Низьке відтворення населення, навпаки, характерно для розвинених країн. Воно обумовлено падінням народжуваності і викликає вкрай негативні наслідки. Зокрема, у розвинених й країнах з перехідною економікою відбувається: а) старіння населення й б) збільшення частки пенсіонерів. Так, якщо у 1939 році на одного непрацюючого європейця припадало 6 працюючих, то у 2000 р. – вже тільки 1,8; а невтішний прогноз обіцяє на 2050 рік, якщо рівень народжуваності в Європі не збільшиться, то число дітей-європейців до 15 років скоротиться на 40% - до 87 млн., а кількість старих людей збільшиться вдвічі до 169 млн. Так саме і в Україні до 2050 р. 40% населення складуть люди старші 60 років. У 2000 р. вони складали 1/5 населення Європи. Низьке відтворення населення може також привести до в) скорочення частки працездатних людей, г) зменшення чисельності корінного населення (відбувається так звана депопуляція1), а також д) можливість зникнення окремих етносів. Так вчені вбачають, що у 2100 р. в Японії замість 128 млн. залишиться близько 55 млн. осіб, а населення України може складати усього 20 млн. осіб замість сьогоднішніх 47.
При збереженні теперішнього рівня народжуваності Європа до 2050 р. повинна буде прийняти 169 млн. іммігрантів. Але за прогнозами, вже в наступні 10-20 років країни “третього світу” готові будуть “викинути” на ринок праці розвинених країн до 1 млрд. осіб. А це автоматично призведе до падіння рівня життя в багатих країнах, оскільки збільшаться податки, знизяться пенсії і пільги на лікування, зменшаться зарплати.
Проблема полягає також у тому, що дисбаланс населення різко змінить структуру населення Землі. Внаслідок “демографічного вибуху” у світі зросте частка вихідців з бідних країн – людей малограмотних, невлаштованих, не налаштованих на позитивні життєві орієнтири, без звички дотримуватись цивілізованих норм поведінки, агресивних. Це може з часом значно знизити інтелектуально-творчий потенціал людства вцілому і посилити розповсюдження в суспільствах злочинності, наркоманії, дармоїдства та інших асоціальних явищ.
З всього вищесказаного витікає двояка задача регулювання і раціоналізації демографічних процесів. В розвинутих країнах важливо нормалізувати народжуваність. Так, у сучасній Японії жінка репродуктивного віку народжує 1,1 дитину, в Італії, Іспанії, Болгарії – 1,2, у Німеччині і Україні – 1,4. Для збереження теперішньої чисельності населення в країні із тенденцією депопуляції (просте відтворення населення) „норма”, за думкою фахівців, повинна складати у середньому 2-2,5 дитини.
Іншими словами для простого відтворення населення необхідно, щоб приблизно одна половина сімей в суспільстві мала двох дітей, а друга половина – трьох. Тоді дві дитини згодом „заміщають” батьків, а третя „компенсує” можливі втрати від нещасних випадків, хвороб, бездітність окремих шлюбних пар.
У відсталих країнах, навпаки, є необхідність обмежити високу народжуваність, як, наприклад, в Китаї: 1 сім’я – 1 дитина і збалансувати зростання населення з розвитком виробництва. Для цього, насамперед, потрібно підвищити загальну культуру населення, змінити певні культурно-релігійні традиції, забезпечити підйом добробуту, оскільки „демографічна поведінка” багато у чому визначається рівнем соціально-економічного розвитку суспільства. Тут спостерігаються певні позитивні зрушення. Середня кількість народжених дітей на одну жінку в країнах з високим приростом населення зменшилась з 6,1 у 1965 р. до 3,1 у наш час. Завдячуючи головним чином цьому темпи зростання населення світу знизились з 2,2% у 1960 –х роках до 1,8% у 1970-х і до 1,6% у кінці ХХ ст. Таким чином є надія, що пік „демографічного вибуху” залишився у минулому.
Продовольча проблема проявляється: а) у гострій нестачі продуктів у багатьох країнах, що розвиваються (більше 70 з них вимушені ввозити продовольство; б) у недостатньому харчуванні і голоді мільйонів жителів Землі (за різними оцінками від 500 до 800 млн. людей не доїдають та голодують; в) у незбалансованості і неповноцінності харчування мільйонів людей (наприклад, середньодобове споживання кілокалорій населенням Бангладеш складає лише 1850, в Гані – ще менше – 1650, при медичній нормі 2300-2600).
Ситуація ускладнюється тим, що 75% населення світу, що мешкають в країнах, що розвиваються, споживають лише 30% світового виробництва злаків. У той же час 15% продовольства, яке купують жителі США, викидається на смітник. Така продовольча незабезпеченість слабкорозвинених країн слідує з їх економічною відсталістю та „демографічним вибухом”. Річ у тім, що у цілому сучасна високоефективна індустрія продовольства здатна прокормити усе теперішнє населення Землі. Однак, зконцентрована така індустрія у розвинених країнах, де, до того ж, і населення не збільшується, і ситуація стабільна. В країнах же, що розвиваються, це відзначалось, і виробництво малоефективне, і перенаселеність загрозливо збільшується. У результаті одна частина населення стурбована перевиробництвом продуктів і проблемою ожиріння, а друга – страждає від недоїдання й голоду.
Можна назвати наступні шляхи вирішення продовольчої проблеми: а) розвиток і підвищення ефективності виробництва продовольства насамперед у слабкорозвинених країнах, у розповсюдженні так званої „зеленої революції”[2]; б) розширення виробництва й видобутку продуктів харчування у Світовому океані; в) обмеження росту чисельності населення відсталих країн відповідно до можливостей виробництва; г) допомога світового співтовариства відсталим країнам у розв’язанні цих проблем.
