Вчений підкреслював, що застосування принципів управління у практичній діяльності повинно мати гнучкий характер і завжди залежати від ситуації. Основними елементами управління вважав:
1. планування - "погляд вперед", передбачення, яке ґрунтується на ресурсах, методах роботи в конкретній ситуації, майбутніх тенденціях діяльності підприємства;
2. організацію – забезпечення підприємства всім необхідним для функціонування (сировиною, устаткуванням, капіталом, персоналом, будівлями); розроблення структури організації для забезпечення єдності персоналу при досягненні цілей підприємства;
3. розпорядження, метою якого є залучення підлеглих до дій в інтересах підприємства (менеджер, який виконує обов’язки з розпорядження, повинен: добре знати власних підлеглих і усувати некомпетентних; знати особливості трудових угод між підприємством і працівниками; бути прикладом для підлеглих; здійснювати періодичні перевірки організації та використовувати їх результати в подальшій діяльності; проводити наради з підлеглими для досягнення єдності керівництва і узгодження зусиль; не перевантажувати свою увагу деталями; домагатися, щоб серед підлеглих домінував дух результативності, ініціативи, усвідомлення обов’язку);
4. координування – забезпечення досягнення узгодженості в роботі всіх ланок системи шляхом встановлення раціональних зв’язків між ними);
5. контроль – перевірка виконання роботи відповідно до затвердженого плану, оголошених наказів і встановлених принципів з метою виявлення, усунення і подальшого недопущення відхилень і помилок.
Бастіа Франсуа
Франсуа Бастіа (1801-1850) – французький економіст та політичний діяч. Основні праці: "Економічні софізми", "Економічні гармонії". Пропагував ідею свободи торгівлі та відкидав соціалістичне вчення про соціальний антагонізм. Висунув теорію вартості та обміну. При будь-яких формах обміну відбувається обмін послугами, які люди надають один одному. Послуги можуть бути особистими та суспільними, вони пов’язані з зусиллями тих, хто їх надає. Ціна – відношення послуг, якими обмінюються . з боку продавця послуги вимірюються його зусиллями по виробництву товарів, з боку покупця – зусиллями, які він економить при покупці товару. Цьому підпорядковується і закон накопичення капіталу: доля працівників збільшується в разі зменшення капіталу не лише абсолютно, але й відносно. Доля власників, зростаючи абсолютно, відносно падає.
Більшість положень теорії розподілу Ф. Бастіа визвали критичні зауваження, але теорії вартості та обміну поруч з теорією факторів виробництва стали основою для подальшої розробки західної економічної науки. Теорії Бастіа справили значний вплив на подальший розвиток економічної науки взагалі і теорії вартості зокрема. Положення, які він висував при аналізі обміну в більш розгорнутому вигляді, розроблялися прибічниками теорії факторів виробництва та школою граничної корисності.
Прудон Пьєр
Пьєр Прудон (1809-1865) – французький економіст, ідеолог дрібної буржуазії, один з основоположників анархізму.
Основні праці: "Що таке власність?", "Система економічних протиріч або філософська убогість". П.Прудон тримався ідеалістичної ідеології і представляв економічні категорії як продукт чистого розуму. Він вважав, що ці категорії є вічними та невимірними, а реальність економічної діяльності створюється категоріями. Ігнорував об’єктивні економічні закони і оцінював економічні явища, виходячи з принципу вічної справедливості. Вчений виступав за необхідність перетворення капіталістичного суспільства з врахуванням всіх членів суспільства в дрібних буржуа і дрібних селян. Він ігнорував велике фабричне виробництво, рекомендував усувати селянську власність, але зберегти дрібну власність товаровиробників.
Під економічними законами П.Прудон розумів розподіл праці, колективну силу, обмін кредит, власність, торгівлю.
В теорії вартості виділяв споживчу вартість, яку розглядав як втілення достатку, а мінову вартість – як відображення рідкості. Центральним пунктом теорії вартості є вчення про конституйовану вартість. Під нею розуміється вартість, яка санкціонована ринком і може бути реалізована відповідно з труднощами пропорційного зростання виробництва. Він робить висновок, що необхідно прагнути до того, щоб раніше оголосити вартість, щоб товар продався напевне.
Виступав проти капіталу, який приносить відсотки і пропонував відмінити відсотки, організувати "подарунковий" кредит і суспільні установи, які повинні були забезпечувати обмін всіх товарів по їх трудовій вартості.
