Період прем’єрства Ющенка був відзначений зростанням економіки, скороченням боргів перед іноземними країнами. Разом з тим не без його зусиль було зменшено кількість категорій громадян, що мають право на пільги. Зокрема, їх втратило чимало осіб, що ними користувалися. Пільги залишилися практично у невеликої кількості людей: учасників бойових дій, пенсіонерів за віком, ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС тощо. Проте список осіб, що мали право на пільги, скоротився значно.
Уряд, очолюваний Ющенком, відчував на собі тиск з боку різних фінансово-промислових груп. Деякі з них не приховували бажання позбавитись його на посаді прем’єра.
Не складалися й відношення Ющенка з Президентом Л.Кучмою. І це при тому, що сам Ющенко проти Кучми різких заяв не робив. Мало того, він постійно у пресі нагадував, що він шанує Кучму так, як шанує син свого власного батька. Проте стосунки дійсно не складалися.
Треба відзначити, що другий строк президентства Кучми супроводжувався доволі великою кількістю скандалів. Цей період найчастіше називають «кучмізмом». Сам Президент ігнорував демократичні норми про свободу слова, право людини на плюралізм думок тощо. У редакції газет та журналів почали приходити так звані «темники», які змушували журналістів писати лише дозволену й фільтровану інформацію. Проти лідерів опозиційних політичних партій запроваджувався так званий адмінресурс. Репутацію Кучмі дуже пошкодили плівки майора його охорони М. Мельниченка, який оприлюднив їх. Вони були записані у кабінеті Президента. На цих плівках Кучма виглядав як грубий і невихований чоловік, що чинив всякі неподобства, зокрема, тиснув на підлеглих, організовував «дах» від правоохоронних органів своїм знайомим. І, головне, Кучму почали підозрювати у причетності до вбивства відомого опозиційного журналіста Г.Гонгадзе. Опозиційно налаштовані до Кучми політики, зокрема Ю.Луценко, О.Мороз, Т.Чорновіл, Ю.Тимошенко, яка тоді вже побувала під слідством, організували акцію «Україна без Кучми!» Проте акція не вдалася. 9 березня 2001 року у день 140-ї річниці від дня смерті Т.Г.Шевченка, учасники акції навіть вступили у сутички з міліцією. Проте владі вдалося подолати кризу. І хоч її авторитет був підірваним, вона зберегла свої позиції.
26 квітня 2001 року уряд Ющенка Верховна Рада відправила у відставку. Це був перший (і єдиний) випадок, коли уряд був відправлений у відставку парламентом. У парламенті на той час вже склалася доволі стала прокучмівська більшість, контрольована з його адміністрації. Ющенко, промовляючи свою останню прощальну промову, сказав, що йде, щоб повернутися. Уряд очолив А.Кінах. Через деякий час на посаді Прем’єра став В.Янукович. Власне саме цей представник донецької команди став основним опонентом Ющенка у боротьбі за посаду Президента.
Ющенко зосередив свою політичну діяльність на створенні широкого опозиційного блоку. Він став називатись «Наша Україна». До нього увійшли доволі різноманітні політичні сили правого і правоцентристського спрямування, зокрема УНР Костенка і НРУ Удовенка, КУН та ін. Примкнули до Ющенка і лідер профспілок О. Стоян та сумський губернатор, виходець з Донбасу, В. Щербань. Блок отримав на виборах за партійними списками 23,55% голосів виборців. Блок Юлії Тимошенко – 7,25%. Про низький авторитет влади серед населення свідчило те, що провладний блок «За єдину Україну»(у народі його називали «За єду…») мав лише 11,79%. Це був третій результат. Якщо враховувати, що на цей блок був спрямований увесь адмінресурс, то результат був не вельми втішний.
