Аргументовано, що символізація використовується в політиці на всіх етапах передвиборчої кампанії – починаючи від вибору кольорів, створення логотипу, завершуючи промовами кандидата. І успіх буде мати той хто приверне до себе увагу, створивши позитивний імідж, та створить чіткі асоціації пов’язані зі своєю ідеологією та програмою. Це потрібно для того, щоб виборець побачивши символ, міг прокласти асоціативний шлях не лише до «власника» цього символу, але й до його політичних атрибутів – ідеології, програми, обіцянок, можливостей.
Досліджено понятійно-категоріальний апарат політичної реклами. Визначено предмет політичної реклами – кандидати, їхні програми, політичні акції, рухи тощо; суб'єкт політичної реклами – рекламодавець (політична організація чи діяч); об'єкт політичної реклами – учасники політичного процесу, які здійснюють політичний вибір, визначаючи, якої політичної орієнтації їм дотримуватись.
Сутніть виборчих технологій — це мистецтво вивчення електоральної мотивації, вироблення механізмів, які базуються на певних психологічних підходах за умови, коли першочерговим є не „що”, а „як” здійснити, як вдало побудувати виборчу кампанію, вплинути на виборця. Виборчі технології — це, безумовно, технології політико-психологічні. Вони базуються на комплексному науковому підході з урахуванням досягнень низки наукових дисциплін, у першу чергу — політології, соціології, економіки, психології, політичних PR тощо [14, 39].
Встановлено, що при здійсненні впливу на аудиторію в політичній рекламі враховуються особливості психології мас. Висунуто та доведено припущення, що в політичній рекламі використовуються як технології маніпуляції масовою свідомістю, політичні технології, так і прийоми, які застосовуються в комерційній рекламі.
В результаті аналізу прийомів впливу на аудиторію, які описуються дослідниками комерційної реклами, виділена група прийомів, що становлять особливий інтерес з точки зору їх використання в політичній рекламі. Встановлено, що точка зору дослідників психології мас та психології реклами співпадає у тому, що емоційна сфера є головною та першою сферою, на яку має бути спрямований вплив реклами.
Зроблено спробу виявити та дослідити функціональні особливості і тенденції розвитку політичної реклами в умовах трансформації українського суспільства.
Аргументовано, що імідж політичної партії, на відміну від іміджу особистості, має певну специфіку. Уявлення про політичну організацію складається на підставі багатьох чинників: іміджу лідера, іміджу членів партії, іміджу електорату, ідеологічних засад, партійної символіки. Серед сучасних тенденцій у формуванні іміджу політика і політичної партії є єдиний стратегічний дизайн, системний підхід до організації рекламної кампанії, вироблення цілісного „фірменного” стилю, гармонія всіх заходів, що проводяться в рамках рекламної кампанії [17, 118].
Проаналізовано український досвід використання політичної реклами у ході парламентських виборчих кампаній. Вказано, що вибори — це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Підкреслено, що сьогодні перемогти на виборах можна лише завдяки вмілій і доцільній рекламній, інформаційній та психологічній обробці електорату.
Як засвідчила практика проведення парламентських рекламних кампаній, в Україні не простежується прямої залежності між кількістю реклами тієї чи іншої політичної сили і результатами голосування виборців.
Доведено, що, по-перше, в Україні відбулася диференціація функцій деполітизованих професіональних управлінців і так званих публічних політиків – тих, хто безпосередньо „живе” політикою. Влада багато в чому стає функцією образу. В результаті виборів більше не відбувається зміна чиновників-експертів, які здійснюють рутинну роботу з управління в „коридорах влади”. Змінюються носії іміджу - публічні політики. Отже, владу здобуває не той, хто розуміється на суспільних проблемах і може запропонувати ефективні шляхи їх розв’язання, а той, хто зумів себе „продати” найбільшій кількості виборців.
По-друге, сьогодні в українському політичному житті досить чітко простежується тенденція до персоналізації політичних сил. Імідж лідера значною мірою визначає імідж політичної партії та її перемогу на виборах. Однак, яскраво виражена персоніфікація політичних сил як, наприклад, на виборах 2002-2007 р.р. може виявитися тимчасовим явищем, своєрідною політичною модою. Не виключено, що на наступних парламентських виборах цей фактор уже не матиме такого значення.
