Таким чином, Ейхельман уявляє Україну як федерально-державну організацію у формі союзної держави. Концепція вченого побудована на основі еклектичного поєднання ідей М. Драгоманова, викладених останнім у «Вільній спілці», а також окремих положень з конституцій США і Швейцарії. Основна ідея концепції - федерація окремих земель - держав, об'єднаних в єдину федеративну республіканську державу.

Чільне місце серед концепцій федерацій, які обґрунтовували еміграції вчені національно-державницького напряму, займає геополітична теорія видатного українського вченого, історика і географа, академіка ВУЛН С. Л. Рудницького. Це єдина концепція, що постала не тільки на ґрунті історико-політичної і правової науки, а й була певним синтезом географії, історії та державознавчих теорій.

Рудницький доводить, що Східна Європа не може вважатися суцільною географічною одиницею, оскільки вона є комплексом менш самостійних одиниць, кожна з яких має окремий антропогеографічний характер. Вчений робить висновок, що за своїми географічними умовами Україна займає своєрідне місце серед країн Східної Європи як перехідна ланка до середньої Європи і з огляду на це мав всі передумови для самостійного державного життя.

Перебуваючи в еміграції, Рудницький основну увагу приділяє дослідженню, проблеми українського державознавства. В 1923 р. у Відні вийшла друком його праця «Огляд національної території України», присвячена питанням побудови української держави в межах її етнічних кордонів. У монографії «Українська справа зі становища політичної географії» (Берлін, 1923) Рудницький першим в українській науці спробував перенести теоретичні положення політичної географії на український грунт. Автор досліджує проблему української державності в контексті Східної, Середньої та Західної Європи, аналізує політико-географічне значення положення і кордонів України.

У тому ж році на кошти товариства «Український скиталець» у Йозефові (Чехо-Словаччина) була видана праця Рудницького «До основ українського націоналізму». Звертаючись до історії українського національного відродження, вчений порівнює його з національним відродженням росіян і поляків, дає характеристику позитивних і негативних рис української психіки і на їх основі намагається визначити шляхи розвитку української нації і держави.

Концепція української державності, яку висуває в своїх працях С. Рудницький, базується на основних методологічних принципах західноєвропейського і українського державознавства. Це, насамперед, ідеї геополітичної німецької школи Ф. Рацеля і Р. Челена. Розроблена Ф. Рацелем теорія взаємозв'язку І взаємообумовленості державного життя кожного народу його власною територією є відправною у концепції С. Рудницького. Вчений надає особливого значення Ідеї Рацеля про те, що природна територія кожного народу завжди виступає одним Із найважливіших психологічних чинників його державницьких прагнень та духовного росту, постійно оновлює себе в цій ролі на різних етапах політичного життя кожного конкретного народу.

Оскільки народ і територія, на думку вченого, становлять у сукупності основу держави як політичного організму, він у своїй концепції також використовує тритипову класифікацію недержавних націй відповідно до їхньої території та політичного становища, розроблену Р. Челеном. Останній ділить недержавні нації на три типи, зазначаючи, що кожний наступний тип є гіршим від попереднього у плані постання державності кожної конкретної нації. Сутність висунутої Челеном типології зводиться до такої схеми: «1) тип А - нація має єдність та не має свободи; вона об'єднана в одній державі, яка, однак, не є її національною державою (чехи в Австрії, латиші в Росії і т. д.); 2) тип Б - нація має часткову свободу та не має єдності; одна. частина її має свою національну державу, друга - підлягає владі інших держав (сербо-хорвати, італійці, румуни в Австро-Угорщині); 3) тип В - нація не має ні єдності, ні свободи, оскільки вона розшматована між різними державами». Якщо для першого типу найбільш ефективний. шлях досягнення самостійності, незалежності і державності пролягає через автономію, для другого - це прилучення до власної національної держави, то для третього шлях до національного визволення, на думку вченого, є найбільш тяжким, оскільки він пов'язаний з різними непередбаченими внутрішніми і зовнішніми обставинами. До цього третього типу націй Рудницький відносить українську. Важливими методологічними засадами державотворчої теорії Рудницького були також концепція суспільних зв'язків та ідея визначення національної державності в своїх етнічним межах, які обґрунтував академік С. Дністрянський.

 Основу національно-державницької концепції С. Рудницького складають чотири тісно пов'язані між собою Ідеї або положення, які можна згрупувати, виходячи з аналізу його праць, у послідовну, причинно-наслідкову ланку. Це, по-перше, власне трактування вченим таких понять, як нація, націоналізм, універсалізм стосовно українського народу; по-друге характеристика єдиної національної території України в її географічних межах як основи для утворення держави; по-третє, аналіз державницьких прагнень українського народу в контексті російської і польської культур, культурних, психологічних традицій та особливостей українського, російського і польського народів; по-четверте, обґрунтування необхідності побудови української національної держави у формі Балтійсько-Чорноморської федерації з парламентарною формою правління.