Проте зусилля адміністрації Президента не могли не дати своїх результатів. Шляхом певних маніпуляцій «Нашу Україну» було дещо послаблено. Щодо фракції «Єдина Україна», то її було підсилено за рахунок депутатів-мажоритарників. Представники «Нашої України» все ж продемонстрували спроможність активної роботи в опозиції. Зокрема, успішно працював і бюджетний комітет на чолі з П. Порошенком.
Кучма, очевидно, був не проти залишитись на третій термін свого президентства, зокрема, на догоду йому Конституційний Суд України визнав, що він знаходиться на посаді Президента лише перший строк. Отже має право балотуватись на посаду Президента. Проте, незважаючи на угодовську позицію КС, він балотуватись не наважився. Амбіції на президентство вже відверто демонстрував В. Янукович.
Янукович, виходець з Донбасу, мав репутацію прем’єра, що на відміну від політиків, мало говорить і багато працює. Він перетворив Донецьку область на провідну область України. Дійсно, на Донеччині спостерігався великий промисловий підйом. Опозиція ж у свою чергу звинувачувала Януковича у криміналізації регіону, ігноруванні свободи слова та прав людини в області. Кучма симпатизував Януковичу. За Януковича був і Л. Кравчук. Не без допомоги тоді ще губернатора Януковича Кучма у 1999 році на президентських виборах мав на Донеччині доволі високі результати (і це при тому, що Донеччина є традиційно «лівим» регіоном). Саме Янукович зміг забезпечити більш-менш пристойний рейтинг блоку «За єду…» у 2002 році. На Донеччині ж перемога провладного блоку була абсолютною.
Разом з тим, рейтинг Януковича по Україні поступався рейтингу Ющенка. Не вдавалося підвищити його і попри величезний адмінресурс, що застосовувався щодо Ющенка протягом 2002 – 2004 рр. У Центрі, на Заході України він був практично харизматичним лідером.
У жовтні 2003 року «Наша Україна» вирішила провести свій з’їзд у Донецьку. З’їзд був запланований на 31 жовтня. Виправдати цей намір вони намагалися тим, що згідно з Конституцією України кожна політична сила має право збиратись там, де вона забажає. Організатори з’їзду орендували палац молоді «Юність». Проте у «Вальпургієвий день» донецька як міська, так і обласна влада приклали всіх зусиль для того, щоб зірвати цей з’їзд. Для зриву з’їзду залучалися звільнені у той день з роботи робітники та працівники установ, студенти вузів, учні ПТУ. Ось як писала про цю подію Інтернет газета «Грані+»: «Началась раздача водки и закуски, для чего перед Дворцом были установлены четыре пивных палатки. Ученики из школ и ПТУ моментально упились до бессознательного состояния, через полчаса на заблеванной площади уже валялась пьянь. Милиции нет». Треба сказати, що донецька влада діяла брутально і відверто. Усвідомлюючи, що від Президента Кучми засудження акції не надійде, її організатори розбудили у свідомості багатьох людей відверті маски і фобії, найпримітивніші інстинкти. Ющенкові намагалися довести, що його приїзд у Донецьк небажаний. Ось як прокоментував донецький «подвиг» прем’єр-міністр Янукович: «Все, кто сегодня занимаются политикой, — заявил Янукович, — и хотят острых ощущений и при этом не понимают, как к этому относится украинский народ, наверняка должны запастись памперсами и не заниматься политикой. Во всех вопросах и политики, и все, кто участвует в этих процессах, должны в первую очередь подходить с умом, а во-вторых, с учетом существующих факторов . Представители “Нашей Украины”, едущие в Донецкую область, должны были измерить там температуру, прежде чем там что-то делать”.
