ЧЄП розміщуються в залі засідань у відповідності з партійною належністю, а не по державам-членам. Правила процедури передбачають офіційне визнання європейських політичних партій і для визначених таким чином партій існують різні як процедурні, так і адміністративні переваги. Для отримання визнання партія повинна об'єднати певний мінімум ЧЄП. Більшість партій представляють собою коаліції партій держав-членів, в деяких випадках одна з партій може відігравати домінуючу роль. Наприклад, Партія європейських соціалістів включає ЧЄП-лейбористів із Великобританії і соціал-демократів із інших держав-членів; Європейська народна партія включає в себе Християнських демократів з Німеччини та інших країн, а в теперішній час - також консерваторів Великобританії. Ступінь єдності в цих партіях різна, і у відношенні деяких питань національні пріоритети стають важливішими, ніж лояльність по відношенню до одної з політичних груп.
Характерна риса Європарламенту - роль, яку виконують комітети. Ряд комітетів забезпечують підготовку пленарних засідань. Якщо передаються питання для обговорення в Парламенті, вони в першу чергу розглядаються у відповідному комітеті з послідуючим обговоренням в Парламенті на основі представленого відповідним комітетом докладу.
Договір про ЄС зобов'язує головуючу державу-члена консультуватися з Європарламентом по важливим питанням загальної зовнішньої політики та політики безпеки і передбачає, що Парламент може звернутися з питаннями до Ради ЄС, має право утворювати комітети (тимчасові), для розгляду порушень або неправильного використання прав ЄС ( за винятком випадків, коли питання являється предметом розгляду суду). Детальні умови, що передбачають використання прав по розслідуванню, повинні бути встановлені спільною згодою між Європарламентом, Радою та Комісією.
Любий громадянин ЄС має право звернутися з петицією в Європарламент з питання, що входить в сферу компетенції ЄС і яке стосується його безпосередньо.
ЄС також має право назначати омбудсмена, що наділений повноваженнями приймати скарги від будь-якого громадянина ЄС, що стосується випадків поганої організації діяльності інститутів та органів ЄС за винятком суду. Омбудсмен призначається після кожних виборів Європарламенту і виконує свої обов'язки до наступних виборів. Він має право на повторне призначення. Він повністю незалежний при виконанні своїх обов'язків.
У випадку, коли омбудсмен встановлює факт поганого управління, він направляє справу в заінтересований заклад, який має протягом 3-х місяців повідомити свою точку зору. Після цього омбудсмен направляє повідомлення до Європарламенту і заінтересовані заклади.
Повноваження Парламенту різні в залежності від того, на основі яких положень приймається той чи іншій захід: в деяких випадках Парламент має досить широкі повноваження, а в інших він має тільки право проведення консультацій.
У відповідності з цією процедурою Комісія надає пропозицію в Раду ЄС, яка в свою чергу передає її в Парламент для отримання остаточного підсумку Парламенту. На першій стадії пропозиція розглядається в одному з комітетів Парламенту, який складає доповідь та проект рішення Потім ці документи передаються до Парламенту повного складу, який дає остаточне рішення (позитивне чи негативне), і можна внести поправки до пропозицій. Комісія може модифікувати свою пропозицію, спираючись на рішення Парламенту, але ні Комісія, ні Рада не лише не зобов'язані дотримуватися рішення Парламенту, але й давати йому пояснення у зв'язку з відхиленням цього рішення.
