Розділ 2. Розвиток політичних партій
2.1 Поетапність виникнення та розвитку політичних партій
Коли з'явилися партії як соціальний феномен? Чи можна хронологічно визначити такий момент? Це питання досить складний в силу того, що завжди можна знайти історичних попередників сучасних партій, якісь «протопартій», до числа яких можна віднести, наприклад, конкуруючі клани, групи фаворитів при дворах європейських монархів, аристократичні і олігархічні угруповання і так далі. Але вивчення подібних «протопартій» не може прояснити питання про походження партійності як феномену, багато в чому визначив структуру сучасного суспільства. Тому можна стверджувати, що партії не існують в примітивних (або «первісних») спільнотах, як не існували вони і в класичних деспотіях, що ґрунтувалися на підпорядкуванні примітивних (сільських, територіальних) спільнот військової, бюрократичної і владної машини. Перші протопартійних утворення виникли ще в Стародавній Греції, проте як організаційно оформлені суб'єкти публічної політики партії сформувалися значно пізніше. Політична партія в сучасному розумінні - це продукт ліберальної політичної теорії Нового часу, яка стверджувала, по-перше, автономію політичного суб'єкта за відношенню до влади монарха, по-друге, здатність людей активно змінювати політичний устрій суспільства у відповідності зі своїми уявленнями про справедливість і чесноти. Класичні партії як дійсна соціальна сила з'являються тільки в період буржуазних революцій, то є партія - це продукт модерну, епохи, апофеозом якої стала Велика французька революція. Модерн - «сучасність», історична епоха, початок якої умовно датується Великими географічними відкриттями. Характеризується прискореним розвитком засобів виробництва, глобальної уніфікацією культурних і політичних форм, витісненням міфологічної свідомості і розвитком науки.
Німецький соціолог Макс Вебер виділяв в історії політичних партій три етапи: партії як аристократичні угруповання, партії як політичні клуби та сучасні масові партії. Вебер Макс (1864-1920) - німецький соціолог, історик, економіст і юрист. Професор в Берліні, Фрейбурзі, Гейдельберзі, Мюнхені. Творець оригінальної теорії походження «сучасного західноєвропейського капіталізму». На основі порівняльного аналізу в ряді робіт («Протестантська етика і дух капіталізму», 1904, та інших) «господарської етики» різних релігій (протестантизму, конфуціанства, буддизму та інших) Вебер стверджував, що капіталізм міг виникнути вперше лише на Заході внаслідок поширення тут протестантизму і особливо кальвінізму, «Господарська етика» якого, за Вебером, найбільш відповідала «духу капіталізму».
2.2 Фактори, що впливають на розвиток політичних партій
У цілому виникнення та подальший розвиток політичних партій обумовлено наявністю цілого комплексу суспільно-політичних інститутів і процесів, кожен з яких, у свою чергу, може розглядатися в якості окремого чинника. Система факторів інституціональних процесів має складний і багаторівневий характер, що дозволяє виокремити як соціально-культурні, так і інституційні чинники. Найбільш важливий вплив на характер розвитку багатопартійності мають такі фактори, як форма правління (тобто система організації вищих органів державної влади), форма державного устрою, політичний режим і виборча система. «Інституціональна інфраструктура» багато в чому визначає стійкість партій і політичних рухів, задає об'єктивні параметри їх розвитку, позначаючи межі організаційного зростання і можливості політичного маневрування. Значення ж соціально-культурних факторів полягає в тому, що останні багато в чому визначають, якою мірою цей політичний інститут адекватний склався укладу суспільного життя і наскільки його становлення викликано внутрішніми закономірностями соціального розвитку [27]. Крім соціальної організації суспільства, на розвиток політичних партій впливає політична культура, тобто пов'язаний з політикою комплекс елементів загальної культури соціуму (політичних ідей, цінностей, установок, стереотипів, традицій, правил поведінки), які безпосередньо впливають на політичний процес, формуючи стиль політичної поведінки. Політико-культурне середовище суспільства багато в чому визначає характер і ступінь участі населення в політичному процесі. Крім того, вона впливає на становлення партій шляхом впливу системи світоглядних позицій на формування партійної ідеології. Особливості політичної культури визначають як ступінь готовності суспільства сприйняти ідею багатопартійності, так і особливості її втілення в суспільно-політичній практиці. Умовою виникнення політичної партії є наявність загальної політичної доктрини, яка поділяється усіма її членами. Класичне визначення партії, дане французьким лібералом початку XIX століття Бенжаменом Констаном, звучить так: «Партія є спільність осіб, публічно сповідують одну й ту ж політичну доктрину». Констан де Ребекка, Анрі-Бенжамен (1767-1830), французький політичний діяч і письменник, відомий під ім'ям Бенжамена Констана. У 1814 році Констан став союзником Наполеона, написав для нього проект конституції. У 1830-му був призначений головою Державної ради. У своїх політичних творах розвивав ідеї буржуазного лібералізму; ідеалом державного устрою вважав конституційну монархію по англійському зразку. Однак на практиці істотними факторами при виникненні партії можуть опинитися й інші, наприклад, географічне походження або бажання захистити професійні інтереси. Класичний приклад-історія виникнення парламентської групи якобінців під час Великої французької революції (організатори групи були депутатами від Бретані). У цілому для створення та подальшого політико-організаційного становлення партії потрібна не тільки наявність відповідних об'єктивних передумов, але й збіг низки суб'єктивних обставин. Першим необхідною умовою стає поява суб'єктивного політичного інтересу, що викликає необхідність у створенні партії. Таким може служити прагнення підвищити свою політичну вагу, бажання консолідувати певну частину політично активного шару, необхідність створення організації, що захищає корпоративні інтереси і так далі. Друга необхідна умова - наявність кадрового ядра партії, ініціативної групи, яка взяла б на себе виконання необхідних дій організаційного і політичного плану зі створення нового політичного об'єднання. В якості третьої умови виступає потреба в розробці політичної стратегії партії, її ідейно-теоретичної платформи інтелектуальних інновацій в соціально-політичній сфері. Четвертою умовою виступає встановлення всередині кадрового ядра партії умов, об'єктивно працюють на згуртування партії. Такою обставиною може служити спільність інтересів, подібність ідейних цінностей і поглядів, необхідність консолідації внаслідок тиску зовнішніх обставин. Від довготривалості обставин, що працюють на внутрішню згуртованість партії, неабиякою мірою залежить і її політична майбуття.