Ющенка зустрічали біг-борди, на яких він був зображений у формі есесівця. На одному з біг-бордів молодиця в українському національному костюмі передає Ющенкові гарбуза від Донеччини. Керівники Донеччини, зокрема губернатор Близнюк та мер Донецька Лук’янченко, на запитання журналістів лише розводили руками і демонстрували, що вони нібито неспроможні контролювати народний гнів. Проте свідки акції відзначають її дуже ретельну організацію з боку власне влади. Існував своєрідний штаб, з якого координувалася вся ця акція. Крім того, спостерігалася повна причетність до справи комунальних служб міста. Адже встановити велику кількість транспарантів антиющенківського змісту на контактних проводах тролейбусних і трамвайних ліній могли лише ті, хто обслуговує ці лінії.
Звичайно, організатори акції не понесли за це ніякого покарання. «Донецький феномен» здивував навіть недоброзичливців Ющенка з інших регіонів. Наприклад, у Сумах, у Криму, куди теж їздив тоді Ющенко, теж використовувався адмінресурс, проте повторити там навіть приблизно донецький «варіант» зустрічі не вдалося.
Події неминуче йшли до виборів Президента. Влада застосовувала проти Ющенка всі можливі засоби його дискредитації. Зокрема, навіть такі, як рекламні ролики на ТБ, де Ющенко зображався у ковбойському одязі на коні. Натяк був на нібито проамериканську орієнтацію Ющенка. Профіль коня дуже нагадував карту України.
У вересні 2004 року Ющенко був отруєний. Лише швидке реагування на цей замах на життя врятувало його від неминучої смерті. «Українська правда» містить інтерв’ю Б. Володарського, розвідника, що живе у Відні. Він, зокрема говорить: «Нет ни малейших сомнений в том, что кандидат в президенты Украины был умышленно отравлен. И дело не только в том, что я верю Виктору Андреевичу Ющенко (вспомните его речь в Верховной Раде 21 сентября 2004 г.) и министру внутренних дел Украины Юрию Луценко, который 11 февраля заявил "Известиям": "Мне известно, кто перевозил через границу отраву, какой депутат ее сопровождал, какой чиновник переносил к месту преступления, кто ее подмешивал в еду".
«Утверждать это позволяет мой личный опыт бывшего офицера, прошедшего специальную подготовку в военной разведке, а также длительное изучение убийств посредством отравления, организованных советскими (российскими) спецслужбами за годы советской власти и в постсоветское время.»
31 жовтня 2004 року відбувся 1-й тур виборів. Ющенко у ньому набрав 39,26% голосів. Янукович – 39,11%. Незважаючи навіть на чисельні фальсифікації, владі не вдалося забезпечити перемогу Януковича. 21 листопада пройшов другий тур цих виборів. Голосування супроводжувалося масовими фальсифікаціями на користь Януковича. Зокрема, існувала ціла програма «відбирання» голосів у Ющенка і «додавання» голосів Януковичу. Центральна Виборча комісія (ЦВК) на чолі з С. Ківаловим теж демонструвала свою заангажованість і причетність до фальсифікацій. Результати незалежних екзит-полів дуже відрізнялися від офіційних заяв ЦВК. 24 листопада ЦВК на своєму засіданні поспішно заявила про перемогу Януковича.
Таке ігнорування Центральною виборчою комісією результатів виборів сприяло масовому народному зриву, що увійшов в історію як Помаранчева революція. Вона власне почалася ще в ніч з 21 на 22 листопада 2004 року і тривала приблизно по 8 грудня. На Хрещатику і Майдані Незалежності зібралося дуже багато людей. Ющенко навіть змушений був скласти присягу президента України у залі Верховної Ради.
Про унікальність такого явища, як Майдан, говорять і пишуть багато. Відомий ветеран боротьби за незалежність України В.Яворівський відзначає унікальність Майдану: «Знаете, я вел большинство митингов в начале 90-х годов. Тогда меня слушали представители обедневшей интеллигенции — технической, творческой, — среднего достатка киевляне. А сейчас на Майдане я видел прекрасно одетых людей — в шикарных дубленках, шубах, с мобильными телефонами. Не обозленных на жизнь, не обиженных. Они стояли и слушали, как дети. Для меня это было просто потрясающе.»
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
