2. Класифікація стилів керівництва

2.1 Одновимірні стилі керівництва

До "одновимірних" тобто обумовленим одним якимсь фактором, стилям управління відносяться: авторитарний, демократичний і ліберальне потурання.

Концептуальною основою авторитарного стилю управління і його "експлуататорського" і "доброзичливого" різновидів являєтся "Теорія X і В " Дугласа Мак-Грегора, яка представлена на схемі 1.

Схема 1. "Теорія X і В " Дугласа Мак-Грегора

"Експлуататорський" авторитарний стиль зводиться до того, що керівник, не довіряючи підпорядкованим і не запитуючи їх думки і порад, сам вирішує всі питання і берет на себе відповідальність за все, даючи виконавцям лише вказівки, що, як і коли робити, а як основна форма стимулювання використовує покарання.

Співробітники в основному відносяться до нав'язаних керівником рішень байдуже або негативно, радіють будь-якій його помилці, знаходячи в ній підтвердження своєї правоти. В цілому в результаті цього в організації або підрозділі формується неблагосприятливий морально-психологічний клімат і створюється грунт для розвитку виробничих конфліктів.

При м'якшому "доброзичливому" різновиді авторитарного стилю керівник відноситься до підлеглих снисходительно, по-батьківськи, цікавиться при ухваленні рішень їх думкою, хоча, не дивлячись на його обгрунтованість, може поступити по-своєму, і якщо це робиться демонстративно, психологічний клімат погіршується, надає підпорядкованим певну самостоятільність, нехай навіть в обмежених межах. Мотивування страхом покарання тут має місце, але воно мінімальне.

Ще до Макгрегора об'ємнішу одновимірну систематизацію стилів керівництва запропонував До. Льовін. У його класифікації як крайні полюси були поставлені автократичне і потурання (у вихідній термінології — ліберальне) керівництво, а демократичний стиль виступав як компромісний і найбільш прийнятний варіант. Континуум стилів управління по К. Льовіну представлений на рис. 1.

Рис 1. Стилі керівництва по К. Льовіну

Дослідники звернули також увагу на те, що діяльність автократичного керівника підпорядкована перш за все виробничим завданням і що люди. Для нього мають другорядне значення. І навпаки, для демократичного лідера на першому місці виявляються люди, працівники, чия взаємодія він перш за все і прагне організувати. Ці характеристики також вимірюються шкалою, полюсами якої є, з одного боку, орієнтація керівника на роботу, з іншою, —на людей і відношення в трудовій групі.

Організації, в яких домінує демократичний стиль управління, характеризуються високою мірою децентралізації повноважень, активною участю співробітників в прийнятті рішень, створенням таких умов, при яких виконання службових обов'язків виявляється для них привабливо, а досягнення при цьому успіху служить винагородою.

На практиці виділяють два різновиди демократичного стилю: "консультативну" і "партисипативну". В умовах "консультативної" керівник значною мірою довіряє підпорядкованим, консультується з ними, прагне використовувати все краще, що вони пропонують. Серед стимулюючих мерів преобладает заохочення, а покарання використовується лише в исключительних випадках. Співробітники в цілому задоволені такій системою керівництво, не дивлячись на те, що більшість рішень фактично підказуються їм зверху, і зазвичай стараються показати своєму начальникові посильну допомогу і підтримати морально в необхідних випадку.

Нарешті, "партисипативная" різновид демократичного стилю управління передбачає, що керівники повністю довіряють підпорядкованим у всіх питаннях, завжди їх вислуховують і використовують всі конструктивні пропозиції, організовують широкий обмін всесторонньою інформацією, залучають підлеглих до постановки цілей і контролю за їх виконання.

Зазвичай демократичний стиль управління застосовується у тому випадку, коли виконавці добре, деколи краще керівника, знаються на тонкощах роботи і можуть внести до неї новизну і творчість.

