Різниця між нормою часу і нормою витрат праці складається тільки в тому, що норма часу виражає поточний час, необхідний для виконання певної роботи, а норма витрат праці - трудомісткість, або передбачену нормою суму часу, що необхідно затратити всім робітникам.
Норма виробітки - кількість продукції, що необхідно виготовити, або обсяг робіт, що необхідно виконати за одиницю часу.
У тих випадках, коли нормування праці на основі норм часу (виробітки) неможливо, встановлюються норми обслуговування і нормативи чисельності.
Норми обслуговування - кількість одиниць устаткування або м виробничої площі, що повинні обслуговувати один або група робітників за одиницю часу. На цій основі встановлюються нормативи чисельності робітників для виконання конкретної роботи.
Норми витрат праці, виробітки й інше мають велике значення як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері надання послуг. Вони використовуються при плануванні і завантаженні устаткування, розробці календарних планів, визначенні чисельності робітників, розрахунку фонду заробітної плати і бюджету організації.
Технічне нормування визначає витрати праці, а тарифне дає оцінку якості праці різноманітних груп і категорій робітників. Основним завданням тарифного нормування заробітної плати є розробка і правильне застосування обгрунтованих нормативів тарифної системи.
Тарифна система є основою всіх систем заробітної плати, тому що усі види матеріального заохочення обчислюються на основі тарифних ставок і посадових окладів. Основні її елементи - тарифні ставки, тарифні сітки і тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій.
Тарифна сітка є практичним засобом здійснення диференціації оплати праці робітників у залежності від їхньої кваліфікації і кваліфікаційного рівня виконуваних робіт. Вона являє собою сукупність чинних в одній галузі виробництва тарифних (кваліфікаційних) розрядів і відповідного кожного розряду тарифних коефіцієнтів.
Тарифний розряд, привласнений робітнику, або розряд, до якого віднесена робота, є показником кваліфікації робітника або кваліфікаційного рівня даної роботи. Тарифний же коефіцієнт, що відповідає певному розряду, є показником того, у скільки разів рівень оплати роботи, віднесений до даного розряду, перевищує рівень оплати роботи, віднесеної до 1-го розряду (або в скільки разів робітник, що має даний розряд, одержує більше, ніж робітник 1-го розряду).
Тарифна сітка - найважливіший елемент тарифної системи, що відбиває в грошовій формі абсолютний розмір оплати праці різноманітних груп робітників в одиницю робочого часу. У залежності від прийнятих одиниць робочого часу встановлюються годинні, денні або місячні тарифні ставки (оклади).
Всі системи оплати праці можна віднести до таких основних форм: відрядної і погодинної.
При відрядній оплаті заробіток робітника знаходиться в прямої залежності від виробітки, тобто від кількості і якості зробленої їм за даний період часу продукції. Основним документом при такій оплаті праці є виробниче завдання, у якому вказується обсяг робіт (продукції), терміни їхній виконання (або денні, тижневі, місячна норми виробітки), сума заробітної плати, розрахована по встановлених окремих розцінках. Різновиду відрядної оплати праці - пряма відрядна, відрядно-преміальна, акордна й акордно-преміальна.
Пряма відрядна система оплати праці - це оплата за фактично виконаний об'єм роботи необхідної якості за розцінками за одиницю, тобто оплата праці пропорційна його результатам. Непряма відрядна система оплати праці застосовується в основному для оплати праці допоміжних і обслуговуючих робітників.
Акордна система оплати праці полягає в тому, що окремому робітнику або групі видається завдання на виконання певного комплексу робіт із указівкою повної суми оплати.
При погодинній системі провадиться оплата за фактично відпрацьований час по тарифних ставках, що відповідає розряду робітника. Вона застосовується для оплати робіт, що не піддаються нормуванню. Розрізняють просту погодинну і почасово-преміальну системи. Друга поєднує погодинну оплату з преміюванням за кінцеві результати. Вона стимулює кращу роботу і тому є переважним способом погодинної оплати.
У принципі, організація може сама для себе розробити найбільше прийнятну систему оплати праці, що не суперечить законодавчим актам по праці й оплаті, що стимулює і забезпечує виконання плану і досягнення цілей організації.
8. ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ, ПРИБУТКУ І РЕНТАБЕЛЬНОСТІ НА ПП «ЛАРІС»
Головним показником ефективності господарювання є прибуток. У свою чергу основними його складовими є виручка від реалізації і собівартість реалізованої продукції (рис. 8.2).
Рис. 8.2. Основні складові прибутку
Збільшити виручку можна за рахунок підвищення обсягів реалізації продукції і (або) ціни реалізації. Ціна залежить, передусім, від якості продукції, каналів і строків її реалізації. Знизити собівартість реалізованої продукції можна за рахунок зменшення витрат і (або) збільшення обсягів виробленої продукції. Більшість із цих складових уже розглянуто в попередніх темах, де йшлося про розробку маркетингової і виробничої (теми 6-8) програм підприємства, а також про планування витрат і собівартості продукції. Тому тут зупинимось на методичних питаннях планування реалізації продукції, цін, прибутку і рентабельності та покажемо результати цих розрахунків на прикладі ПП «Ларіс»
Вхідні грошові потоки ПП «Ларіс» за їхніми джерелами поділяють на внутрішні та зовнішні. Про використання зовнішніх джерел свідчать надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку. У світовій практиці 60-70 % фінансових ресурсів надходять на ПП «Ларіс» за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включають:
- виручку від реалізації продукції, робіт і послуг;
- виручку від іншої реалізації;
- доходи від позареалізаційних операцій (проценти, перераховані за зберігання грошей у банку, плата за передане в оренду майно, доходи на акції та ін.).