Вебер Макс
Макс Вебер (1864-1920) – відомий німецький соціолог, історик, економіст, юрист. Вважається одним з найвидатніших після Карла Маркса німецьким теоретиком, який займався проблемами розвитку суспільства.
Народився 21 квітня 1864 р. в м.Ерфурт в родині, яка належала до середнього класу. Одержав наукову ступінь доктора в Берлінському університеті 1892 р. в галузі юриспруденції. Був професором економіки в університетах Фрайбурга, Гейдельберга, Мюнхена.
Основні праці: "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904-1905), "Економіка і суспільство" (1921), "Загальна економічна історія" (1927). В галузі бізнесу і менеджменту став відомим завдяки дослідженням бюрократії, але їх результати були лише незначною частиною його загальнішої теорії формальної раціоналізації західного суспільства.
Формальна раціоналізація – процес, в ході якого вибір дійовими особами засобів досягнення мети обмежується і визначається правилами, законами, інструкціями, що мають університетське застосування. Бюрократія як важлива сфера застосування цих правил, законів і приписів є одним з основних результатів процесу раціоналізації, але разом з нею існують й інші, наприклад капіталістичний ринок, система раціонально-правової влади, промислові підприємства. Спільним для них є наявність формальних раціональних структур, що спонукають всіх індивідів, які входять до їх складу, діяти в раціональній манері, досягати поставлених цілей шляхом вибору найбільш прямих і ефективних методів. М.Вебер вважав бюрократію закономірним способом управління суспільством і розрізняв поняття "бюрократія" і "бюрократизм". Перше поняття застосовується для визначення певної організації, системи роботи апарату управління (раціональна бюрократія), а друге – в негативному сенсі як групова монополія керівництва на функції управління і засоби влади (ірраціональна бюрократія).
Учений сформулював принцип "бюрократичних методів управління кадрами": чітко визначені посадові обов’язки; ієрархія взаємодії; стандартні формальні процедури в практиці управління; дотримання єдиного регламенту; суворий відбір кандидатів, періодична атестація. Він високо оцінював можливості бюрократії і вважав її розвиток позитивною перспективою історичного процесу. За Вебером, ідеальний тип бюрократичної організації у сфері державного управління має такі особливості: управлінська діяльність здійснюється постійно; визначені сфера влади і компетенції кожного рівня та індивіда в апараті управління; ієрархія є основним принципом контролю над чиновниками; чиновники відділені від власності на засоби виробництва; управлінська діяльність вважається особливою професією; управлінські функції документуються; в управлінні діє принцип безособовості.
На думку М.Вебера, раціональність, бюрократична система, мають кілька негативних властивостей, найважливішою з яких є дегуманізація. Формальні раціональні системи не дають можливості прояву ніяких гуманістичних засад, що призводить до появи бюрократа, заводського працівника, робітника збиральної лінії, учасника капіталістичного ринку. Між формальними раціональними структурами і окремими особистостями, які працюють в структурі і перебувають під їх впливом, існує значне протиріччя, що полягає в неможливості людей проявити власну індивідуальність.
Ліст Фрідріх
Фрідріх Ліст (1789-1846) – німецький економіст. Основні праці : "Національна система політичної економії" (1841), "Міжнародна торгівля і народна політика" (1843). В центр своїх досліджень поставив нову для економічної науки проблему пошуку шляхів збільшення національного багатства в конкретних умовах відсталої в промисловому значенні країни. Ф.Ліст запропонував вивчати національну економіку як єдине ціле, як систему. Це означає введення макроекономічного методу аналізу. Ф.Ліст оперував при аналізі сукупними економічними величинами: сукупна пропозиція, національний продукт, суспільний рівень розподілу праці. Джерелом зростання багатства може бути не лише продуктивна праця матеріального виробництва, але й "невидимий" капітал: інтелект, потенціал нації; наука; правові інститути; соціально-політичні установи; релігія.
Ф.Ліст виділяв такі стадії економічного розвитку:
1. дикість;
2. пастушача стадія;
3. землевласницька стадія;
4. землевласницько-мануфактурна стадія;
5. комерційна стадія;
6. ідеальна гармонія розвитку економіки.
Ф.Ліст був прибічником зваженого підходу, строго дозованого протекціонізму. Лише активне втручання у сфери зовнішньої торгівлі допомагає вибратися державам з відсталості, розвинути внутрішній ринок.
Оригінальність та наукова новизна ідей Ф.Ліста полягає в глибокому опрацюванні проблем перешкод та стимулювання економічного зростання країн, що розвиваються.
Страницы: 1, 2
