Європейського Союзу;
3) розширити роль ЕП у бюджетному процесі;
4) реформувати внутрішню структуру ЕП з метою забезпечити більшу ефективність роботи і поліпшити імідж в очах виборців. [19]
Знову обрані парламентарії у вересні були зайняті твердженням нового складу Комісії, і для членів останньої парламентські слухання стали важким іспитом . Користуючись сприятливою ситуацією, Європарламент змусив Комісію піти на серйозні поступки в сфері взаємин інститутів. З формально- юридичної точки зору Комісія під головуванням Романо Проді зараз заміщає Комісію Жака Сантера, що пішла в дострокову відставку; термін повноважень Комісії минає в січні 2000 р. Коаліція ЄНП і ПЄЛДР заявила, що в вересні Європарламент повинний затвердити мандат Комісії терміном на 3 місяці, а в січні варто провести повторні слухання. Це рішення викликало різку реакцію і. о. Голови Комісії Романо Проді, який сказав, що "він не прийме обмежений мандат", і тим самим натякнув на можливість відставки. Праві миттєво висловили готовність піти назустріч, але тільки якщо Комісія прийме ряд умов, що стосуються майбутнього співробітництва двох інститутів. Зелені і соціалісти, відзначаючи, що сформована ситуація "не повинна бути використана як засіб шантажу", у той же час підтримали більшість висунутих вимог і фактично взяли діяльну участь у цьому самому "шантажі". У підсумку Романо Проді від імені Комісії погодився з більшістю умов, а Європарламент 15 вересня 404 голосами при 153 проти і 37 тих, що утримались, затвердив склад Комісії. [21]
Самі слухання лишили дуже суперечливе враження. З одного боку, вони стали "гарною вправою в демократії" і, безумовно, будуть сприяти підвищенню легітимності Комісії і Європейського Союзу в цілому. З іншого боку, подібна практика може сприяти політизації Комісії і втраті нею статусу або принаймні іміджу незалежного органа. Ще більше занепокоєння викликають зобов'язання, прийняті Комісією під твердим тиском Європарламенту. Частину з них варто позитивно оцінити, як відбиваючі закономірний ріст його впливу. Це положення про співробітництво Комісії й ЕП, про транспарентності Комісії і про більш активну участь Європарламенту в переговорах про розширення ЄС. Однак інші можуть серйозно порушити інституціональний баланс, що складався десятиліттями. Насамперед мова йде про зобов'язання Комісії приділяти "граничну увагу всім рекомендаціям Європарламенту з проханням розробити конкретний законопроект". Заява Романо Проді про те, що "наявне в Комісії виключне право законодавчої ініціативи залишилося недоторканим", викликає подив. Або в процесі перекладу розпливчастих зобов'язань у конкретні норми Кодексу поводження Комісія розраховує вихолостити їхній зміст, або буде відкинутий один з базових принципів поділу повноважень між інститутами ЄС, що забезпечує динамічну рівновагу між національними і наднаціональними елементами. Обидва ці рішення несуть у собі початки нестабільності, що може серйозно ускладнити функціонування Європейського Союзу в і без того складний період будівництва валютного союзу і розширення на схід.
В січні 2002 року п’ятирічний термін повноважень Європейського Парламенту п’ятого скликання саме добіг середини. А це означає, що термін повноважень його Президента – Ніколь Фонтен – вичерпано. Бо Президент, як і 14 Віце-Президентів обираються Парламентом на 2,5 роки – на початку і всередині кожного парламентського періоду. [15] 15 січня 2002 року вперше за всю 52-річну історію Європарламенту – єдиного органу Європейського Союзу, що формується за підсумками прямих виборів, його Президент був обраний відкрито, а не в результаті домовленості між партіями. Їм став ірландський ліберал-демократ Патрік Кокс.
В останні роки імідж парламенту суттєво знизився в очах європейців. На виборах до нього голосують не більше половини громадян країн-учасниць Євросоюзу. Тому на нового Президента Європарламент покладає велику надію. В своєму виступі після обрання Кокс заявив, що велику увагу в найближчі два роки Європарламент буде приділяти проблемі розширення Європейського Союзу.
ВИСНОВКИ
Прямі вибори до Європарламенту сприяли підвищенню інтересу всіляких прошарків населення до проблем інтеграції, наблизили громадян держав-членів до розуміння цих проблем, до справ співтовариства і всього Європейського Союзу. Але не варто переоцінювати результати такого наближення. Як по суті, так і за формою виборчі кампанії по виборам у Європарламент мало чим відрізнялися від тих, котрі проводяться при виборах у національні парламенти. Особливої різниці населення не помітило. Хіба що розпал політичної боротьби був слабкіший. Характерно і те, що найчастіше в центрі виборчих кампаній по виборам у Європарламент стояли ті ж питання, що й на виборах у національні парламенти.
Позитивним підсумком можна вважати підвищення рівня депутатів - як професійного, так і загальнополітичного, а отже, підвищення і рівня Європарламенту в цілому. Відмова від колишнього правила, відповідно до якого член Європарламенту повинний був спочатку стати депутатом національного парламенту, привів до того, що з'явилися политики-європеїсти, що спеціалізуються по справах співтовариств, а потім і Європейського Союзу. Статус депутата Європарламенту підвищився по багатьом напрямкам, і як наслідок, професійні політики часом стали надавати перевагу європейському мандату, а не національному. Усе це сприяло зростаючій активності Європарламенту.