Суть глобальної проблеми природних ресурсів полягає у їх катастрофічному виснаженні. Людство більше не може безмежно і все більшими темпами черпати з природного середовища ресурси. По-перше, більшість з них не поповнюються і не так вже далекі від остаточного вичерпання. Інтенсивно виснажуються на планеті і сировинні, і енергетичні ресурси. У 1950-2000 рр. їх було добуто з надр Землі більше, ніж у І-ій половині ХХ ст., нафти – у 13 разів, газу – у 23 рази, залізної руди – у 3 рази. Причому нафти, вугілля, газу при теперішніх темпах енергоспоживання може вистачити лише на 150-170 років, а природі знадобиться майже 400 тис. років, щоб поповнити кількість пального, яке використали лише в одному 1990 році! По-друге, процес споживання природних богатств відбувається вкрай незбалансовано і несправедливо. Так, найбільш розвинені країни сьогодні фактично живуть і розвиваються за рахунок викачування ресурсів з території слабкорозинених країн. Наприклад, економіка № 2 в світі – Японія за рахунок імпорту з країн, що розвиваються, забезпечує 94% споживаної мінеральної сировини і 70% енергоресурсів. Економіка № 3 в Європі – Франція ввозить з цих країн 44% природних ресурсів. Економіка № 1 в світі – США покриває свої потреби привозними ресурсами: у марганцю – на 98%, кобальті – 97%, хромі – 92%, у металах платінової групи – на 91%, боксітах і глиноземі – 85%, нікелі – 77%, нафті – 40% і т. ін.
Зрозуміло, що людство не може існувати без забезпечення себе енергією й сировиною і без певного економічного зростання. Однак, необхідно принципово змінити модель економічного зростання: переорієнтуватись з безмежного нарощування об’ємів ресурсів на раціоналізацію їх виробництва й споживання. У результаті підвищення життєвого рівня людей буде досягатися відносно меншими витратами ресурсів. Так, в країнах з перехідною економікою, у тому числі й в Україні, через нераціональне використання щорічні втрати ресурсів досягають 30-40%. Тільки високотехнологічне, енерго- і ресурсозберігаюче забезпечення виробництва може покласти цьому край.
Раціоналізація виробництва може значно знизити енерго- і матеріаломісткість виробництва; зменшити використання нафти і вугілля і замінити їх менш “брудним” для довкілля газом; розвивати нетрадиційні (альтернативні) види енергетики – сонця, вітру, морських припливів, атому, геотермальних джерел, а у перспективі й розвивати і розповсюджувати фактично невичерпну і екологічно чисту енергію термоядерного синтезу; стимулювати і раціонально (економічно) використовувати ресурси у виробництві й побуті.
4. Глобальні соціально-економічні проблеми
Цей комплекс проблем пов’язаний із взаємовідносинами суспільства і оточуючого середовища, з виникненням і труднощами подолання екологічної кризи, яка виникла на планеті внаслідок руйнівної дії людей на природу, довкілля. Річ у тім, що природа відіграє у розвитку людства двояку роль: 1) як джерело ресурсів для виробництва і 2) як середовище існування людей. І за необережне споживацьке господарське вторгнення природа “відповідає” людям не лише виснаженням ресурсів, але й неминучим погіршенням умов існування і здоров’я людей. У якості основних проявів екологічної кризи найчастіше називають наступні:
Забруднення повітряного і водного басейнів Землі; утворення парнікового ефекту, “озонових дір”, “кислотних дощів”, отруєння озер і річок, цілих зон екологічного лиха із масовими захворюваннями людей, тварин і рослин. Глобальні зміни клімату, які загрожують людству кліматичною катастрофою (глобальне потепління, нестійка важкопрогнозована погода, посухи, таяння полярних крижаних масивів, підвищення рівня Світового океану, затоплення великих населених територій, родючих земель, скорочення врожайності і т. ін. Знищення й стрімке вимирання лісів (легень планети). Вже втрачено 33% зеленого покрова планета; збіднення і загибель тваринного й рослинного світу, лавіноподібний викід у довкілля відходів виробничої діяльності людей і т. ін. Скорочення орних угідь і погіршення родючості земель через надмірну експлуатацію, ерозії (видування родючого шару), отруєння, засолення, заболочування, наступу пустель (з 1975 по 2000 рр. площа пустель збільшилась на 20%), наступу міст на землі сільскогосподарського призначення.
Науково-технічна революція озброїла людину небувалої сили засобами дії на природний процес. Сьогодні на кожного жителя Землі щороку виробляється до 20 т відходів, які викидаються у біосферу. У силу цього ризик загинути від “кислотних опадів” в індустріально розвинених країнах у 2 рази вище за ризик загинути у автомобільній катастрофі; а ризик померти від “отруєння” пестицидами перевищує “автомобільний ризик” у 10 разів. Сьогодні тільки через ерозії планета втратила майже третину родючих земель. ѕ угідь у засушливих регіонах вже опустелілись і цей процес продовжується із швидкістю приблизно 6 млн. га родючої землі на рік. У Світовий океан у ХХ ст. скинуто більше 20 млрд. тон сміття – від консервних банок до хімікаліїв. У результаті в тушах морських тварин і рибах знайдено до 150 різних шкідливих хімічних речовин. Кількість озону у Північній напівкулі у 1975-1990 рр. зменшилась на 3%, а у 1999-2001 рр. – на 6%. Щороку на планеті гине декілька видів тварин і рослин, а усього до 2000 р. припинили своє існування близько 1 млн. живих організмів.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