Не дивлячись на те, що при цій процедурі Парламент не має повноважень впливати на зміст правових норм, потрібно поважати його право проводити консультації. Інакше Суд ЄС визнає акт нелегітимним. Чи достатньо, що Парламенту запропоновано дати остаточне рішення, чи він реально повинен представити це рішення? Якщо він повинен реально представити це рішення, то Парламент може відкласти прийняття нормативного акту на невизначений термін, просто не даючи свого остаточного рішення. Якби таке було можливим, право отримати консультацію перетворилося б в право вето. В своєму рішенні Суд вказав, що аналіз вимоги консультації передбачає, щоб Парламент надав остаточне рішення. Неможливо прийняти точку зору, що потреба задоволена, якщо Рада просто попросила остаточне рішення. В разі, якщо після отримання рішення Парламенту в пропозицію внесені поправки, то завжди треба отримати нове рішення Парламенту, процедура чого стане дуже громіздкою, так як вносити доповнення часто необхідно для згоди держав-членів у Раді ЄС. Тому Суд постановив, що, якщо положення остаточного тексту акту майже ідентичні положенням, що містяться в варіанті, який представлений Парламентом, необхідність в повторних консультаціях хникає. Якщо змінений текст має суттєві відмінності від того, який був направлений в Парламент, він має бути знову направлений в Парламент. Якщо це не буде здійснено, то акт буде визнано недійсним.
Нормоутворення - не єдине питання, за яким повинні проводитися консультації з Парламентом. Ще одна сфера, де діють такі обов'язки, - міжнародні узгодження між ЄС та державами, що входять до його складу. Процедура укладення міжнародних договорів у відповідності з договором про ЄС змінена в результаті внесення Маастрихтським договором поправок.
В деяких випадках на сьогоднішній день Парламент має право вето; у всіх інших випадках у відповідності з Договором про ЄС, за винятком угод по тарифам та торгівлі, Парламент має право проводити консультації. Але чітко сформульовано, що Рада може встановити Парламенту термін для прийняття рішення, і при відсутності остаточного рішення у встановлений термін Рада може діяти без нього.
У відповідності з Договором про ЄС головуюча держава-член повинна консультуватися з Європейським Парламентом по важливим питанням і основним альтернативам загальної зовнішньої політики і політики безпеки, і повинна забезпечити, щоб позиції Європарламенту були належним чином взяті до уваги. Але, в зв'язку з тим, що Суд ЄС не має повноважень в даній сфері, будь-які юридичні санкції у випадку, якщо це не буде виконано, неможливі.
В ряді випадків Парламент повинен давати згоду на акт, що приймається Радою. В таких випадках Парламент має право вето. Перший випадок стосується нормоутворення: Парламент повинен надати згоду на положення, прийняті Радою ЄС з метою сприяти втіленню прав громадян Європейського Союзу на вільне пересування і постійне проживання на території держав-членів. Другий випадок стосується міжнародних угод: згода Парламенту повинна бути отримана при укладенні цих угод, що встановлюють особливі інституціональні рамки шляхом створення процедур співробітництва, узгоджень, що мають важливе бюджетне значення для ЄС, узгоджень, що тягнуть за собою поправки до акту, який прийнятий у відповідності зі спільною законодавчою процедурою.
Але Парламент не має права вето у відношенні до узгодження , якщо воно відноситься до сфери, в якій внутрішні правила можуть бути прийняті тільки у відповідності з процедурою співробітництва, або спільною законодавчою процедурою, крім ситуації, коли зміни акту необхідні.
Третій випадок, коли Парламент має право вето: Парламент, що приймає рішення більшістю голосів членів (абсолютною більшістю, а не більшістю голосів), повинен дати згоду на вступ нових держав-членів в ЄС.
У відповідності з Маастрихтським договором Парламент має ще одне повноваження - затвердження призначення Голови та інших членів Комісії: після висунення державами-членами вони підлягають "в якості єдиного органу" затвердженню голосуванням в Європейському Парламенті. Але, так як Парламент зобов'язаний затвердити всі призначення на посади, він не має можливості скористатися правом вето по відношенню до окремих кандидатів. Якщо Парламент принципово проти одного з кандидатів, він може не затвердити всі призначення, доказавши цим самим, що він готовий змінити своє рішення у випадку, якщо призначення, проти якого він настроєний, буде відмінене. У відповідності з Договором встановлене правило, що якщо Парламент не затверджує нову Комісію, члени Комісії продовжують виконувати свої функції, в результаті, члени діючої Комісії повинні продовжувати виконання своїх обов'язків до моменту вирішення протиріччя.