По-третє, проблемою залишається законодавча невизначеність поняття „політична реклама”. Неабияке значення для ефективності діяльності ЗМІ під час виборів має достатня визначеність основних понять такої діяльності. Саме відсутність чіткого трактування певною мірою сприяє розгулу маніпулятивних технологій на виборах.
Виявлено, що змістове наповнення політичної реклами визначене потребами електорату. Основне її комунікативне завдання полягає в "погодженні" запиту об'єкта і пропозиції суб'єкта. Проаналізовано систему чинників, що формують політичний вибір, який є складним, багаторівневим, досить гнучким утворенням. Керуючись цими чинниками, окремо чи комплексно, використовуючи різні комбінації, можна варіювати і нюанси вибору, і його загальний напрямок.
Проведено аналіз зовнішніх рекламних повідолень українських політичних партій під час передвиборної кампанії до Верховної Ради 2007 року, який показав, що в українській політичній рекламі використовуються політичні технології та прийоми, які застосовуються в комерційній рекламі.
Список використаних джерел:
1. Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматись на політичному олімпі. — К., 1993.
2. Білоус А. Політичні об'єднання України. — К., 1993.
3. Блонделъ Ж. Политическое лидерство. Путь к всеобъемлющему анализу. — М., 1992.
4. Бодуен Ж. Вступ до політології. — К., 1995.
5. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. - К.: МАУП, 2004.
6. Бекешкіна І.К. Партійні преференції та вибір кандидатів // Загальнонаціональні опитування exit poll: Парламентські вибори — 1998. Президентські вибори — 1999. Парламентські вибори — 2002. — К.: Заповіт, 2002.
7. Бовкун Е. Начальники улыбаются редко, а зря... // Известия. - 2003. - 4 мая.
8. Бляхер Л. Конвенциональные понятия в структуре политического дискурса // Принципы и практика политических исследований. — М.: РОССПЭН, 2003.
9. Бондар Т. Динаміка довіри населення до Президента України, Прем’єр-міністра, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та ЗМІ // Український соціум: соціологічні дослідження та моніторинг соціальної політики. — №1. — 2004.
10. Вознесенська О. Вплив зовнішності кандидатів у депутати на електоральну поведінку виборців // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави: Матеріали Другої всеукр. конф., 13-14 листопада 1997 р. К., 1997.
11. Вознесенська О. Політичний текст і електоральна поведінка населення // Соціальна психологія. — №5. — 2007.
12. Вознесенська О. Формування іміджу Президента України засобами документальної фотогорафії // Наук. студії з політ. психології. К., Вип. 2. 2004.
13. Горбатенко В. Пропаганда // Політологічний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. М. Ф. Головатого та О. В. Антонюка. — К.: МАУП, 2005.
14. Борисов В.К. Теория политических систем. — М., 1991.
15. Бурдье П. Социология политики. — М., 1993.
16. Выдрин Д. Очерки практической политологии. — К., 1991.
17. Винниченко В. Відродження нації. — К., 1991.
18. Гаджиев К.С. Политическая наука. — М., 1995.
19. Гаевский Б. Философия политики. — К., 1993.
20. Гаевський Б. Українська політологія. — К., 1995.
21. Гелей С. Василь Кучабський: від національної ідеї до державності. Українська консервативна політологічна думка першої половини XX ст. — Львів, 1998.
22. Гелей С. Консервативна течія в політичній думці України XIX ст. — Львів, 1997.
23. Гелей С. Консервативно-політологічна концепція державотворення. Василь Кучабський. — Львів, 1996.
24. Геллер Э. Нации и национализм. — М., 1991.
25. Георгіна А. Конституційно-правові інститути зарубіжних країн. — Чернівці, 1994.
26. Голосов Г. Сравнительная политология. — М., 1995.
27. Головатий М. Хто стане третім Президентом України? Про ідеологічні метаморфози наступних президентських виборів // Політичний менеджмент. — №2. — 2003.
28. Грушевський М. На порозі нової України. — К., 1998.
29. Гурська Н. До питання формування іміджу політичної організації та її лідера // Проблеми політичної психології К., 2005.
30. Гармаш С. Шахтеры как пушечное мясо. Или Ты готов к гражданской войне? // Остров: Центр экономических и политических исследований Донбасса. - 2004.
31. Гунчак Т. Україна. Перша половина XX століття: нариси політичної історії. — К., 1998.
32. Донченко Е. Соціетальна психіка. — К., 1994.
33. Драгоманов М. Вибране. — К., 1991.
