План
1. Умови, необхідні для формування громадянського суспільства 2
2. Громадянське суспільство як головна умова розбудови демократичної держави 5
3. Взаємодія державних органів і структур громадянського суспільства 6
4. Умови для ефективного існування громадянського суспільства в демократичній державі 11
Список використаної літератури 12
1. Умови, необхідні для формування громадянського суспільства
Необхідною умовою ефективного функціонування громадянського суспільства є вільна особистість. Її характеризує, зокрема, високий рівень індивідуальної автономії стосовно суспільства взагалі й державної влади особливо. Така особистість є самоцінною та самодостатньою силою. Їй властиві здатність взаємодіяти з іншими особистостями в ім’я загальних цілей, інтересів, цінностей, а також здатність підпорядковувати свої приватні інтереси і способи їх досягнення загальному добру, вираженому в правових нормах. Для формування нового громадянського суспільства необхідні певні інституціональні передумови, насамперед мінімум демократичних прав і свобод, ринкова економіка, які створюють можливості як для свободи особи, так і для самоорганізації громадян [1].
Різним аспектам проблеми політичної й соціальної консолідації та забезпечення розумного й достатнього рівня соціально-політичної стабільності в умовах демократичного транзиту присвячено чимало наукових досліджень. Та все ж при аналізі взаємин держави і громадянського суспільства виникають серйозні труднощі, такі, зокрема, як проблема визначення політичного в принципі. „Якість явища, - писав М. Вебер, - яке дозволяє вважати його „соціально-економічним”, не є щось властиве йому як такому об’єктивно. Воно обумовлюється спрямованістю нашого пізнавального інтересу, що формується в межах... культурного значення, якого ми надаємо тій чи іншій події в кожному окремому випадку” [2].
Природна складність для консолідації інтересів політичної системи й, насамперед, держави і громадянського суспільства полягає в тому, що існує безліч умов і реалій. Наприклад, націй та етнічних груп, влади й опозиції, власників і найманих робітників тощо.
Багатозначність понять „політична система” і „громадянське суспільство” є природним наслідком цілого ряду факторів, серед яких: а) складність феноменів, що досліджуються, їх багатоспектність, що визначають увагу до нього фахівців різних профілів; б) розмаїття національних шкіл і наукових традицій, що визначають специфіку розгляду проблем; в) сама еволюція понять „політична система” і „громадянське суспільство” в процесі їх дослідження, обумовлена, у тому числі, й ступенем вивчення громадянського суспільства і політичної системи.
Політична система пострадянських країн поступово набуває рис політичних систем країн Заходу. Спільне між політичними системами Заходу та пострадянських країн полягає в плюралізмі громадянського суспільства, в парламентаризмі, конституціоналізмі. Серед головних відмінностей політичних систем пострадянських країн і країн Заходу відзначимо, насамперед, слабку реалізацію головної ознаки демократії - контролю з боку громадянського суспільства над державою через несформованість самого громадянського суспільства. А це прямо кореспондується з несформованістю середнього класу, який є запорукою прогресу сучасного суспільства.
Як справедливо відзначають українські дослідники, проблеми становлення громадянського суспільства є своєрідним індикатором незадовільного вирішення соціально-політичних проблем та реального забезпечення прав та інтересів особи [5].
Серед інших проблем становлення громадянського суспільства відзначимо не тільки розпад традиційних норм і соціально-культурних зв’язків, але й виникнення завищених матеріальних і статусних очікувань. Відзначимо також той факт, що нині у свідомості людей досвід минулого „перетинається” з новими реаліями, що негативно відбивається на їхньому ставленні до нових державних утворень та неурядових організацій. „Народ, - писав Г. Гегель, - може мати будь-який державний устрій. Він залежить переважно від характеру народу, від його, народу, ступеня освіченості, від способу життя й чисельності народу” [3, 53].
Як відзначають Ф. Шміттер і Т. Карл, міркуючи про побудову стабільного суспільства, що самовідтворюється, варто мати на увазі так звану консолідовану демократію через послідовне здійснення курсу на демократизацію, що є метою транзиту і, відповідно, одним з основних елементів політичного транзиту [4].
Сучасне розуміння громадянського суспільства передбачає наявність у нього цілого комплексу істотних ознак. До них можна віднести, в першу чергу, те, що таке суспільство - це суспільство вільних індивідів. В економічному плані це означає, що лише люди, які мають житло та надійну роботу, можуть бути громадянами, здатними захищати свої права. Отже без матеріальної забезпеченості не може бути політичної свободи.
У політичному розумінні свобода громадянина полягає в його незалежності від держави, тобто в праві брати (чи не брати) участь у виборах органів державної влади та місцевого самоврядування, вступати чи не вступати в ту чи іншу партію тощо.