2.3 Зародження і розвиток багатопартійної системи в Україні
Багатопартійна система перебуває в нашій країні на стадії становлення. Її створення - найважливіший елемент побудови громадянського суспільства і правової держави, сучасної політичної системи. Сучасному політичного плюралізму на території Україні півтора десятка років. Перші політичні угруповання виникають в середині 1988р. На першому етапі створення багатопартійної системи в України цілком закономірно виникає двоколірна типологія з поділом політичних сил на "правих-партократів" і "лівих-демократів". У середині 1988 р. У західних регіонах України були створені перші політичні організації: Демократичний союз (ДС) та Українська Гельсінська спілка (УГС). Це були угруповання відверто антикомуністичного спрямування, лідери яких провели чимало років у концтаборах за політичні погляди. УГС була першою організацією в країні, яка заявила про необхідність побудови самостійної української держави. Першою формально зареєстрованою політичною партією стала Українська національна партія (УНП) (жовтень 1989 р., Львів). Процес виникнення політичних об'єднань в Україні, як і в Росії та інших пострадянських республіках, не був пов'язаний зі структуризацією суспільства на певні соціальні групи. Закономірний наслідок - формування на першому етапі широких демократичних коаліцій. В Україні таким об'єднанням став Народний Рух України за перебудову - перше масове політичне об'єднання, яке зібрало під свої знамена людей з різними політичними поглядами - від комуністів до членів УГС. Це був час консолідації цивільно-політичних об'єднань та угруповань на основі боротьби за національне, духовне, економічне і політичне відродження України. Навесні 1990 р. під час виборів до Верховної Ради УРСР і до місцевих органів влади почався активний процес розмежування політичних сил. Виникає необхідність створення партій з чіткими політичними орієнтирами і статутною дисципліною. У республіці в цей час функціонувало понад 20 партій і об'єднань. Невдала спроба державного перевороту в серпні 1991 р. привела до кардинальної зміни політичної ситуації. Розпад державності СРСР, проголошенням Верховною Радою України Акта про незалежність, заборона в вересні 1991 р. Комуністичної партії України створили якісно нові умови для розвитку політичних об'єднань в країні. За минулі роки в Україні сформувалася багатопартійна система. Але при цьому процес створення нових партій не припиняється. Так, якщо під час виборів до Верховної Ради в березні 1998 р. у України було 52 політичні партії, на початку 2001 р - 110, а за рік до парламентських виборів 2006 (тобто в березні 2005 р.) їх було зареєстровано 126. Відбуваються типові для багатопартійності міжпартійна і внутрішньопартійна боротьба, розколи в партіях, об'єднання партій, створення міжпартійних блоків. Особливо ці процеси активізувалися в 2005 р. У зв'язку з підготовкою виборів до Верховної Ради у березні 2006 р. Багатопартійність в Україні відображає весь ідейно-політичний спектр партій, який існує в світі. Так, відповідно до ідеологічними напрямками в Україні діють комуністичні (КПУ, КПРС та ін), соціал-демократичні (СДПУ (о), СДПУ та ін), ліберально-демократичні (ЛДПУ, ПРП та ін), консервативні (УКРП , УНКП і ін), християнські (ХДПУ, РХП та ін), націоналістичні (КУН, УНА та ін) партії. Залежно від обставин та інтересів політичної боротьби діяльність деяких партій не повною мірою відповідає ідейно-політичної суті, зафіксованої в їхніх назвах і програмних документах. Трапляються розбіжності між проголошеними суспільно-політичними цілями партії та конкретними поточними інтересами її лідерів. Багатопартійність в Україні стала реальністю і виводить її на шлях сучасного демократичного цивілізованого розвитку. Сучасна українська багатопартійність є передумовою створення партійної системи, яка сприятиме становленню сильної, стабільної, демократичної системи влади в країні. Очевидно, партії як невід'ємний елемент сучасного цивілізованого суспільства мають майбутнє.
Страницы: 1, 2, 3, 4