34. Дилигенский Г. Г. Социально-политическая психология: Учебное пособие. Изд. 2-е, исправ. и доп. - М.: Новая школа, 1996.
35. Дроздова М. Динаміка політичної свідомості студентів у процесі виборчої кампанії 2004 року // Соціальна психологія. — №4. — 2005.
36. Желев Ж. Фашизм: Тоталитарное государство. — М., 1997.
37. Історія філософії України: Хрестоматія. — К., 2002.
38. Зимичев А. Психология политической борьбы. — К., 1993.
39. Иванов В. Политическая психология. — М., 1997.
40. Ентин Л. Разделение властей: опыт современных государств. — М., 1995.
41. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин. — Львів, 1998.
42. Кононенко П. Українознавство. — К., 1998.
43. Кухта Б. З історії української політичної думки. — К., 1998.
44. Зубченко О.С. Електоральна культура: поняття, сутність // Грані. — №2. — 2005.
45. Зливков В. Психологія перемоги: віртуальні та реальні чинники // Соціальна психологія. — №3. — 2005.
46. Имидж лидера / Под ред. Е.В. Егорова-Гантмана. М., 2004.
47. Королько В.Г. Основи паблик рилейшнз: Учебник для студ. ВУЗов /Отв. ред. Удовик С.Л. - М.: Рефл-бук - К.: Ваклер, 2000.
48. Кривоносов А.Д. PR-текст в системе публичных коммуникаций. — СПб: „Петербургское Востоковедение”, 2002.
49. Литвин В. Украина: политика, политики, власть на фоне политического портрета Кравчука. - К.: Альтернативы, 2002.
50. Лавренко О. Проблеми формування іміджу кандидата в депутати // Проблеми політичної психології. К., 2002.
51. Лiсничий В.В. Сучасний виборчий. Навчальний посiбник. К.: Наукова думка, 2004.
52. Лисовский С.Ф. Политическая реклама. — М.: ИВЦ „Маркетинг”, 2003.
53. Кочубей Л. Методи соціально-психологічного впливу на електорат // Політичний менеджмент. — №1. — 2004.
54. Литвин А.П. Соціокультурні чинники електоральної поведінки українських виборців. Автореф. дис. канд. соціолог. наук: Київ. нац. держ. ун-тет ім. Т. Шевченка. — К., 2003.
55. Майерс Д. Социальная психология / Пер. с англ. СПб., 2004.
56. Медведчук В. Новий вимір демократії. - К.: Основні цінності, 2002.
57. Максимов А.А. “Чистые” и “грязные” технологии виборов: российский опыт. - М., 2003.
58. Почепцов Г. Имидж-мейкер: Паблик рилейшнз для политиков и бизнесменов - К.: Рекламное агенство Губерникова, 2005.
59. Пушкарева Г.В. Политический менеджмент. — М.: „Дело”, 2008.
60. Политология /Под. ред. Сазонова – К., 2001.
61. Почепцов Г. Имидж: от фараона до президента.- К.: Адеф-Украина, 2004.
62. Старовойтенко Р. Імідж політичної партії як чинник електорального вибору // Нова політика. - 2001. - № 2.
63. Пахарев А.Д. Политическое лидерство и лидеры. - К.: Знание Украины, 2004.
64. Пахарєв А.Д. Державне управління і кадрова політика в сучасній Україні. — К.: Світогляд, 2005.
65. Полохало В. Рейтинг как оружие кандидата // Вечерние вести. - 2009.
66. Політичні партії України: В 3-х т. / Уклад. Ю. Шайгородський. — К.: Український центр політичного менеджменту, 2005. — Т. 1.
67. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. — М.: „Рефл-бук”, К.: „Ваклер”. — 2007.
68. Політологія. Навчальний посібник /За ред. О.В.Бабкіної. – К., 1998.
69. Політологія. Навчальний посібник /За ред. О.В.Бабкіної. – К., 2001.
70. Шляхтун П.П. Політологія. – К., 2002.
71. Погорілий О. Соціологічна думка XX століття. — К., 1996.
72. Політичні структури та процеси в сучасній Україні// За ред. Ф.М. Рудича. — К., 1995.
73. Політологія // За ред. О. Семківа. — Львів, 1998.
74. Попович М. Національна культура і культура нації. — К.,1997.
75. Потульницький В. Історія української політології. — К., 1998.
