Наступна рубрика «Отовсюду» вмістила в собі чотири статті: по-перше, матеріал Тамаша Гриба про тяжке політичне, соціально-економічне та релігійне становище західнобілоруського населення, що опинилося в складі Польщі згідно з умовами Ризького мирного договору; по-друге, матеріал Z про курдський фактор на Близькому Сході та політичну тактику й стратегію відносно нього посткемалійської Туреччини; по-третє, відомості Ф.Л. про проведення у Празі 28–29 січня 1928 року першого об'єднаного з'їзду чеської, німецької, карпаторуської, польської й угорської соціал-демократичних партій з метою подолання національної розрізненості трудящих та створення єдиного фронту боротьби з політичною, соціальною й культурною реакцією та, по-четверте, нарис того ж таки Z про паніранізм й «адвокатів» пантуранізму.
На розгляді рубрики «СЛНВ и РСИ» варто зупинитися детально, оскільки в її епіцентр потрапляє питання політичної ваги українських есерів шаповалівської течії, як в середовищі всього українського закордонного соціалістичного руху в цілому, так і міжнародного загалом. Розпочнемо з того, що в закордонному середовищі українського соціалістичного руху вагомими в 20–30‑х роках були дві таких течії: есери-шаповалівці та соціал-демократи, керовані І. Мазепою, Феденком і Матюшенком. Вони мали чітку спрямованість на досягнення самостійності та соборності України й підкреслювали у національно-визвольній боротьбі примат власних сил українського народу. Разом з тим, у кожній з цих груп було своє бачення конкретних форм і методів боротьби за незалежну Українську державу та її майбутнього суспільного устрою. Якщо есери головну ставку робили на нову національну і соціальну революцію в Україні, метою якої мало б стати «запровадження справжньої трудової республіки робітників і селян», то соціал-демократи як альтернативу висували загальнодемократичну парламентську республіку, виходили з доцільності тривалого розвитку самостійної України «капіталістичним шляхом» й надавали перевагу мирному переростанню капіталізму в соціалізм.
З іншого боку, під поняттям «міжнародний соціалістичний рух» у даному випадку мається на увазі ІІ Інтернаціонал і його ідеологічний наступник Робітничий Соціалістичний Інтернаціонал. До останнього есери-шаповалівці ставилися досить стримано, критикуючи його за поміркованість і захист інтересів суто окремих європейських держав. Разом з тим, вони не вважали ІІ Інтернаціонал ворожим собі, на відміну від ІІІ-го, і співпрацювали в рамках так званого Міжнародного бюро революційних партій. Соціал-демократи ж приділяли особливу увагу розбудові зв'язків з партіями саме ІІ Інтернаціоналу. А згодом – і з партіями його наступника, РСІ, за умови несприйняття останніми тактики Комінтерну.
Таким чином, питання падіння політичної ваги есерів шаповалівської течії, а отже, падіння політичного авторитету Ліги, де вони задавали тон, зосереджується суто на тактичних і стратегічних прорахунках. Можна навіть сказати, на тактичних й стратегічних прорахунках їхніх ідеологів, першим в когорті яких виступає непересічна особистість Микити Шаповала.
Увесь полемічний матеріал цієї рубрики («Заседание экзекутивы», «Тенденциозная информация», «Письмо в Секретариат РСИ») базувався на тих же питаннях політичної тактики й стратегії.
Остання рубрика «Вісника» – «В Лиге Нового Востока» – подавала повний текст Статуту організації, некролог білоруського соціаліста-федераліста Петра Антоновича Кричевського та відомості про практичну діяльність Ліги в Празі.
Як зазначалося вище, «Вісник СЛНС» задумувався як щомісячний журнал, проте наступний його другий і останній номер в силу об'єктивних та суб'єктивних (внутрішніх та зовнішніх) причин вийшов тільки в травні 1929 року, тобто з інтервалом у дванадцять місяців. На жаль, примірник цього номеру зберігся не в повному обсязі. Сталися суттєві зміни і в його змістовому оформленні: так, серед традиційних п'яти рубрик відсутня «Печать и жизнь», тоді, як запроваджено нову, під назвою «Письмо в редакцию.»
Розпочинали примірник нові «вступні, оглядові статті»: звернення редакції до читачів із закликом підтримувати і в подальшому дискусію з різних питань, пов'язаних з вирішенням національного питання на Сході; стаття Микити Шаповала про соціальні сутність українського питання, своєрідне соціологічне дослідження; матеріали Бадаляна про проблеми Закавказзя та відомості Василя Захарки відносно «віленського» (вільнюського) питання; стаття Соломона Гольдельмана «Антисемитизм и национальный вопрос в Советском Союзе». «Жидівська справа» завдала Лізі чимало клопотів, про що зокрема писав в листах до Никифора Григорієва Микита Шаповал: «…В Соціалістичній Лізі ми тепер поставили жидівську справу. Я виробив 15 тез. Вже робив доклад і в Лізі. Ліга приймає наш погляд…» [12] «…В семінарі і в Лізі по 4 засідання було присвячено цьому. Виступив дуже погано Гольдельман від імені «національно-думаючих» жидів. Це чистої води шовінізм. У нас в семінарі виступили Білецький, Гольдельман, Шелухін і багато учасників. Мій доклад нашими прийнятий дуже добре… В Лізі білоруські есери за нас, росіяни балансують між ними і жидами. Вибрали комісію для виправки тез: я, Чернов і Гольдельман…» [13].