Основним джерелом грошових надходжень кожного підприємства є виручка від реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг на сторону. Планову виручку розраховують окремо за видами продукції, за роботи, виконані на стороні, та послуги, надані різним підприємствам, організаціям і особам.
Після виконання зобов’язань за державними і регіональними контрактами решту продукції сільськогосподарські підприємства реалізують за своїм вибором заготівельним і торговельним організаціям, переробним підприємствам, організаціям і підприємствам споживчої кооперації, міжгосподарським підприємствам та об’єднанням, на міських ринках і власних магазинах, працівниками господарства, для громадського харчування і поліпшення місцевого постачання. Обсяги продукції, що підлягають реалізації, узгоджуються за їхніми видами з даними балансових розрахунків продукції та обслуговуючих виробництв.
На особливу увагу заслуговує планування бартерних операцій. У кінці 90-х років через глибоку економічну і соціальну кризу господарства суспільного сектору за бартерними угодами реалізували 30-50 % від загальних обсягів продажу.
Порівняно з грошово-товарними відносинами бартер є неефективним способом товарообміну. У більшості випадків для сільськогосподарських товаровиробників він є збитковим і шкідливим, значно уповільнює інвестиційний процес, ускладнює транспортні операції, створює тіньову економіку. Тому бартеризація є тимчасовим явищем і має поступитись нормальним стосункам постачальників і споживачів агропромислової продукції на взаємовигідних засадах. Так, на ПП «Ларіс» у 2002 р. питома вага бартерних операцій була зведена до мінімуму і становила 106 тис. грн, або 1,6 % загальної виручки від реалізації продукції. У цілому по Україні частка бартерної форми розрахунків у загальному обсязі реалізації сільськогосподарських підприємств скоротилася з 27,1 % у 1999 р. до 4,5 % у 2002 р.
Продукцію, що її передбачається продавати (видавати) працівникам господарства і залученим особам у рахунок оплати праці, оцінюють за прийнятими в господарстві цінами. Продукцію на громадське харчування відпускають за плановою собівартістю, але не вище ринкових цін. Видачу працівникам господарства грошової додаткової оплати і премій планують за плановою собівартістю, але не вище роздрібних цін за вирахуванням торгової знижки за плановою собівартістю. Видачу продукції працівникам ПП «Ларіс» в рахунок оплати праці здійснюватимуть за цінами, прийнятими в господарстві. Розділивши всю виручку від реалізації продукції конкретного її виду на загальну кількість цієї продукції, визначають середню ціну продажу.
Після цього обчислюють повну собівартість реалізованої продукції, яка складається з виробничої собівартості й реалізаційних витрат. Виробничу собівартість визначають множенням собівартості одиниці продукції, на обсяг її реалізації. Витрати з реалізації, що не відшкодовуються заготівельними організаціями, включають у витрати з реалізації продукції на ринку, через ларки і комісійну торгівлю, кооперацію та інші організації, а також у витрати з навантаження продукції, її пакування, утримання приміщень для зберігання в місцях її реалізації, оплати праці працівникам та ін.
Заготівельні, торговельні та інші підприємства і організації, що здійснюють закупівлю продукції на умовах державного контракту, несуть усі витрати з її транспортування й розвантаження. У разі доставки продукції транспортом ПП «Ларіс» заготівельні організації відшкодовують господарствам витрати за тарифами того виду транспорту, яким здійснювалась доставка продукції.
Слід відзначити особливості розрахунку виручки від реалізації продукції та її собівартості стосовно окремих видів продукції:
У разі, коли господарство частину молока реалізує в натуральному вигляді через торгову мережу, а частину – сировина для виготовлення продукції, слід визначати виручку за окремими каналами реалізації і виходячи з цього - середню виручку за 1 виріб продукції. Аналогічно розраховують середні ціни за одиницю продукції, що підлягає реалізації, для інших її видів.
Результат від реалізації рушникосушок визначають не за окремими її видами, а в цілому для всієї її кількості. При цьому реалізаційну ціну і виручку спочатку визначають для кожного виду вовни, а потім показують загальну суму виручки. Собівартість вовни в перерахунку на залікову кількість визначають виходячи зі співвідношення між натуральною і заліковою масою вовни.
Відніманням від виручки за реалізовану продукцію повної її собівартості визначають результати реалізації: прибуток чи збиток. У свою чергу діленням суми прибутку на повну собівартість продукції і множенням на 100% обчислюють рентабельність по окремих продуктах, галузях і господарству в цілому. Норму прибутку визначають діленням суми прибутку від господарської діяльності на середньорічну вартість основних виробничих фондів і нормативних оборотних засобів. Більш детально методики розрахунку планових грошових надходжень, собівартості реалізованої продукції і результатів від реалізації продукції [86, 169].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