76. Потульницький В. Нариси з української політології (1819—1991).—К., 1994.
77. Потульницький В. Теорія української політології: Курс лекцій. — К., 1998.
78. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. — К., 1992.
79. Тавадов Г.Т. – Политология: Учебное пособие – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000.
80. Політична наука: категорії, поняття і терміни / За ред. Б. Кухти. — Львів, „Кальварія”, 2006.
81. Рибачук М. Ф. Вибори та інформаційний простір України: правовий та організаційний контекст // Роль і місце засобів масової інформації у виборчому процесі. — К.: ЦВК України, 2008.
82. Нагорна Л. П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії. — К.: Стилос, 1998.
83. Томенко М. Політична еліта України - 2000. - К., 2000
84. Фролов П. Імідж політичного лідера у друкованих ЗМІ: шляхи та методи вивчення // Наукові студії з політичної психології. К., 2000.
85. Фролов П. Методичні засоби вивчення іміджу політичних лідерів // Наукові студії з політичної психології. К., 2009.
86. Фролов П. Образ політика: безпосереднє та медіасприймання // Проблеми політичної психології К., 2000.
87. Цуладзе А. Политическая мифология. - М., 2007.
88. Чемерис В. Загадка Віктора Януковича. Спроба дослідження. - К., 2008.
89. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. — М.: Мысль. — 1980.
90. Шепель В. Имиджелогия: Секреты личного обаяния. М., 2007.
91. Брайант Дженнингз, Томпсон Сузан. Основы воздействия СМИ., Издательство: Вільямс. Год издания: 2004.
92. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідерство. — Львів, 1999.
93. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. — К., 2007.
94. Дашутін Г., Михальченко М. Український експеримент на терезах гуманізму. К.: Парламентське вид-во, 2007.
95. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. - М., 2008.
96. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія. Навчальний посібник. – К., 2004.
97. Рябов С.Г., Тименко М.В. Основи теорії політології. – Київ: Тандем, 1996.
98. Політологія. Підручник / За заг. ред. проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків: Єдінорог, 2003.
99. Піча В.М., Хома Н.М. – Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. 2-ге видання, виправлене і доповнене. – К.: «Каравела», Львів «Новий Світ – 2000», 2000.
100. Нельга О.В., Забара Т.Б. Рівень нормативно-правового забезпечення та деякі практичні проблеми ведення передвиборчої і референдумної агітації // Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії та практики. — К.: ЦВК України, 2001.
101. Гелей С., Пастушенко Р., Рутар С. Українська політологія: Навчальний посібник. — Львів, 1997.
102. Гелей С., Пастушенко Р., Рутар С. Українська політологія: Навчальний посібник. — Львів, 1998.
103. Егорова-Гатман Е. В., Плешаков К. В., Байбачова В. Б. Политическая реклама. — М.: Никколо-медиа, 2002.
104. Політологія: Підручник для вузів /За ред. Ю.С. Шемчушенка, В.Д. Бабкіна, І.С. Дзюбка. — К., 2006.
105. Основи політології / Кирилюк Ф.М., Корж М.О., Федірко І.П. та ін. За заг. ред. Ф.М. Кирилюка. – К.: Здоров’я, 2000.
106. Арістотель. Политика // Соч.: В 4 т. — М., 1976. — Т. 4.
107. Диктаторы и тираны. Энциклопедический справочник. — Смоленск, 1997.— Т. 1,2.
108. Політологія. Навчальний словник-довідник. – К., 2001.
109. Словарь-справочник / М.А.Василик, М.С.Вершинин и др. - М., 2001.
110. Закон України «Про вибори народних депутатів України», остання редакцiя вiд 11.06.2009.
111. Закон України «Про вибори Президента України», остання редакцiя вiд 05.02.2010.
112. Закон України «Про рекламу», остання редакцiя вiд 23.07.2010.
113. Біденко Артем, Руденко Андрій, Що вибори нам несуть? Газета День №58, п'ятниця, 7 квітня 2006.
114. Власти не хватает доверия и авторитета (ред.) // Вечерние вести. - 2003. - 30 мая - 5 июня.
115. Путин трижды упомянул имя Януковича // Время новостей. - 2004.
116. Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави. — К., 1995.
117. Украинский центр экономических и политических исследований им. А. Разумкова: Янукович хочет сделать русский язык вторым государственным и ввести двойное гражданство // Корреспондент. Net - 2004 – 27.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19
