Державну допомогу для догляду за дітьми.
• Середній або високий рівень оподаткування, необхідний для фінансування державних витрат.
• Введення нових законів з охорони природи і навколишнього середовища (хоча і не настільки радикальних, як проекти «Зелених»).
• Зняття обмежень з імміграції і мирне співіснування культур і цивілізацій.
• Секуляризоване і відкриту прогресивну соціальну політику.
• Зовнішню політику, відповідну принципам мультилатералізму та участі в міжнародних організаціях типу ООН.
• демілітаризацію, скорочення військових арсеналів і неучасть в агресивних військових блоках.
• Захист інтересів трудящих - робітників, селян, фермерів, інтелігенції та середнього класу.
2. Спільні та відмінні риси соціал-демократії та лібералізму
Соціал-демократія спочатку поділяла найважливіші установки марксизму на ліквідацію капіталізму і корінне перевлаштування суспільства на засадах диктатури пролетаріату, усуспільнення засобів виробництва, загальної рівності і т.д. Деякі члени цих партій підтримували ідею марксистів про революційний шлях ліквідації капіталізму і перехід до соціалізму. Але в реальному житті вийшло так, що соціал-демократія в цілому визнала існуючі суспільно-політичні інститути й загальноприйняті правила політичної гри. Партії соціал-демократичної орієнтації інституціалізувались, стали парламентськими партіями. З цієї точки зору всю наступну історію соціал-демократії можна розглядати також і як історію поступового відходу від марксизму.
Реальна практика змусила керівників соціал-демократії переконатися у безперспективності революційного переходу від старої суспільної системи до нової, в необхідності трансформувати, вдосконалити її.
В економічній та політичній боротьбі тієї епохи вони переконалися, що багато вимог робітничого класу можна реалізувати мирними засобами, в процесі повсякденних і поступових змін. Мало не всі соціалістичні та соціал-демократичні партії ставили собі за мету 'розрив з капіталізмом'. Їх програми кінця XIX - початку XX ст. не були революційними в повному розумінні цього слова, хоча і містили відомий набір радикальних гасел. З самого початку для більшості соціал-демократичних партій було характерно поєднання революційних гасел з опортуністичною, прагматичної політичною практикою. Поступово в програмах більшості соціал-демократичних партій брали гору опортунізм, прагматизм, реформізм. Особливо прискореними темпами цей процес пішов після більшовицької революції в Росії, яка перед усім світом на власні очі продемонструвала згубність того революційного шляху, який пропонувався марксизмом (а в його крайніх формах - марксизмом-ленінізмом).
Отже, ході свого історичного розвитку соціал-демократична та ліберальна політичні ідеології зазнали багатьох змін. Ці політичні ідеології починали формуватись маючи на меті різні цілі та завдання, але межі між даними ідеологіями поступово стираються і в наш час соціал-демократія займає проміжне положення між соціалізмом та лібералізмом. Видатний вчений та ідеолог соціал-демократії Бернштейн поєднав цінності соціал-демократії та лібералізму. Отже ці дві ідеології мають низку спільних ідей, поглядів та цінностей. Основними спільними цінностями для цих ідеологій є:
· Свобода та самовизначення кожної окремої особистості
· Рівні права на самовизначення та індивідуальні інтереси
· Справедливість та рівна для всіх свобода
· Плюралізм в усіх сферах суспільного життя
Основними спільними принципами та ідеями, на яких ґрунтуються соціал-демократія та лібералізм є:
· Неолібералізм та соціал-демократія виступають за правову державу, що має регулювати ринок в інтересах людей
· Ідея правової держави, тобто панують в державі не окремі особистості, а закони
· Всі члени суспільства перед законом рівні
· Громадяни мають право вибору між різними політичними альтернативами
· Принцип гарантії недоторканості прав особистості
· Можливість зміни уряду цілком мирним шляхом
· Гарантії прав меншості в суспільстві
· Принцип високих соціальних стандартів, що передбачає покращення умов праці та надання можливості працювати, доступ всіх верств населення до якісної освіти та духовних цінностей, боротьба з екологічними проблемами
· Наявність вільних, чесних, змагальних виборів
· Співробітництво всіх держав у боротьбі за мир
· Ідея парламентського устрою
Але, не зважаючи на значну подібність, соціал-демократія та лібералізм мають ряд відмінностей, що характеризують їх як окремі не залежні одна від одної політичні ідеології:
· Соціал-демократи на відміну від лібералів виступають проти ринкового суспільства. Ринок має стосуватись лише економічної сфери в державі.
