Майстрами соціального реформізму зарекомендували себе британські ліберали. У своїх політичних формулюваннях ліберали добре враховували прагнення народу до соціальних реформ. Автором гнучкої версії буржуазного реформізму й однієї із самих значних політичних фігур європейської історії перших десятиліть минулого століття став англієць Девід Ллойд Джордж, син учителі, адвокат, один з лідерів ліберальної партії Великобританії. Ллойд Джордж стояв за державне посередництво між робітниками й підприємцями. Консерватори й праве крило його власної партії оголосили його чи не червоним - за те, що він провів у парламенті прогресивний податок на більші стани й високі доходи.
В 1909 році Ллойд Джордж вийшов у парламент із ідеєю "народного бюджету" - введення "надналогу" на високі доходи. Гроші повинні були піти на соціальні й військові потреби (будівництво дредноутів). З 1908 року в Англії були уведені пенсії по старості - для тих, кому перевалило за 70, а також державне страхування - у спеціальний фонд відраховували кошти держава, роботодавці й самі робітники, кошти ці йшли на безкоштовне медичне обслуговування, на виплати через хворобу, по втраті працездатності, по материнству. А для будівельників, наприклад, і на тимчасові допомога з безробіття. Це була новизна, що адже переважали раніше в керма державного корабля консервативні ідеологи увесь час повторювали, що державна допомога тільки розхолоджує трудящих, заважає їм самим "устати на ноги". Він був спочатку міністром праці, потім міністром фінансів, нарешті, прем'єр-міністром, і завжди послідовно проводив лінію на підвищення ролі держави в рішенні соціальних питань (тривалість робочого дня, умови праці й т.д.). Наприклад, робітники всі наполегливіше вимагали переходу від 10 до 8-вартового робочому дню. І уряд проводить через парламент закон про те, щоб не скрізь, а поки на окремих виробництвах (для гірників, що працюють у нічну зміну) 8-вартовий день був уведений. З ініціативи буржуазних реформаторів держава бере на себе рішення питань утворення, уводячи й підсилюючи безкоштовне утворення, затверджуючи світський, а не церковний характер утворення. У цьому теж минулому досягнуті чималі успіхи.
3. СОЦИАЛЬНІ РЕФОРМИ ДЕВІДА ЛЛОЙДА
Перехід влади до лібералів був здатний, у який те мері перешкодити підйому, що насувається, робочого руху. Ліберали пропонували проводити внутрішню політику шляхом поступок і реформ. У той час, як консерватори проводили в життя політикові твердого придушення політичної самостійності робітничого класу, про що свідчить і справу Таффської долини, і процес Осборна. Спільницею лібералів у цьому питанні могла стати лейбористська партія, що з'явилася в 1900 р. У лейбористській партії складалися багато діячів фабіанського суспільства, які ще в к. ХIХ в. призивали переглянути закон про бідних 1834р. По багатьом питанням соціальної політики погляди керівників обох партій були близькі. Між ліберальною й лейбористською партіями був укладений неформальний союз із проблем внутрішньої політики. "Ми -заявив Ллойд Джордж у жовтні 1910 р. у Кардифі, - повинні врахувати, що дотепер не було спроб протидіяти поширенню соціалізму серед робітників. Нам потрібно сприяння робочої партії, щоб указати напрямок політики лібералізму й дати чинність і вміння його авангарду. Якби спритні люди, які думають, що вони зараз щонайкраще служать прогресу, намагаючись розгромити лібералізм, направили свої здатності на те, щоб зміцнити лібералізм і зробити його розумним, - вони зробили б прогресу більше високу й значиму послугу. Парламент не зробив нічого для усунення соціального нестатку, ганебно поганих житлових умов і вбогості, для усунення причин потреби" (7). Настрою в суспільстві наочно продемонстрували перші на початку століття результати виборів у Парламент, які ясно свідчили про невдоволення більшої частини електорату планами консерваторів у сфері внутрішньої політики.
Наприкінці 1905 р. ліберали вперше в цьому столітті сформували кабінет на чолі з Г. Кемпбелл-Баннерманом . Треба відразу ж відзначити, що новий кабінет відрізнявся по своєму складі від колишніх і може бути вже по цьомуе викликав надії на зміни . Справа в тому, що колишні кабінети складалися майже цілком із земельних власників ; з 1906 р. у Парламенті стали превалювати люди з капіталом і професійними політиками. Канцлером казначейства став Г. Асквит. Ліберали в цьому уряді мали міцну більшість.
Економічна ситуація у Великобританії, до моменту приходу консервативної опозиційної партії, явно перебувала не в кращому стані, що природно відображалося й, на без того тяжкому становищі простого народу. Ліберали, у сформованій обстановці, запропонували проект реформ по підвищенню життєвого рівня робітничого класу. Соціальні реформи повинні були початися із введення урядом пенсійних виплат старим людям. У підготовці законопроекту по пенсіях, передбачалася участь багатьох членів уряду, але, безсумнівно, що визначає фігурою повинен був стати Г. Асквит. У подальші плани реформаторів входило поліпшення функціонування міністерства торгівлі. Було намічене створення трудових бірж і в наступному бюджеті 1909р., з'єднавши всі накопичені ресурси, стимулювати промисловий розвиток і подальше розгортання реформ. І, нарешті, третьою стадією в 1910 р., повинен був стати проект закону страхування через хворобу, що готовив Д. Ллойд Джордж. Фінальним акордом, планувалося провести закон про страхування по безробіттю, розроблювальний У. Черчіллем. Такі були стратегічні плани реформаторів.