Спеціальні дослідження показали, що хоча в умовах авторитарного стилю керівництва можна виконати в кількісному відношенні в два рази більший об'єм роботи, чим в умовах демократичного, але якість роботи, оригінальність, новизна, присутність елементів творчості будуть на такий же порядок нижче. З цього можна зробити вивід, що авторитарний стиль предпочтительнее для керівництва простими видами діяльності, оріентованими на кількісні результати, а демократичний для керівництва складними, де на першому місці виступає якість.

Там же, де йдеться про необхідності стимулювання творчого підходу виконавців до вирішення поставлених завдань, найбільш переважний ліберальний стиль управління. Його суть полягає в тому, що керівник ставить перед виконавцями проблему, створює необхідні організаційні умови для їх роботи, визначає її правила, задає кордони рішення, а сам відходить на другий план. За собою він залишає функції консультанта, арбітра, експерта, що оцінює отримані результати.

При цьому заохочення і покарання відступають на другий план в порівнянні з внутрішнім задоволенням, отримуваним підлеглими від можливості реалізувати свої потенції і творчі здібності. Підлеглі позбавлені від настирливого контролю, "самостійно" приймають рішення і шукають в рамках пред’явлених повноважень дороги їх реалізації, не підозрюючи, що керівник часто все вже заздалегідь продумав і створив для цього процесу необхідні умови, що багато в чому зумовлюють кінцевий результат. Така робота приносить їм задоволення і формує сприятливий морально-психологічний клімат в колективі.

Вживання цього стилю знаходить все більше поширення у зв'язку із зростаючими масштабами науково-технічної діяльності і дослідно-конструкторських розробок, здійснюваних руками висококласних фахівців, не приймаючих тиску, дріб'язкової опіки і ін. Його ефективність обумовлена реальним прагненням підлеглих до цього, чітким формулюванням керівником завдань і умов їх діяльності, його справедливістю відносно оцінки результатів і винагороди.

В той же час такий стиль легко може трансформуватися в бюрократичний, коли керівник зовсім усувається від справ, передаючи їх до рук "висуванців", які від його імені керують колективом, застосовуючи при цьому все більш і більш авторитарні методи. Сам же він лише вдає, що влада знаходиться в його руках, а насправді все більше і більше стає залежним від своїх добровільних помічників.

Авторитарний, демократичний і ліберальний стилі керування не мають між собою якогось непереборного бар'єру, і на ділі плавно переходять один в одного, утворюючи безперервну цепочку, що добре видно на схемі 2.

Схема 2. Авторитарний, демократичний, ліберальний стилі управління

В цілому в рамках перерахованих стилів управління можливі наступні варіанти взаємодії керівника і підлеглих:

ü    керівник приймає рішення і дає підпорядкованим команду його виконати;

ü    керівник приймає рішення і роз'яснює його підпорядкованим;

ü    керівник приймає рішення, радячись з підлеглими;

ü    керівник пропонує рішення, яке може бути скорректировано після консультації з підлеглими;

ü    керівник викладає проблему, отримує поради і рекомендації підлеглих, на основі яких приймає рішення;

ü    керівник приймає рішення спільно з підлеглими;

ü    керівник встановлює рамки, в яких підлеглі самі приймають рішення.

Для оцінки ефективності кожного із стилів управління американський учений Р. Лайкерт запропонував розраховувати так званий ліберально-авторитарний коефіцієнт (ЛАК) як відношення визначуваних на основі експертизи сум ліберальних і авторитарних елементів в поведінці керівника. На його думку, в сучасних умовах оптимальна величина цього коефіцієнта складає 1,9. Іншими словами, сьогодні для отримання ефективних результатів керівники повинні застосовувати в два рази більше елементів переконання, чим примуси.

На закінчення приведемо звідну таблицю характеристик "одновимірних" стилів керівництва, запропоновану вітчизняним дослідником Э. Старобінським.

Потрібно мати на увазі, що у кожному конкретному випадку між авторитарним, демократичним і ліберальним стилями існує певний баланс і збільшення долі елементів одного з них наводитиме до зменшення інших.

Страницы: 1, 2, 3, 4