Знайшлося місце серед оглядового матеріалу й іншій статті, статті Віссаріона Гурєвича «О великогосударственном социализме». Ця вже стаття замінила в цілому відсутню рубрику «Печать и жизнь», оскільки була відповіддю на статтю монархіста В. Сухомліна, присвячену Лізі і вміщену в книжку п'ятого журналу «Воля России» за 1928 рік. Матеріал Гурєвича в цілому був своєрідним адвокатським захистом групи Чернова та письмовим спростуванням довільного тлумачення ряду багатьох загальнополітичних понять: «…Парадоксально, но Сухомлин в силу печальной случайности до сих пор фигурирует еще в качестве представителя в Исполкоме РСИ. Вот эти его попытки использовать общепартийный капитал и ярлык международного социализма в противоречие с действительным назначением того и другого для целей фракционной борьбы, вот этот guasi интернационализм, плохо прикрывающий великодержавие и национальную серцевину нашего критика и составляют те характерные особенности его писаний, которые заставляют нас уделить им особое внимание, отнюдь не соответсвующее их действительному весу и значению…» [14].
У наступній рубриці «Отовсюду» було подано інформацію про ситуацію в Радянській Білорусії, в Україні, а також відомості про діяльність у Вільно (Вільнюсі) Єврейського наукового інституту.
З початком 1930‑х, Соціалістична Ліга почала поступово зникати з політичної арени. Далося взнаки хронічний брак коштів та економічна криза, яка охопила тогочасну Чехословаччину. Ще однією причиною занепаду Ліги стала смерть двох її ідеологів, Петра Кричевського в 1928 р. та Микити Шаповала в 1932 р.
Висновки
1) Факт створення Соціалістичної Ліги на принципах рівноправності націй, взаємного визнання за кожним народом права на власне незалежне державне існування має велике історичне значення.
2) Практично вперше представники російської демократії (есери-черновці, а також деякі інші політичні сили, що відмовилися від шовіністичної ідеї «єдиної та неподільної») зробили зустрічний крок до порозуміння й погодились на створення союзу з представниками неросійських демократичних еліт. Практично вперше російські демократи публічно визнали українців та білорусів самостійними та суверенними народами, підтримали прагнення всіх неросійських народів колишньої Російської імперії мати свою власну державність, вільно плекати свої економіку та культуру.
3) З іншого боку, факт спільної співпраці з російськими демократами українських, білоруських, вірменських та єврейських соціалістів свідчив про відсутність у останніх штучної русофобії, невизнання і несприйняття Росії і росіян загалом.
4) Ідеї й теоретичні напрацювання СЛНС щодо створення вільного союзу суверенних держав Східної Європи, а в перспективі і єдиного європейського міждержавного союзу на основі рівноправності і рівності, демократизації міжнародних стосунків в цілому, мають сьогодні не тільки пізнавальне, а й, думаємо, практичне значення.
Література
1. «Зодак», часопіс. – №8, 1938. - Вільня. С. 14.
2.» Бацькавшчина» №26 за сьнежань 1953 гаду. – С. 4.
3. Фонды Русского заграничного исторического архива в Праге. – М., 1999.
4. Фонды Русского заграничного исторического архива в Праге». – М, 1999.
5. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України в м. Києві (далі ЦДАВО).-Ф. 4465. («Колекція окремих документальних матеріалів українських еміграційних закладів, організацій і осіб») – Оп. 1.-Спр.328.-Арк.1–14. А також. Ф. 3793 («Український Соціологічний Інститут в Празі») – Оп.1.-Спр.157.-Арк.1–5.
6. Трощинський В.П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище. – К., Інтел, 1994. – С. 129.
7. Державний архів Російської Федерації (ГАРФ) – Ф. 5910. (Особистий фонд Віктора Чернова) – Оп.1. – Спр. – 88.-Арк.130–131.
8.ЦДАВО України в м. Києві.-Ф. 3562 (Особистий фонд Никифора Григорієва).-Оп.1.-Спр.100.-Арк. 152 зв.
9. «Вестник Социалистической Лиги Нового Востока» №1 за май 1928 год. – С. 12. // Державний архів Російської Федерації.-Ф. 5910.-Оп.1.-Спр.531.-Арк.1–23.
10. Там же.-Арк. 13–14. (С. 13–14).
11. Там же.-Арк. 15. (С. 15)
12.ЦДАВО України в м. Києві. – Ф. 3562.-Оп.1.-Спр.100.-Арк. – 154 зв.
13. Там же.-Арк.155.
14.» Вестник Социалистической Лиги Нового Востока» №2 за май 1929 года. С. 2–3 // Державний архів Російської Федерації.-Ф. 5910. – Оп.1‑Спр.531.-Арк.1–24.
[1] Крофта – чеський урядовець, на той час – уповноважений міністр, один із заступників міністра закордонних справ.
[2] Гірса – чеський урядовець, другий заступник міністра закордонних справ
[3] Д-р. Завазал – чеський урядовець, радник міністерства закордонних справ.
[4] Вірменська народна партія – буржуазно-ліберальна партія, яка не мала сильних позицій у самій Вірменії, проте активно протидіяла іншій вірменській організації, союзу “Дашнакцютун”, а також з 1918 року співпрацювала з більшовиками.
Страницы: 1, 2