Парламент також має право визвати відставку Комісії, висунувши їй вотум недовіри. У відповідності з цією процедурою члени Комісії повинні колективно піти у відставку, якщо вотум недовіри прийнятий більшістю в 2/3 поданих голосів, що представляють більшість членів Європейського Парламенту. Але ця процедура також передбачає, що відставка набирає сили тільки після призначення нової Комісії. Таким чином, якщо Парламент не затверджує запропонований Радою новий склад Комісії, який фактично може бути тим же, діюча Комісія може виконувати свої обов'язки скільки завгодно. В результаті це повноваження має обмежене значення і реально поки не використовувалось, частково тому, що Комісія та Парламент являються самими проєвропейськими з усіх політичних інститутів і майже завжди діють разом.
Отже повноваження Європейського Парламенту уже закріплені в нормальних умовах за законодавчими органами федерації. Але вони поступово розширюються - завжди, коли в договори, що стосуються заснування ЄС вноситься нова поправка, парламент отримує деякі додаткові повноваження.
Європейський Суд знаходиться в Люксембурзі і складається з 15 суддів та 9 генеральних прокурорів, які назначаються на 6-річний термін за спільною згодою держав-членів. Юрисдикція Суду розповсюджується на суперечки між державами-членами і інститутами, інститутами та індивідами. Він уповноважений давати заключення відносно інтерпретації Договору, законності рішень ЄС і Європейського Центрального банку.
Одна з відмінних рис Суду ЄС - в якій мірі його рішення засновані на політиці. Під політикою розуміються позиції суддів та цінності, яких вони дотримуються, тобто цілі, які вони хочуть реалізувати. Основні складові політики Суду ЄС:
1) Укріплення Співтовариства;
2) Розширення сфери і підвищення ефективності права Співтовариства;
3) Розширення повноважень інститутів ЄС.
Ці складові можуть бути об'єднані як сприяння європейській інтеграції. Не на всі суди, звичайно, здійснює вплив політика, але в Суді ЄС вона відіграє особливо важливу роль: Суд може для досягнення політичних цілей навіть проігнорувати сформульовані положення Договору.
Приклад цього - справа, яка стосувалася рішення Європейського Парламенту, що передбачає виплати грантів з бюджету ЄС політичним партіям, під видом покриття розходів в зв'язку з інформаційною компанією для роз'яснення електорату механізму роботи Парламенту в період виборів 1984р.; але фактично призначених для покриття розходів партій у зв'язку з виборами. Формула розподілу засобів була більш вигідною для партій, які були представлені в Парламенті до виборів, і допускала дискримінацію по відношенню до партій, які боролися за те, щоб бути представленими в перший раз. Одна з партій з останньої категорії Французька екологічна партія подала в Суд ЄС з метою анулювання рішення . Суд здійснює нагляд за законністю актів Парламенту, Ради, Комісії. Рішення щодо цієї ситуації було прийнято в 4 етапи. На першому етапі констатувалося, що Співтовариство діє не основі принципу верховенства права і акти як держав-членів, так і інститутів ЄС з метою забезпечення відповідності Договору є об'єктом контролю Суду. на другому етапі з'ясувалося, що в Договорі ЄС не закріплені повноваження переглядати акти Парламенту, так як в період його укладення Парламент не мав повноважень приймати акти, що стосуються інтересів третіх сторін. На третьому етапі підкреслювалося, що Парламент отримав такі повноваження, зокрема в бюджетних угодах і Акті про прямі вибори. На четвертому етапі був зроблений висновок, що якщо акти Парламенту не виступали об'єктом контролю з боку Суду, то це суперечить духу Договору.
Страницы: 1, 2, 3, 4