У Німеччині вже був живий приклад аналогічних реформ проведених в 1880-х рр. канцлером О. Бісмарком. Вони були апробовані й дали позитивні результати . 17 листопада 1881 р., О. Бісмарк оголосив про внесення в рейхстаг серії законопроектів про соціальне страхування, а також проголосив намір створити з метою вишукування необхідних коштів "корпоративні товариства під державною охороною й при державному заохоченні".
З метою ознайомлення з німецьким досвідом, у Німеччину їздили багато членів ліберальної партії на початку Ххв., а після відвідування цієї країни Д. Ллойд Джорджом, їм з У. Черчіллем був вироблений уже згаданий стратегічний план дії. Треба відзначити, що Г. Асквит, Д. Ллойд Джордж і У. Черчілль задумували реформи, як систему соціального законодавства для допомоги не всім, а головним чином звичайним робочим родинам у їхній боротьбі за виживання, створивши альтернативу так ненавидимому пролетаріатом закону по бідності. Згідно Ллойд Джорджеві: " Це проблеми хворих і немічних людей, всіх тих, хто не здатний знайти шляхів заробляння коштів до існування ... це проблеми, з якими держава теж повинне мати справу і якими зневажало занадто довго" (9).
В 1907 р. Г. Асквит, будучи ще канцлером казначейства, став використовувати бюджет як інструмент для соціальних перетворень. Уперше в бюджеті стали робити розмежування між заробленими й не заробленими доходами при сплаті податків. У той час податок, що стягується з капіталу понад 160 ф. ст. у рік становив 1 шилінг. М. Асквит наполіг на тому, що рівень податку на зароблені доходи, що доходять до 2 000 ф. ст. у рік, був знижений до 9 пенсів (10). Інші ж платили 1 шилінг, як і раніше.
У квітні 1908 р. у уряді відбулися зміни. М. Кемпбелл Баннерман оголосив про свою відставку, у зв'язку зі станом здоров'я. Пост прем'єр-міністра зайняв Г. Асквит. Канцлером казначейства став Д. Ллойд Джордж, а У. Черчілль очолив міністерство торгівлі. Незважаючи на те, що подання нового бюджету перебувало в компетенції канцлера казначейства, новий 1908 р. бюджет Г. Асквит оголосив сам, тому що в нього був включений законопроект про пенсії, що означала початок соціальних реформ.
Відповідно до закону про пенсії, пенсійні допомоги виплачувалися всім особам, що досягли віку 70 л. Мінімальна сума, на яку міг прожити людина, зводячи кінці з кінцями, була визначена в 4 шилінги 7 пенсів у тиждень. Пенсія становила 5 ш. у тиждень. Крім того, була визначена ковзна шкала, по якій людина отримуюча допомогу в 5 ш. могла мати додатковий прибуток до 8 ш. 8 п. у тиждень. Тим, хто заробляв більше, розмір пенсій зменшувався таким чином, що б максимальна сума становила ледве більше 13 ш. Тим, хто заробляв 12 ш. і більше, пенсія не виплачувалася взагалі. Тому що розмір пенсії був досить малий, на цю допомогу пенсіонер мав змогу жити, зводячи кінці з кінцями, тому як би сама собою передбачалася підтримка родини. Крім того, в умовах видачі пенсії не було обмежень для осіб, що мають роботу, за винятком уже згадуваних. Розмір пенсії, якщо й був досить невеликим, все-таки рятував осіб літнього віку від необхідності йти в робітничі будинки.
Наступним кроком у здійсненні соціальних перетворень, з'явилося встановлення 8 ч. робочого дня для шахтарів в 1908 р. Це був перший випадок, коли Парламент прийняв закон про скорочення робочого дня для чоловіків.
Цими двома конституційними актами ліберальна партія створювала гарний почин для подальших соціальних перетворень у Великобританії. У березні 1908 р., у ліберальному щотижневику "Нейшн", У. Черчілль визначив соціальні реформи, як "непроторенну область політики". Реформи, проведені лібералами, автор наведеної цитати вважав як альтернативу соціалізму. У його інтерв'ю репортерові Дейли Мейл, у серпні 1909 р., У. Черчілль заявив: "Думка така, що необхідно підвищити стабільність наших інститутів, даючи масі промислових робітників прямій інтерес - підтримуючи їх. Якщо дати їм матеріальну підтримку, у формі страхування в "чорні" для них дні, то ці робітники не будуть обертати уваги на широкі обіцянки революційного соціалізму".
Коментуючи висловлення одного з лідерів лібералів, необхідно згадати політичну ситуацію, що зложилася наприкінці ХIХ - початку ХХ вв. у робочому русі, у багатьох країнах Європи. Активність робітників явно росла, росла їхня самосвідомість. Багато реформаторів і У. Черчілль у тому числі, на наш погляд, шляхом реформування намагалися направити робочий рух у потрібне русло: поліпшуючи положення робітників, уникнути можливих соціальних катаклізмів. У. Черчілль відстоював необхідність проведення соціальних перетворень урядом, для того, щоб не упускати ініціативу й не доводити ситуацію до крайності. Д. Ллойд Джордж із розумінням ставився до класу радикально настроєної опозиції, що дивилася на клас земельних власників знизу. Тут необхідно згадати й зміна думки середнього класу, що зводився до позиції необхідності поліпшення життєвого рівня робітничого класу й у такий спосіб необхідності соціальних реформ, що так само підтверджується результатами виборів 1905 і 1910 р., у період проведення реформ. Погляди Д. Ллойд Джорджа й У. Черчілля базувалися на інтересах класів, їх що породили, які збіглися тепер, за певних умов нагальної потреби соціальних змін.
Страницы: 1, 2, 3, 4