Націю Рудницький трактує як певну частину людства, що має визначену суму своєрідних, властивих лише для неї прикмет, які об'єднують усіх членів цієї групи в одну цілісність. Під цими прикметами він розуміє антропологічні риси, мову, історичні традиції, культуру, національну територію. З поняття нації вчений виводить поняття націоналізму. Оскільки нація, за С. Рудницьким, - це частина людства, що має свою характерну суть, то націоналізм - це намагання дану сутність зберегти і розвинути. «Націоналізм, - пише він, - це спрямування думок, слів чи діл одиниці чи гурту в той напрямок, у якого іде надійний, корисний розвиток нації, до котрої дана одиниця чи гурт належать». Націоналізму вчений протиставляє «універсалізм», вбачаючи основну різницю між ними в тому, що перший завжди намагається утвердити індивідуальність племені, народу, особистості, утримати їхню окремішність, другий же, навпаки, прагне так чи інакше до нівеляції відмінностей між індивідуумами, племенами, народами і досягає цієї мети завжди в боротьбі з індивідуальністю одиниці чи гурти Рудницький виділяє чотири основні типи універсалізму: 1) державно-правовий універсалізм, започаткований ще феодальними національними державами середньовіччя, класова диференціація яких у кінцевому рахунку привела до інтернаціоналізації вищого класу - аристократії, котра, слідуючи своїм родовим традиціям, завжди надавала перевагу служінню державі, аніж нації; 2) релігійний універсалізм, який виходить із світових релігійних систем і намагається ущасливити людство на релігійно-моральному ґрунті. Хоча цей універсалізм, за Рудницьким, і набуває деколи національних форм, проте він не задовольняється пануванням над почуттями людини, а бажає повністю підкорити собі її інтелект, знівелювати будь-які відмінності між людьми на основі віри та універсально-релігійного авторитету; 3) капіталістичний універсалізм надає кожному Індивідуумові можливість розбагатіти і економічно панувати над Іншими людьми, проте насправді має на меті панування всесвітнього капіталу, так само тяжіє до загальної нівеляції, висуваючи як першооснову матеріальний бік справи, на відміну від обох попередніх, які приділяли основну увагу духовним засадам людського життя; 4) соціалістично-комуністичний універсалізм, який визнає лише класові відмінності між людьми, а насправді повністю нівелює особливості, притаманні людській особистості, племені та нації, висуваючи на перший план колективне господарство І удержавлення. Справжня суть цього універсалізму, вважає Рудницький, зводиться до того, що держава або гурт впорядкували примусово життя кожного індивідуума у всіх сферах його життєдіяльності. На думку вченого, відмінності між зазначеними типами універсалізму є досить суттєвими, що надзвичайно утруднює перехід людської самосвідомості від одного типу до іншого; проте ці типи універсалізму попри всі їхні відмінності все ж таки ближчі один до одного, ніж національний світогляд і будь-який універсалізм.

Що ж потрібно українській нації, аби подолати всі вади, притаманні універсалізму, й збудувати свою національну державу? На які точки опори вона може розраховувати?

Таким чином, незважаючи на певні розходження в об'єктах дослідження та відмінності в методах концептуального аналізу, в науковій спадщині вчених, про яких йшла мова у цьому розділі, можна простежити чотири основні спільні ідеї: 1) інтерес нації і держави - найвищий критерій історичної оцінки при домінанті суверенності нації над суверенністю держави (за винятком О. Ейхельмана); 2) обґрунтування права українського народу на самовизначення в межах власної етнічної території; 3) ідеї демократії і республікансько-демократичної державності як основи життя української нації; 4) визнання національної Ідеї та психології основою буття й сутності нації, що скеровують народ на боротьбу з територіальністю іншої держави.

Водночас вчені національно-державницького напряму, вважаючи український народ окремою етнічною одиницею, приділяли велику увагу використанню в державному будівництві України досвіду національно-визвольних рухів інших країн, переорієнтації національної свідомості, обґрунтуванню національної ідеї, політики дрібної праці і ролі Галичини як П'ємонту України. Вони обґрунтовували для України право народного самовизначення на основі дослідження національних демократичних традицій українського народу.

Вчені цього напряму зробили спробу скласти для України проекти конституцій, врахувавши в них притаманні українському народові державно-національні традиції, досвід конституцій інших держав, власні політико-юридичні концепції.

3. Відповіді на тести

1. Поділ політичних партій на м'які та жорсткі передбачає характер:

б) зв’язків між центральним керівництвом та партійними організаціями;

2. Держава, що намагається забезпечити кожному громадянину необхідні умови існування, соціальної захищеності, участі в управлінні виробництвом, а в ідеалі – приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості в суспільстві, називається державою:

в) соціальною;

3. До конституційних монархій належать:

а) Данія;

4. Відчуження публічної влади від суспільства, суверенітет, територія, монополія на легальне застосування сили, видання законів, обов’язкових для всіх громадян, отримання податків – все це характерні ознаки:

в) держави;

5. Створення уряду на парламентській основі (парламентською більшістю) та його формальна відповідальність перед парламентом є ознакою:

в) парламентської республіки;

Використана література

1. Основи політології: Навчальний посібник. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Товариство «Знання». КОО, 1999. – 427 с. – «Вища освіта ХХІ століття». Гелей С.Д., Рутар С.М. [1, с. 175 – 181].

2. Нариси з української політології (1819 –1991): Навч. Посібник. – К.: Либідь, 1994. – 320 с. Потульницький В.А. [2, с. 262 –264, 266, 271, 274 –275, 277, 279 –281, 286].

Страницы: 1, 2, 3