальний посібник [Текст]. – 2ге вид., стер. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2003. – С. 192.
[7] Політологія [Текст] : посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – Київ : Видавничий центр. «Академія», 1998. – С. 172-173.
[8] Сухонос В.В. Теорія держави і права [Текст] : Навчальний посібник. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2005. – С. 240-242.
[9]Політологія [Текст] / Ф.М. Кирилюк, М. І. Обушний, М. І. Хилько та ін. ; За ред. Ф.М. Кирилюка. – Київ : Здоров’я ; 2004. – С. 474-475.
[10] Загальна теорія держави і права [Текст] : Навч. посібник / Р.А. Калюжний, С.М. Тимченко, С.М. Лещина. – Київ : Вид. Паливода А.В., 2007. – С. 79.
[11] Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права [Текст] : Учебник. — Москва : Юристь, 2002. – С. 79-80.
[12] Абдулаев М.И. Теория государства и права [Текст] : Учебник для высших учебных заведений. – Москва : Финансовый контроль, 2004. – С. 190.
[13] Піча В.М., Хома Н.М. Політологія [Текст] : Навчальний поібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. Вид. 2-ге, виправлене, доповнене. – Київ : «Каравелла», Львів : «Новий світ 2000», 2001. – С. 128-129.
[14] Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права [Текст] : Учебное пособие : Навчальне видання. – Москва : Юристъ, 1999. – С. 97-98.
[15] Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства [Текст] : Вопросы и ответы. — Москва : Новый Юрист, 1999. – С. 112.
[16] Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енцеклопедичний курс) [Текст] : Підручник. – Харків : Еспада, 2006. – С. 191.
[17] Спиридонов Л.И. Теория государства и права [Текст] : Учебник : Навчальне видання. – Москва : Проспект, 2001. – С. 51-52.
[18] Актуальні проблеми теорії держави і права. Частина I. Актуальні проблеми теорії держави [Текст]: Навчальний посібник / С.К. Бостан, С.М. Легуша, Н.М. Пархоменко, Т.О. Ткула, Н.В. Пронюк. – Київ : КНТ, 2007. – С. 189-190.
[19] Венгеров А.Б. Теория государства и права [Текст] : Учебник для юридических вузов. 3-е изд. – Москва : Юриспруденция, 2000. – С. 83-84.
[20] Котюк В.О. Загальна теорія держави і права [Текст] : Навчальний посібник. – Київ : Атіка, 2005. – С. 182.
[21] Сухонос В. В. Теорія держави і права [Текст] : Навчальний посібник. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2005. – С. 243-244.
[22] Теорія держави і права [Текст] : Навчальний посібник / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін. ; За заг. ред. С. Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. – Київ : Юрінком Інтер, 2003. – С. 99.
[23] Марченко М.Н. Теория государства и права [Текст] : Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – Москва : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – С. 324.
[24] Мелехин А.В. Теория государства и права [Текст]: учебник. – Москва : Маркет ДС корпорейшн, 2007. – С. 185.
[25]Общая теория права [Текст]: Учебник для юридических вузов / Ю.А. Дмитриев, И.Ф. Казьмин, В.В. Лазарев и др.; Под общ. ред. А.С. Пиголкина. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1998. – С. 80.
[26] Матузов Н. И., Малько А. В. Теория государства и права [Текст] : Учебник. — Москва : Юристь, 2004. – С. 81-82.
[27] Цыганков А. П. Современные политические режимы [Текст] : струтура, типология, динамика: Учебное пособие. – Москва : Политическая наука, 1995. – С. 96-98.
[28] Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енцеклопедичний курс) [Текст] : Підручник. – Харків : Еспада, 2006. – С. 196-197.
[29] Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія науки) [Текст] : Підручник. – К. : Либідь, 2002. – С. 396.
[30] Логвина В. Л. Політологія [Текст] : Навчальний посібник. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – С. 142-143.
[31] Мягких Ю. П. Ошибка Маркса, Ленина, Горбачева или что такое социализм, комунизм, демократия и будущие человека: Теория развития объектов природы (и общества) [Текст]. Часть 1, 2004. – С. 90.
[32] Черданцев А. Ф. Теория государства и права [Текст]: Учебник для вузов: Навчальне видання.- М. : Юрайт, 2000. – С. 135.
[33] Піча В.М., Хома Н.М. Політологія [Текст] : Навчальний поібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. 2-ге вид. виправлене, доповнене. – К. : «Каравелла», Львів : «Новий світ 2000», 2001. – С. 128.
[34] Ткач О.І. Політологія [Текст] / Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К. : Ельга, Ніка-центр, 2003. – С. 89.
[35] Мадатов А.С. Концепции и модели демократии: проблемы и дилеммы [Електронний ресурс] / Российский ун-т дружбы народов. – Режим доступа : #"#_ftnref36" name="_ftn36" title="">[36] Ліпковська Н. А. Плюралістична концепція як складова теорії демократії [Електронний ресурс] / Київ. нац. ун-ту ім Т.Г. Шевченка. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу: ntsaphil.univ.kiev.ua/web/pages/vesna04/Lipkovska.doc. – Назва з домашньої сторінки Інтернету.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
