Зонами критичної продовольчої ситуації є території в межах Сахелю (Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинута промисловість, і Північно-Східній та Південній Африці ( за винятком ПАР). Найбільш жахливе становище у 20 країнах “зони голоду”, що розташована в сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення вдвоє перевищують виробництво продовольства. У раціоні африканців переважає низькокалорійна рослинна їжа з невисоким вмістом білків, жирів та вітамінів. Для багатьох африканських держав середньодобова забезпеченість їжею оцінюється у 80-85% від рекомендованих ФАО норм.
Осередком хронічного дефіциту продовольства є також Центральноамериканський субрегіон - Сальвадор, Гондурас, Гватемала, де середньодобове споживання не перевищує 2000 ккал. Найбільш загострена проблема на Гаїті (1905 ккал).
1.3 Основні шляхи та механізми розв’язання глобальної продовольчої проблеми.
Із самого виникнення глобальної продовольчої проблеми точилися дискусії про шляхи її розв`язання. Незважаючи на певні розбіжності, мова йде про основні такі шляхи – екстенсивний та інтенсивний.
Екстенсивний шлях полягає насамперед у подальшому розширенні пасовиськ, орних, рибопромислових та інших угідь.
За окремими даними, світова площа сільськогосподарських земель за 1980-2000 рр. Зросла з 4,4 млрд до 5,1 млрд га. У середньому на душу населення у світі приходиться 0,3 га ріллі – основного джерела одержання продовольства. За останні роки площі ріллі скорочуються абсолютно, не говорячи вже про відносне скорочення ( на душу населення), у зв`язку з зростанням населення, особливо в країнах, що розвиваються. В окремих країнах є великі розбіжності у площі ріллі на душу населення. Так, у США на душу населення припадає 0,67 га ріллі, в Австралії близько 2 га, на Україні – 0,63 га, у Германії – 0,12 га, у Великій Британії – 0,11, у Японії – 0,03 га.
У світі є резерви для збільшення оброблюваних площ. Нараховується кілька мільйонів квадратних кілометрів земель, які можна було б використати для потреб сільського господарства. Найбільші земельні площі, потенційно придатні для обробітку, мають Латинська Америка та Африка. В Латинській Америці нині використовують трохи більше чверті придатних земель. В Африці на середину 90-х рр. обробляли менше 20% таких земель. Але розширення їх використання не тільки потребує великих капіталовкладень, а й призведе до деградації грунтів. Тому для збільшення виробництва продовольства в першу чергу прагнуть поліпшити використання наявних сільськогосподарських угідь. Велика частина оброблюваних площ землі знаходиться у Північній півкулі. Понад половину їх розташовано в Європі й Азії і 15% - у Північній Америці. У цих регіонах виробляється й основна частина продовольства більше половини площі зайнято зерновими культурами.
Інтенсивний шлях розв`язання продовольчої проблеми передбачає механізацію, хімізацію, підвищення енергоозброєності сільського господарства, використання високоврожайних сортів сільськогосподарських культур, найбільш продуктивних порід тварин – тобто застосування всіх тих засобів, які дають змогу збільшити віддачу землеробства й тваринництва навіть при зменшенні сільськогосподарських площ.
Великі перспективи інтенсифікації сільськогосподарського виробництва пов`язують із технологічною революцією. Ця революція виражається у використанні досягнень генної інженерії, біотехнології та інформаційної технології безпосередньо у фермерському землеробстві й тваринництві для поліпшення якості продукції, зниження виробничих витрат і т.д.
Таким чином, можливості збільшення виробництва сільськогосподарської продукції далеко не вичерпані. Це:
. підвищення родючості грунтів, що пов`язано з успіхами агромеліорації та агрохімії;
. підвищення біологічної продуктивності сільськогосподарських культур шляхом упровадження досягнень сільськогосподарської генетики й селекції;
. виведення продуктивних порід худоби;
. ефективне використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної маси ті впровадження генної інженерії;
. підвищення біологічної продуктивності Світового океану та широке впровадження аквакультури.
Значну роль у розв`язанні продовольчої проблеми відіграють різноманітні міжнародні організації, передусім спеціалізовані установи
ООН – Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), яка об`єднує близько 190 держав світу, та Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку.
У відповідності зі статутом ФАО основними цілями її діяльності є: поліпшення харчування і підвищення життєвого рівня людей; забезпечення зростання ефективності виробництва і розподілу продовольчих продуктів; оптимізація умов життєдіяльності сільського населення; сприяння розвиткові світової економіки.
Наростання негативних тенденцій у забезпеченні продуктами харчування в більшості країн світу стало основою для висунутої ФАО ініціативи щодо проведення саміту з питань продовольства. Він відбувся у римі в листопаді 1996 р. з участю представників 186 держав. На саміті було прийнято Римську декларацію про всесвітню продовольчу безпеку і План дій
Всесвітньої зустрічі на найвищому рівні з проблем продовольства. Ці документи можуть слугувати базою для різноманітних шляхів досягнення загальної мети – продовольчої безпеки на індивідуальному рівні, на рівні домашніх господарств, на національному, регіональному і глобальному рівнях.
У плані дій зазначено, що кожна країна має прийняти відповідну стратегію залежно від її ресурсів і здатності до досягнення індивідуальних цілей, одночасно беручи участь у співробітництві на регіональному й міжнародному рівнях для виробництва колективних рішень із глобальних проблем продовольчої безпеки.
