3. Які фактори впливають на ефективність прийняття керівником управлінських рішень?
Ефективне прийняття рішень необхідне для виконання управлінських функцій. Наука управління намагається підвищити ефективність організації шляхом підвищення здібності керівництва до прийняття обґрунтованих об'єктивних рішень в ситуаціях виключної складності за допомогою моделей та кількісних методів. Сьогодні моделі та методи науки управління використовують для розв'язання таких задач: регулювання транспортних потоків у містах, оптимізація графіка руху в аеропортах, складання графіків занять в класах та аудиторіях університетів, управління запасами в супермаркетах та універмагах і ін.
"Наука управління", "наука про прийняття рішень", "системний аналіз", "дослідження операцій" - ці терміни використовуються як майже синоніми, бо вони взаємозамінні.
Фундаментальною процедурою будь-якого наукового дослідження є метод, який складається з таких кроків:
1. Спостереження. Мова йде про об'єктивний збір та аналіз інформації з питань проблеми та ситуації. Приклад: якщо розглядається залежність між потребою у виробах та рівнем запасів, керівник повинен оцінити, як змінюється рівень запасів в залежності від попиту.
2. Формулювання гіпотези. Формулюючи гіпотезу, дослідник виявляє альтернативи — варіанти дій та наслідки для ситуації, а також робить прогноз, який базується на цих спостереженнях. Ціль - встановлення взаємозв'язку між компонентами проблеми. Наприклад: спостереження показує, що запаси будуть зменшуватися, якщо попит протягом місяця збільшиться більш ніж на 10%. Керівник може розглядати гіпотезу, згідно з якою приріст запасів на певну величину дозволить їх скоротити в ситуації збільшення попиту.
3. Верифікація. На третьому кроці - верифікації, або підтвердження достовірності гіпотези, дослідник перевіряє гіпотезу, спостерігаючи результати прийнятого рішення. В нашому прикладі: якщо керівник може збільшити запаси на величину, рекомендовану штабним спеціалістом і якщо при цьому запаси не зменшуються і не збільшуються надмірно, гіпотезу слід визнати правильною. Якщо ж виникає нестача (брак) продукції із збільшенням попиту або запаси збільшуються настільки, що витрати на їх утримання стають завеликими, гіпотезу визнають недостовірною. В цьому випадку керівник повинен повернутися до 1-го кроку, додати до відомої інформації ту, що була зібрана на кроці перевірки гіпотези, після чого сформулювати нову гіпотезу [6, с. 15].
Наука управління досить широко використовує моделювання. Хоча деякі моделі інколи досить складні і без допомоги комп'ютера їх важко застосувати, концепція моделювання досить проста. За визначенням Шеннона: "Модель - це уявлення об'єкта, системи або ідеї в деякій формі, яка відрізняється від самої цілісності".
Схема організації - модель, яка представляє її структуру. Головна характеристика моделі - спрощення реальної ситуації в житті, до якої вона застосовується.
Моделювання - єдиний на сьогодні систематизований спосіб побачити варіанти майбутнього і визначити потенційні наслідки альтернативних рішень, що дозволяє їх об'єктивно порівнювати. Розглянемо типи моделей: фізичні; математичні.
Фізична модель являє собою об'єкт, що досліджується за допомогою збільшеного чи зменшеного опису об'єкта або системи. М. Шеннон: "Характерною рисою фізичної (портретної) моделі є те, що вона виглядає як цілісність, яку моделюємо". Приклад: креслення заводу - його зменшена фактична модель у зменшеному розмірі. Можна уявити, як розташувати обладнання.
Аналогова модель - являє собою аналог досліджуваного об'єкту, який поводить себе, як реальний об'єкт, але не виглядає, як він. Організаційна схема дає можливість уявити та прослідкувати ланцюг команд та формальну залежність між індивідами та діяльністю.
Математична модель (символічна) - використовує символи для опису якостей або характеристик об'єкта, або явища. Математичні моделі найчастіше використовуються для прийняття організаційних рішень.
Практично будь-який метод прийняття рішень, який застосовується в управлінні, можна розглядати як різновид моделювання. Але за традицією термін "модель" відноситься лише до методів загального характеру.
Методи, які ми розглянемо, дозволяють керівнику обрати один із кількох варіантів альтернативних рішень.
Платіжна матриця. Суть кожного рішення, яке приймає керівник, - вибір найкращого з кількох альтернатив за встановленими раніше критеріями. Платіжна матриця - один із методів статистичної теорії рішень, який корисний тоді, коли керівник повинен встановити, яка стратегія найбільше буде сприяти досягненню цілей. Вчені дійшли висновку, що цей метод можна узагальнити: "Платіж подається як грошова виногорода або користь, яка є наслідком конкретної стратегії в поєднанні з конкретними обставинами. Якщо платежі подати як таблицю (або матрицю), ми отримуємо платіжну матрицю" [3, с. 84].
У самому загальному випадку матриця означає, що платіж залежить від певних подій, які фактично відбуваються. Якщо така подія не відбувається насправді, то платіж буде іншим.