Реальна роль Європарламенту визначається не тільки обсягом його повноважень, але і тим, наскільки активно він бере участь у житті Європейського союзу, як використовує надані йому повноваження. Оцінюючи ситуацію під цим кутом зору, не можна не відзначити, що Європарламент активно прагне до самоствердження. Час працює на Європарламент. Повільно, але усе більше і більше він освоює нові повноваження. Їх можна розцінювати по-різному, навіть вважати, що статус Європарламенту мало в чому змінився. У всякому разі до класичного парламенту він і сьогодні явно не дотягає. Разом з тим, якщо за крапку відліку взяти ситуацію 10-20-літньої давнини, то зміни на краще очевидні.
Але все одно такий ключовий інститут безпосередньої демократії, як вибори до Європарламенту, в даний час продовжує залишатися переважно "національним" питанням; політична активність громадян як і раніше прив'язана до "рідних держав"; реалізуючи приналежне їм право на вільне пересування і проживання в межах усієї території ЄС, громадяни Cоюза не виявляють високої активності в реалізації наданого їм Договором про Європейське Співтовариство і директивами ЄС прав обирати і бути обраними в Європарламент і місцеві органи по новому місцю проживання. Однак розвиток інтеграційних процесів у Європейському Союзі , розширення компетенції його керівних органів, у тому числі Європейського Парламенту (який поки ще не має у своєму розпорядженні права справжнього органа законодавчої влади ), можливо, змінить існуючу практику.
Як відомо, в результаті самміту Євросоюзу, що відбувся в м. Копенгагені 12-13 грудня 2002 року, було прийнято декілька дуже важливих рішень, які визначатимуть найближче майбутнє всієї європейської політики. До травня 2004 року до Європейського Союзу мають увійти відразу 10 країн: Кіпр, Чехія, Естонія, Латвія, Литва, Угорщина, Польща, Мальта, Словаків та Словенія. А це означає, що в наступних виборах до Європарламенту братимуть ще 10 держав-учасниць, що суттєво змінить виборчу систему Європарламенту та розстановку сил у ньому. Європарламент буде представляти інтереси вже 25 європейських держав, а це сприятиме зростанню ефективності та продуктивності його роботи, наділенню його більшим спектром повноважень, а також підвищенню авторитету Парламенту серед населення Європи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Доктор Клаус-Дітер Боршарт. Абетка законодавства Європейського
Співтовариства. – К.: Представництво Європейської Комісії, 2001. – 112 с.
2. Словник-довідник ЄС / Под ред. Ю.Марченко – К.: К.І.С., 2001. – 152 с.
3. Служити Європі: популярно про установи ЄС / Пер. С англ. – К.: К.І.С.,
2000. – 168 с.
4. Паскаль Фонтен. Європа в 10 пунктах. – К.: Альтернативи, 1999. – 62 с.
5. Європейський Союз. Консолідовані договори / Под ред. Ю.Марченко – К.:
“Port-Royal”, 1999. – 173 c.
6. Геген Даніель. У лабіринті Європейського Союзу. – К.: Основи, 1995. –
143 с.
7. Топорнин Б.Н. Европейское право. Учебник. – М.: Юристъ, 1998. – 254 с.
8. Хартли Т.К. Основы права Европейского Сообщества: введение в конституционное и административное право Европейского Сообщества. –
М.: Юнити. Закон и право, 1998. – 462 с.
9. Конституции государств Европейского Союза / Изд. Группа Инфра. М. –
Норма. – М, 1997. – 259 с. 10. Право Европейского Союза: Учебник для вузов / Под ред.
С.Ю. Кашкина. – М.: Юристъ, 2002. – 925 с. 11. Основы права Европейского Союза: схемы и комментарии: Учебное пособие под редакцией д.ю.н. проф. С.Ю. Кашкина. – М.: ИНФРА-М. – 2002. – 137 с. 12. Право Европейского Союза: документы и комментарии / Под. ред. Кашкина
С.Ю. – М.: Терра, 1999. - 640 с. 13. Основы права Европейского Союза: учебное пособие / Под ред. Кашкина
С.Ю. - М.: Белые альвы, 1997. - 368 с. 14. Престон Мэри. Пути приближения европейских институтов к интересам граждан: Опыт Евросоюза // Проблемы теории и практики управления.
Международный журнал. – 2000. - № 4. 15. Садовская М. Либералы у власти // Белорусский рынок. – 2002. - № 3. 16. Зотов К. Расширение неизбежно // Белорусский рынок. – 2002. - № 49. 17. Дердри К. Местный взгляд на глобальную проблему. О формировании единого информационного пространства в Евросоюзе // Среду. – 2001. - №
3. 18. Офіційний сайт Європарламенту - http://www.europarl.eu.int/ 19. Даниил Цыганков. Выборы в Европарламент в Германии: схватка технологий. - http://www.polit.ru/documents/104543.html/ 20. Четвериков А.О. Избирательные системы государств-членов ЕС. – http://eulaw.edu.ru/documents/articles/izbir_system.htm/ 21. Четвериков А.О. Избирательные права граждан Европейского Союза. - http://eulaw.edu.ru/documents/articles/izbir_prav.htm/
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