· Ліберали виступають за принцип мінімального втручання держави в економіку, в той час соціал-демократи проводять політику державного регулювання ринку в інтересах людей
Можна навести яскравий приклад того, які відмінні точки зору мають ліберали та соціал-демократи при вирішенні певних економічних питань під час кризи:
Ліберали
Соціал-демократи
Неодмінні умови успіху: незалежний Нацбанк з єдиною метою забезпечення стабільності національної валюти, рівність Мінфіну та економічних суб'єктів у плані доступу до ресурсів та фінансування своєї діяльності, довготривале планування, прозорість і однозначність законодавчої бази, лібералізація фінансово-кредитного ринку, рівний доступ внутрішніх і зовнішніх суб'єктів на ринок, скасування адміністративних обмежень попиту-пропозиції на валюту, розвинена інфраструктура фінансових посередників і наявність великого числа фінансових інструментів. Жорсткі монетарні обмеження і строгий контроль за розміром грошової маси. Правила гри визначають мізки, технології, сучасний менеджмент і маркетинг.
Нацбанк знаходиться в прямому підпорядкуванні виконавчої або законодавчої влади. Він використовується для фінансування державних програм підтримки експортерів, забезпечення житлом, проведення посівної і т.п. Нацбанк відповідає за стан національної економіки в цілому. Мінфін має пріоритетний доступ до ресурсів на умовах, недоступних економічним суб'єктам. Невелика інфляція (до 30%) вважається благом, тому що нібито підвищує конкурентоспроможність вітчизняних виробників. Де факто існує поділ економічних суб'єктів на соціально значущі, стратегічні, найменш корисні та імпортери. Приймається законодавство, що визначає статус кожного з них в плані доступу до фінансових ринків та інструментів. Головними бенефіціарами є наближені до органів влади структури і обличчя.
Проведення жорсткої монетарної політики в комплексі з лібералізацією та інституційними перетвореннями. Законодавче прийняття графіка збалансування бюджету, закону, що забороняє перевитрата коштів державою. Скорочення держвидатків, перш за все, за рахунок скасування субсидій і дотацій економічним суб'єктам, скорочення армії, приватизації великого спектру послуг, що надаються державою, включаючи пенсійне та медичне забезпечення). Одночасно проводиться кардинальна податкова реформа, що припускає введення податку з продажів як основного елементу нової системи замість прямих і непрямих прогресивних податків. Дана міра значно знижує витрати на утримання податкових органів, а також витрати економічних суб'єктів на ведення складної бухгалтерії, спрямованої на відхід від податків. Перехід на індивідуальні 1-2 річні контракти з усіма держслужбовцями. Забезпечення гласності при проведенні тендерів на надання державі послуг і при приватизації. Збалансування бюджету засноване на 5 принципах: 1) скасування непотрібного 2) консолідація роздробленого 3) приватизація та максимальне використання ринкових сил 4) передача на місцевий рівень влади надання державних послуг 5) зниження податків.
Монополізація ринку фінансових послуг, випуск коротко і довгострокових облігацій державної позики на грабіжницьких для економічних суб'єктів умовах, відволікання коштів з реальної економіки, примус Нацбанку до купівлі цих фінансових інструментів і перерозподіл тягаря держвитрат на всіх учасників ринку за допомогою більш дорогих ресурсів на більш жорстких умовах. Бажаний обслуговування зовнішнього, а не внутрішнього боргу, хоча на певному етапі відбувається заморожування виплат відсотків і ведуться переговори щодо його списанню. Всю важкість боргу перекладивется на плечі майбутніх поколінь. Законодавча та виконавча влада видає численні пільги, привілеї, почесні звання, виплати за якими починаються по мірі виходу на пенсію. Підвищуються податки, особливо на відносно багатих громадян і юридичних осіб. Крім цього дохідну частину передбачається збільшувати за рахунок поступової державної монополізації пропозиції товарів і послуг. Ресурси діляться в тиші кабінетів. Ефективність їх використання залишається державною таємницею.
Страницы: 1, 2, 3, 4