Платіжна матриця корисна, якщо:
1. Є обмежена кількість альтернатив, або варіантів стратегії для вибору між ними.
2. Те, що може відбутися достеменно, не відомо.
3. Результати прийнятого рішення залежать від того, яка саме обрана альтернатива та які саме події відбуваються.
Майже в усіх випадках прийняття рішення керівник повинен оцінювати імовірність або можливість події.
Імовірність прямо впливає на визначення очікуваного значення - центральної концепції платіжної матриці. Очікуване значення альтернативи або варіанта стратегії - це сума можливих значень, помножених на відповідні імовірності.
Вирахувавши очікуване значення кожної альтернативи та розмістивши результати у вигляді матриці, керівник може легко визначити, яку альтернативу обрати за цих умов.
Дослідження показують, якщо встановлені точні значення імовірності, методи "дерево рішень" та "платіжна матриця" забезпечують найбільш якісне рішення.
Дерево рішень - популярний метод науки управління для вибору найкращого напряму дій з кількох варіантів. "Дерево рішень" - схематичне зображення проблеми прийняття рішень. Як і "платіжна матриця", "дерево рішень" дає керівнику можливість врахувати різні напрями дій, співвіднести з ними фінансові результати, зкоректувати їх відповідно приписаною їм імовірністю, а потім порівняти альтернативи.
Методом "дерево рішень" можна користуватись у ситуаціях, коли результати одного рішення впливають на наступні рішення.
Прогнозування - це метод, в якому використовується накопичений в минулому досвід і поточні передбачення щодо майбутнього для його визначення. Якщо прогнозування виконане якісно, результатом буде картина майбутнього, яку цілком можливо використати як основу для планування.
Прогнози бувають:
1. Економічні прогнози, які використовуються для передбачення загального стану економіки та об'єму збуту для конкретної фірми, або щодо конкретного продукту.
2. Прогнози розвитку технологи, які дозволяють передбачити, розробки яких нових технологій можна очікувати, коли це може статися, на скільки економічно прийнятні вони можуть бути.
3. Прогнози розвитку конкуренції, які дозволяють передбачати стратегію і тактику конкурентів.
4. Прогнози на основі опитувань та досліджень, які дають можливість передбачити, що відбудеться у складних ситуаціях, використовуючи дані багатьох галузей знань. Наприклад: майбутній ринок автомобілів можна оцінити тільки з урахуванням змін стану економіки суспільних цінностей, політичної ситуації, технології та стандартів з питань захисту навколишнього середовища від забруднення.
Спеціалісти розробили кілька специфічних методів складання та підвищення якості прогнозів. 1. Неформальні методи прогнозування. 2. Кількісні методи прогнозування. 3. Якісні методи прогнозування.
Організувати виконання рішення - важке завдання, яке вимагає знання людей, їх можливостей, методів виконання. Організація виконання рішень - специфічна діяльність керівника, яка завершує цикл управління.
Якщо на етапі підготовки та прийняття рішень керівник оперує уявними поняттями, то під час виконання рішення він стикається з реальною ситуацією, яка дуже часто відрізняється від ідеальної. Завжди треба враховувати, що керівник організовує не свою діяльність, а працю інших людей (а організацію виконання рішення теж треба організувати) [6, с. 18].
Проблема полягає в тому, щоб збудувати оптимальну структуру комунікацій керівників та виконавців. Структури таких комунікаційних мереж можуть бути різними, а зв'язки між стороною, яка передає інформацію, та стороною, яка приймає інформацію, можуть здійснюватися по-різному.
Контроль є об'єктивною необхідністю тому, що найоптимальніші плани не можуть бути реалізованими, якщо вони не будуть доведені до виконавців та за їх виконанням не буде налагоджений об'єктивний та постійний контроль.
З'ясування місця і ролі особистості в соціальній системі можливе через розкриття поняття "соціальний статус". Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання. Він охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матеріальне становище, наявність влади, партійну і профспілкову належність, ділові відносини, належність до демографічних або етнічних груп (національність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки).
Усе це Р. Мертон називає "статусним набором". Соціальні статуси поділяються на привласнені, або одержані незалежно від суб'єкта, найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність) і досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище, професійно-кваліфікаційний рівень тощо). Серед статусів вирізняють інтегральний та допоміжні. Іноді їх взаємодія може спричиняти внутрішньособистісні конфлікти [4, с. 49].
Соціальна роль — типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.
Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей, які утворюють, за термінологією Р. Мертона, "рольовий набір". Соціальні ролі можуть закріплюватися формально (через посередництво закону чи іншого правового акту) або мати неформальний характер (моральні норми поведінки в певному суспільстві).
Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т. Парсонсу, на думку якого їх характеризують: емоційність (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша — цілковитої розкутості); спосіб одержання (одні ролі притаманні особистості органічно, інші виборюються нею); масштабність (сформульовані й суворо обмежені або нечіткі й розмиті); ступінь формалізації (дія за жорстко встановленими правилами і приписами або довільна дія); характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або загальне благо).
Страницы: 1, 2, 3