Слід зазначити, що плюралізм є також істотною ознакою громадянського суспільства. Він проявляється у всіх сферах життя: в економічній (різні форми власності, від приватної до державної); в соціально-політичній сфері (наявність неурядових організацій та інститутів, у яких індивід може проявити і захистити себе); в духовній сфері плюралізм проявляється через забезпечення свободи слова, толерантного ставлення до інакомислення тощо.
В цьому плані відзначимо особливу роль правової держави в захисті та забезпеченні громадянських прав і свобод. Правова держава, по суті, є результатом розвитку громадянського суспільства й умовою його розвитку та удосконалювання.
Важлива умова дієвості держави полягає в тім, що вона має у своєму розпорядженні засоби, за допомогою яких може забезпечити соціалізацію та виховання громадян. Далі - громадянське суспільство може забезпечити захист громадян та їхніх об’єднань, їх інтересів і потреб від незаконного втручання в їх життєдіяльність держави та її органів. І нарешті, громадянське суспільство сприяє формуванню органів держави, демократичному й гуманістичному розвитку всієї політичної системи суспільства.
У цьому контексті актуальною проблемою розбудови демократичних і правових інститутів держави є місцеве самоврядування. Для забезпечення майнової та фінансово-економічної незалежності органів місцевого самоврядування необхідні чітке правове визначення та захист муніципальної власності, у першу чергу - об’єктів нерухомості. У певних випадках вони мають передаватися з державної в муніципальну власність. Слід вживати заходів для розмежування і законодавчого закріпленню не тільки бюджетних доходів, але й бюджетних повноважень в цілому між всіма рівнями влади, включаючи місцеву публічну владу. Держава та місцеві органи влади повинні допомагати громадянам об’єднуватися за місцем проживання в товариства самодопомоги, групи громадянської дії та ініціатив. Тільки самоврядне громадянське суспільство здатне обмежити сваволю та безвідповідальність влади. Самоврядування - рушійна сила формування потужної демократичної держави.
До суспільства влада апелює, як правило, тоді, коли має потребу в легітимації нових правлячих еліт, після чого все повертається „на круги своя” - в сенсі проведення колишнього курсу.
Таким чином, громадянське суспільство - це вільне демократичне правове суспільство, орієнтоване на реальну людину, і яке контролює діяльність держави. Громадянське суспільство і держава - це пов'язані між собою прояви єдиної сутності. І ім'я цієї сутності - людина.
Прийнято чомусь вважати, що громадянське суспільство і держава -антагоністи: іншого не дано. Та насправді це зовсім не так. Суперництво політичних угруповань породило міф про неможливість будь-якого миру між громадянським суспільством і державою. Звичайно, боротьба між ними точиться завжди. Але якщо вона ведеться в конституційному полі, то нічого страшного не відбувається. Небезпека виникає, коли держава чи громадяни порушують закони. Але ще гірше - покірність, пасивність, смирення, безвідповідальність громадян, а також млявість, розгубленість держави.
К. Поппер писав: „Демократичні інститути не можуть поліпшуватися самі - їх поліпшення залежить від нас. Проблема поліпшення демократичних інститутів - це завжди проблема, що постає перед особистостями, а не перед інститутами” [6]. В цьому розумінні громадянське суспільство, будучи в певній мері незалежним від держави, імперативно зобов'язане взаємодіяти з нею. Держава, у свою чергу, зацікавлена у взаємодії з громадянським суспільством, тому що: громадянське суспільство є джерелом легітимності політичної сили, що стоїть при владі; взаємини держави з інститутами громадянського суспільства є для держави найважливішим джерелом інформації про стан суспільства, його інтереси, настрої, ставлення до політичної влади.
Слід відзначити в цьому контексті актуальність аналізу інструментарію наукового дослідження взаємодії державних органів і структур громадянського суспільства як політичних мереж, об'єднаних спільними інтересами, взаємозалежністю, співробітництвом і рівноправністю. В літературі з політології називаються наступні характеристики цієї взаємодії.
1. Вони є такою структурою управління публічними справами, що репрезентує державу і громадянське суспільство. Ця структура складається з багатьох державних, приватних, громадських організацій та установ з певними спільними інтересами.
2. Політична мережа складається для вироблення угод у процесі обміну ресурсами, наявними в акторів, що передбачає їх зацікавлення одне в одному.
3. Важливим елементом політичної мережі є кооперативний інтерес, що відрізняє її від ринку, де кожний учасник дбає передусім про власні інтереси.
4. Між учасниками мережі утворюються горизонтальні зв'язки, оскільки вони, ці учасники, стосовно можливості формування спільного рішення всі рівні.
5. Мережа - це договірна структура, заснована на погоджених формальних і неформальних правилах комунікації, у яких діє особлива культура консенсусу.
В цілому така мережа є системою державних і недержавних утворень у певній сфері політики, які взаємодіють між собою на базі ресурсної залежності задля досягнення згоди з політичних питань, що цікавлять усіх, використовуючи при цьому формальні та неформальні норми [7].
Страницы: 1, 2