ФАО висловлює надію, що за допомогою вироблених на саміті механізмів до 2015 р. вдасться знизити кількість людності, котра регулярно недоїдає.
Таким чином, створення підвалин світової продовольчої безпеки – це системне завдання, вирішення якого починається з глобального, світового рівня і має доходити до кожної окремої людини.
2.Продовольча проблема в Україні: стан та шляхи вирішення.
В Україні одним з найбільш болючих питань, що потребують першочергового розв`язання, є вирішення продовольчої проблеми. Держава, яка ще 10-15 років тому вважалася власником родючих земель, основним виробником продовольчої продукції серед країн колишнього СРСР та потенційним конкурентом західноєвропейським виробникам на світовому ринку агропромислової продукції сьогодні не в змозі забезпечити своєму народу харчування не тільки на рівні початку 90-х років, а й мінімальних фізіологічних норм. Сучасний стан споживання основних продуктів харчування на душу населення характеризується значним зменшенням його обсягів відповідно до 1990 року, є критичним і являє собою реальну загрозу здоровю нації, продовольчій та національній безпеці країни. За період 1990-2000 рр. річне середньодушове споживання населенням основних продуктів харчування знизилось ( в кг ) : м`яса і м`ясопродуктів з 68,2 1990 року до 33,5 в 1999 року (або на 51%), молока і молочних продуктів – з 372,2 до 210 (на 43,2%), риби та рибопродуктів - з 17,5 до 7,2 (в 2,4 рази), яєць (в шт.) – з 272 до 163 (на 40%), олії – з 11,6 до 8,9 (на 23,3%), цукру з 50,0 до 33,0 (на 34%), хлібних продуктів – з 141 до 122 (на 13,5%), картоплі – з 131 до 122 кг (або на 6,9%). Споживання овочів та фруктів за цей період зменшилось відповідно на 6,5 та 25,4 кг ( або на 6,3% та 53,6%) (табл.2.1).
Абсолютне зменшення рівня споживання продуктів харчування порівняно з раніше досягнутим супроводжується значною невідповідністю фактичного, нормативного та граничного рівня споживання, погіршенням його якості. Аналіз даних офіційної статистики свідчить, що найбільш критичним є стан споживання повноцінних білкових продуктів харчування (м`яса, молока, риби, яєць) та вітамінної продукції (фруктів). Рівень їх споживання в 2000 році становив близько 50% (по рибі та фруктам ще менше) реального порогу безпечності, в тому числі споживання білків тваринного походження за розрахунками становило 23,6 грама (при нормі мінімального споживчого кошика для умов соціально-економічної кризи – 36,7 г та граничному рівні споживання тваринного білка, який забезпечує функціонування організму людини без особливої шкоди для здоров`я – 30 г на добу). Нестачу білкових продуктів в раціоні харчування населення намагається компенсувати за рахунок надмірного споживання вуглеводів, що
Таблиця 2.1
Споживання основних продуктів харчування населенням України в 1990-2000 рр.
(на душу населення, кг)
|Продукти |Фактичне |Реко-м|Норми |2001 р (факт.) | |харчування |споживання |ендова|мін.сп| | | | |-ні |оживч.| | | | |норми |кошика| | | |1990|1999|2000 | | |всього |В % до | | | | | | | | |фізіологічного | | | | | | | | |мінімуму | |М`ясо і м`ясні|68 |33,0|33 |83 |45,4 |30 |66,1 | | | | | | | | | | |продукти |373 | |210 |395 |353,3 |205,0 |58,0 | |Молоко і | |210 | | | | | | |молочні | | | | | | | | |продукти |17,5| |7,2 |20 |14,1 |9,0 |63,8 | |Риба і рибні | |7,2 | | | | | | |продукти | | |164 |291 |246,2 |175,0 |71,0 | |Яйця (шт.) |272 |163 |37 |38 |26,8 |38,0 |141,8 | |Цукор |50 |33 |8,9 |13,4 |7,1 |9,4 |132,4 | |Олія |11,6|8,2 |134 |124 |90,1 |138,0 |153,2 | |Картопля | |122 |101 |161 |106,7 |102,0 |95,5 | |Овочі і |131 |96 |29,1 |90 |61,3 |25,9 |40,8 | |баштанні |102 |22,1|124,1|101 |94,8 |130,0 |138,6 | |Плоди, ягоди |47 | | | | | | | |Хлібні |141 |122 | | | | | | |продукти | | | | | | | | | | | | | | | | |
містять в собі картопля та хліб. В результаті в раціоні харчування частка продовольчих товарів тваринного походження зменшилась з 28,5% у 1990 році (майже норма) до 20,3% 2000 року.
Міжнародні порівняння сучасного рівня споживання продуктів харчування населенням України лише підтверджують небезпечність існуючої продовольчої проблеми для нормального життя та відтворення людини, соціальної стабільності в суспільстві. Так, якщо в 1990 році калорійність добового раціону середньостатистичного українця наближувалась до європейських країн і проблема полягала лише в раціоналізації структури та поліпшенні якості споживання, то сьогодні Україна за показником якості харчування на душу населення значно поступається не лише державам з розвиненою економікою, а й багатьом пострадянським країнам ( табл. 2.2). більш того, майже у 20% населення енергетична цінність харчування не перевищує 2100 ккал, що за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров`я є межею бідності.
Страницы: 1, 2, 3
